Закарпаття — у сяйві Дня Перемоги

   У місті над Ужем святкування розпочалось покладанням першими керівниками області, м. Ужгорода, представниками державних установ, ветеранських організацій, військових частин, військомату, політичних партій, громадськості квітів до пам’ятника „Україна-визволителям на українсько-словацькому кордоні та до пам’ятника „Добровольцям Закарпаття – учасникам другої світової війни“, що на площі Кирила та Мефодія у сквері біля готелю „Інтурист-Закарпаття“.

     Відтак, учасники церемонії попрямували на площу Поштову, де шикувались колони, які під звуки духового оркестру піднялись на Пагорб Слави.

     Зазвучали позивні. Із теплими словами привітаннями один за одним виступали представники влади, ветеранських організацій, обласного військкомату.

     Голова облради Михайло Кічковський, звертаючись із щирими словами до присутніх, зазначив, що хвилина мовчання, якою всенародно вшановано світлу пам’ять наших співвітчизників, краян, полеглих у битвах проти фашизму, засвідчила, який, все ж таки, болісно щемкий і відчайдушно прекрасний травень. Йому випало поєднати сльози радості і вічний біль непоправних втрат у найбільшій і найжорстокішій війні людства.

     О тут, на Пагорбі Слави, куди щороку в День Перемоги приходимо за велінням совісті, за покликом серця, це відчувається по-особливому гостро. Адже саме тут - лицем в лице, очі в очі зустрічаються покоління різних часів і епох. Ті, які боролися на фронтах Великої Вітчизняної війни, достойно пройшли з боями пів Європи, і по цих бойових дорогах на своїх плечах пронесли неймовірний тягар драматичних днів і ночей війни, щоб перемогти, вижити і побудувати нове, життя. І тут же – наголосив Михайло Михайлович – сини, онуки і правнуки обпалених війною фронтовиків. І всім нам разом, на цьому урочистому велелюдді, а згодом - за святковим столом, є що згадати. Є про що розповісти один одному. Є про що помріяти і над чим замислитись. Пам’ять про війну, як і жорстока правда про неї спонукають пом’янути у ці, болісно прекрасні травневі дні, всіх загиблих за святу свободу, всіх борців проти фашизму.

     Тож на Закарпатті, від Ужка до Ясіня, як і по всій Україні, люди відклали найпильніші справи, щоб пройняті духом нещодавніх Великодніх свят, вклонитися тим, які здобули для нас мир на Землі.

     Сьогодні уже відбулось урочисте покладання гірлянди Слави, пам’ятних вінків, букетів квітів до монументу „Україна – визволителям“, який височить недалеко звідси - на державному українсько-словацькому кордоні, – далі вів М.Кічковський...
     Так, сини славетного українського й інших народів, взявши в годину воєнного лихоліття зброю, ціною крові й власного життя визволили Україну і дорогу нашому серцю Срібну Землю від фашистської орди. Ми пам’ятаємо це. Сьогодні і завжди.
     Ми пам’ятаємо й наших закарпатських добровольців – воїнів Червоної Армії, партизанів-підпільників, котрі загинули смертю героїв за крок до Великої Перемоги.

     До пам’ятника в їх честь нині також лягли квіти нашої любові і вдячності.

     “Зараз ми тут, на майдані, біля підніжжя Пагорба Слави, – підкреслив промовець. – Звідси, із закарпатського краю, незадовго до Перемоги, полетіли чорні листи-похоронки у далеку Слобожанщину, Таврію, Наддніпров’я, Донбас, Київщину, у міста і села колишнього Радянського Союзу сповістивши про те, що чиїсь сини, батьки, брати, кохані отримали вічну прописку під гранітними обелісками у визволеній ними землі - Закарпаття. Ми вклоняємося їхній світлій пам’яті. Ми в неоплатному боргу перед цим поколінням.

     Є лише один спосіб повернути цей святий борг – свято берегти пам’ять про тих, хто віддав своє життя заради миру наступних поколінь.

     Час може висушити сльози, та не може вгамувати біль матерів, вдів, дітей-сиріт. Від далекого 9 травня 1945 минуло 64 роки, цей біль передається з роду в рід, із покоління в покоління. Так буде завжди. Наша пам’ять, квіти, з якими прийшли ми сюди, мають особливо важливе значення. Адже людська гідність полягає в людяності, у ставленні до живих і померлих. Звертаючись до ветеранів Михайло Михайлович сказав:

     „Поклавши руку на серце, з болем і гіркотою мушу визнати, що ті високі слова, з якими звертаємось до вас у ці святкові травневі дні, все ще недостатньо підкріплюються конкретними справами.

     Так, діють прийняті регіональні програми, якими передбачено надання матеріальних допомог, поліпшення побутових умов, оздоровлення, забезпечення медикаментами учасників війни. Але це лише мізерна дещиця того, що треба зробити, причому на державному рівні. Бо це ж вопіюща несправедливість, коли пенсії героїв битви під Сталінградом, боїв за Київ, визволення України, взяття Берліну не вистачає на нормальне харчування. Здригається серце, коли в очах ветеранів біль одинокості, розгубленість і страх перед завтрашнім днем. Хіба так повинен дбати уряд нашої держави про людей, які віддали Вітчизні усю повноцінність свого життя, здібностей, молодість і силу?

     Ці урочисті хвилини, пам’ять про загиблих, усвідомлення нашого синівського обов’язку перед живими не можуть просто так безслідно розтанути в плині часу. Вони повинні бити на сполох, щоб у нашій країні, кожному селі, місті нинішнє суспільство змогло сповна віддячити вам, дорогі ветерани“.

     Щоб на багатостраждальній українській землі ніколи не гриміли залпи війни. Аби діти народжувалися для щастя і радості. Адже про це мріяли ви, ветерани, в окопах, в ім’я цього ішли в атаки на ворога…”

     На завершення свого виступу М.Кічковський наголосив, що наші почуття, устремління повинні підтверджуватися конкретними справами, аби бодай частково віддячити ветеранам за подвиг, за труди, самопожертву в ім’я миру, щастя на нашій землі. За те, що і нині, незважаючи на тягар прожитого і пережитого, об’єднавшись у громадські ветеранські організації.

вони – на бистрині життя, своєю активною громадянської позицією.      “Низький уклін, синівська вдячність і глибока шана вам за все!“– зробив акцент виступаючий.

     І нехай у кожній закарпатській родині, - наголосив він - радісно лунає пісня про найвеличніше, найрадісніше зі сльозами на очах свято.

     „Цінуймо мир і свободу, яку для нас завоювали наші батьки і діди у роки Другої світової війни.      Бережімо нашу пам’ять! Бережімо нашу історію, і бережімо нашу Україну!

     Із Днем Перемоги! Слава Україні!  Вічна слава героям!”

     Студенти Ужгородського коледжу культури і мистецтва, артисти Закарпатського обласного українського музично-драматичного театру та хор ветеранів виконали музично-театралізовані композиції, присвячені загиблим захисникам Вітчизни, що поклали свої долі і життя на олтар рідної землі в ім’я мирного щасливого сьогодення.

     Затим з вінками в руках шикувались офіцери, представники влади, громадськості. І святковий людський потік направився до Вічного Вогню.

     По завершенню церемонії покладання вінків, на ветеранів чекали солдатська каша з польової кухні та бойові „100 грамів“ і щира, сердечна увага й повага вдячних краян.

Теги: Ужгород, День Перемоги, свято, ветерани выйни, визволення Закарпаття

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати