Відпочинок під девізом "ближче до природи!" організовують на Міжгірщині. В оригінальний туристичний продукт входить дводенний маршрут з ночівлею у гірському будиночку та невигадливими, зате душевними атракціями. Сучасним туристам передовсім потрібна щирість і простота, - вважають автори ідеї. А ще – справжня карпатська казка. Тож і зустрічають своїх гостей у селі Пилипець, аби одразу запросити на водоспад Шипіт.
…І для того, хто тут частий гість, Шипіт щоразу – цікава мета. Адже водоспад завжди - інший, відзначає Сергій Гудак. Фотограф, який загалом вважає Міжгірщину однією із найбільш "фотогенічних" місцин Закарпаття, каже: враження від цього місця – щоразу неповторні. Адже залежно від пори року, погоди і часу доби водоспад виглядає по-різному і - дарує новий настрій.
Справжнє захоплення і навіть добрий шок отримає турист, який тут уперше. Саме тому мандрівка цими краями починається у найзнаменитішого закарпатського водоспаду. Далі ж з Пилипця гості вирушать у Студений. Це село, що веде свою історію принаймні з 16 століття, починали заселяти зверху – у гори втікали по свободу (і саме хтось із непокірних владі випив тут з джерела студеної води, а відтак заклав житло). Волелюбний характер і нині притаманний цим місцям – краю опришків, переказів про сховані тут скарби і мольфарів – карпатських чаклунів… Під супровід тутешніх легенд (їх "виконавець", місцевий уродженець, побажав залишитися невідомим, зате виявився рясним на оповідки) туристи дістаються гірського озера - для повного занурення у казку і - натхнення від природи. Це місце дарує незабутній пейзаж - помножений на два дзеркальним плесом.
Природність відпочинку, або ж – назад до витоків! – з такими ідеями організовано тур мальовничою Міжгірщиною. Простота і карпатська щирість – саме те, чого сьогодні бракує людям, особливо мешканцям великих міст, а, власне, навіть і закарпатцям, котрі іноді забувають, у якому краї живуть.
Михайло Шаульський, організатор туру, розповідає: "Він особливий тим, що у ньому нема нічого штучного. Ти приїздиш сюди, відчуваєш справжню природу, справжню енергію гір… І коли приходить час повертатись у місто, тобі вже майже не віриться, що воно існує. Є гори, є життя, є усамітнення, є спокій… Люди хочуть чогось справжнього. Це вони знаходять тут…"
Пішки мандруючи цими краями, люди дивуються не тільки краєвидам, а й найпростішим речам – потічку з чистою водою, старим поваленим деревам, співам птахів, можливості посмакувати власноруч зірваними з куща ягодами яфин... Відтак, діставшись будиночка в горах - стравам щойно з вогню та горнятку свіжого молока, ночівлі на печі чи на сіні, шансу по-справжньому спостерігати захід сонця чи світанок, врешті – навіть змозі походити босоніж… Задум туру – дати можливість людям знову повірити у простоту життя й – у казку. І - повернутися до справжніх цінностей. Допомагаючи своєму напарникові кермувати плотом (ми саме перепливаємо озеро, хлопці кажуть: під ногами – із 10 метрів глибини, а риби скільки!..), Михайло продовжує: "Серед атракцій – передовсім природа, адже все найкраще у світі – створено природою. Також – побут, такий, як він був насправді - 100-120 років тому. Тут люди зберегли місцевий дух і колорит, вони не втратили себе. Ще – страви, прості, але дуже смачні. І, звичайно - справжнє добре ставлення, спілкування, відкритість, небажання щось ускладнювати… Природа, краса, простота… Тобто – справжній відпочинок!".
Діставшись берега і неохоче розлучившись з дзеркальним плесом, слід прямувати далі в гори. Вітер, насичений теплом нагрітої сонцем землі, видує з голови зайві думки, а суворі краєвиди ялинової Міжгірщини викличуть нові мрії. За декілька хвилин до того, як сяде сонце, туристи біля казкової яблуні та золотавих копиць побачать хатинку – таку ж, як і сто років тому.
…Розкішний захід сонця – це ще не все. На гостей будиночка, якого не торкався євроремонт, чекатимуть найкращі взірці верховинської кухні, приготовані на вогнищі. Вечір триватиме біля ватри, де звучатимуть карпатські легенди, розповіді про опришків та – мольфарські оповідки… Зовсім недалечко, кажуть, є легендарна криниця Довбуша, а за 12 шабель від неї сховано золото, тільки от не знати, яка довжина шаблі і головне – в який бік від криниці… Є й інші скарби – один із них "може відкопати лише війна, бо ж війна його і закопала", а ще один відкриється лише 13-тому із шукачів, коли попередніх 12-ти вже не буде… А ще ж тут і досі є люди, котрі вміють спілкуватися з природою, й природа їх розуміє – і жінки, котрі можуть "виговорити" недуги, і чоловіки, що за допомоги молитви і ножа повернуть корові молоко, що його забрало недобре око…
Так, у Карпатах іще досі жива і містика, і чарівні казки, а головне – душевність і гостинність. Справжньою казкою є і цей відпочинок – повернення до витоків, до природи, до старовини і - до себе… Така собі подорож назад, у минуле, до справжнього, аби відтак з новими силами рухатися уперед, у майбутнє.
Казка ж триватиме і на світанку. Звуки й тепло останніх літніх днів лише прокидатимуться. Краєвид живе і дихає туманом, міняючись щомиті. Частинка цієї гармонії - і ті, хто на конях нечутно приїхав по охололе за ніч сіно… Жаркий і галасливий день іще в дорозі, і полонина над селом Лисковець - як чарівне місце, де, здається, можуть збутися усі бажання. І під схід сонця, стоячи босоніж на росяній траві, варто загадати повернутися сюди ще раз…
Алла Хаятова, "Закарпатська правда"
31 серпня 2009р.
Теги: Міжгірщина, туристичний, карпатський, Шипіт, опришки, мольфар