Майже в кожному селі Закарпаття залишилися рештки старих радянських колгоспів

Іршавщина - район особливо відомий в області виноградниками, монастирямита гостинністю мешканців. Тому без зай-вихваганья погодилася на запрошення своєї колеги поїхати до неї в село. Про Приборжавське чула немало, і стало цікаво відвідати цю місцевість. їхали з Ужгороду аж три години і нарешті прибули. Наступного дня, відіспавшись гарненько, вирішили піти долісу по ягоди, заодно і на тутешню річку подивитися.

Але дорогою я звернула увагу на покинуті будівлі, планування яких бачу вперше: одноповерхові, але довгі за рз-мірами, з великою кількістю крихітних віконець, багатьма дверима та входами до підвалів. Сірі, з погорілими стінами будинки виглядали моторошно. "Це закинутий колгосп", - почулося від місцевихжителів, які спостерігали, якя фотографую споруду.

Тоді цікавість роздивитися будівлю ближче взяла своє і я вирішила відкласти малинопоїдання і зазирнути глибше у минуле. Пробратися до кам'яниць було непросто, адже все було загороджено колючим дротом, аж забоялася випадково-вибухових мін, бо радянські будівлі розташувалися у відкритому полі. Спершу підійшла до найбільшого корпусу. Як виявилося потім - це колгоспний сувенірний цех. Колись тут масово виробляли статуетки з дерева, заліза та глини. Нині його дах сягав вище неба, але пахлоу середині нестерпно, ніби усе, що там творилося, щойно кинули у вогонь. Біля цеху, надворі, лежали покинуті верстати й іржаве обладнання, покрите павутиною. Колисьтуг працювало багато приборжавців, що вправно виконували свою справу. Тепер у їхніх домівках можна тільки побачити старі сувеніри, а про цех і роботу в ньому вже давно забулося.

Далі попрямували до більш яскравої будівлі, але це була тільки заслуга сонця, яке освітлювало прозорі скляні вхідні двері колгоспної їдальні. Всередині там було так само брудно і вбого. Крім старої високої печі і віконця, з якого видавали робочим їжу, стояв ще невеличкий умивальник. Хиталися від протягу блакитні штори...

Цікавість знову кликала у минуле, і ми поїхали на іншу вулицю, де розташовувався головний корпус досліджуваного нами колгоспу ім. Горького. Перед входом у "штаб" відразу можна побачити монумент Горькому, правда спаплюжений сучасністю: обмальований фарбою. Ця будівля виглядала більш звично, як будь-які багатаповерхівки.Хоча тут теж час попрацював: вікна розбиті, з прогнилими рамами, розвалені стіни,сморід. Найбільше сподобалися плакати з радянськими закликами, ленінськими промовами тощо. Вони лежали тут, у головній конторі колгоспу, і червоними гаслами зверталися до трудящих. Сьогодні біля будівлі люди похилого віку випасають корів, і я розумію, що про колгоспи дійсно забули. Хоча для пострадянської молоді вони залишаються незнаними, тільки теоретично вивчені з книгт а розповідей.

Колгосп ім. Горького розвалився порівняно недавно, у 1994 році. І тільки нині жителі Приборжавського поділили його територію. Що буде споруджено замість руїн, поки що невідомо.

Теги: колгоспи, пам'ятники

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати