Закарпаття: Погань не можна злити чи говорити з нею, треба перехреститися й помолитися

Погань не можна злити чи говорити з нею, треба перехреститися й помолитися

Люди кажуть, що всяка нечисть водиться на території села  й тепер. Свої слова під­­тверджують тим, що за останні 15 років у Раківці сталося багато трагічних випадків, пояснення яким знайти ніхто не може: кілька людей повісилося, чоловік застрелив дружину, батько зарізав сина, трагічно загинуло в ДТП четверо осіб однієї родини. Годі пригадати всі випадки, коли люди їхали на заробітки у світи, аби заробити гроші для сім’ї, а звідти їх привозили у домовинах.

Перша письмова згадка про М. Ра­ковець датована 1325 р. Село розкинулося у підніжжі трьох гір – Тупого, Китиці, Товстої – на семи пагорбах, де раніше також були ліси й болота. На вершині Ки­тиці, яка вкрита густим буковим лісом (880 метрів над рівнем моря), є величезний камінь. З легенди довідуємося про його походження. Коли Хуст почав розвиватися (а він здавна був торговим центром), то чорт розізлився на людей, що вони стали краще жити, й вирішив перекрити Тису, аби Хуст затопило. Каміння носив аж із Синяка. Якось натрапив на диво-камінь, який міг збільшувати й зменшуватися. Чорт ніс того каменя горами-долами, й тут закукурікали півні з Малого Раківця. Камінь випав з рук лукавого і вріс у землю. З того часу виріс до неймовірних розмірів на горі. Неймовірним є й те, що на камені ростуть великі дерева – буки, берези. Приповідка "На Китиці, на верш­ку, варяться чорти в горшку" ще й нині побутує.

Старожили розповідають, що найбільше нечиста сила вередує в неділю, у великі релігійні свята та під час Великого посту. Тому, аби вона не мала моці, лю­дина повинна дотримуватися посту, молитися, не сваритися, пробачити всі образи іншим, піти до сповіді й святого Причастя. У селі є кілька місць, де збирається нечисть. Це – перехрестя, місця, де був повішеник. Розпуття, де розходяться три дороги, як іти у присілок Плитянки, відоме місцем збору босоркань та їхніх гулянь і злих діянь. Кілька років тому за якихось 50 метрів жила родина Грицаїв. Однієї ночі батько, мати, син згоріли заживо. Рано-вранці  другого дня посту чоловік зарізав сина.

84-річна Ма­рія Савко живе неподалік. Каже, що багато разів поверталася додому пізно ввечері, а то й уночі, дорогою завжди молилася. Пригадує, що молодою бачила гатароша.

– То було рів­но 12 година дня. Я йшла лісом на базар до Хуста. Раптом бачу недалеко від себе величезного чоловіка, майже  голого. Він ступав величезними кроками, а височенні дерева схилялися до землі. Я аж остовпіла й заніміла. Перехрестилася і сказала: "Я йду своїм путьом, а ти йди своїм". І він зник. Кажуть, нечистоє не можна злити чи говорити до нього, треба перехреститися і помолитися.

Років сім тому перед Великоднем із бабкою сталася дивна пригода за кілька метрів від згаданого перехрестя:   

– У Великодню суботу я помилася, вдягла шубу, зав’язала теплу хустку, бо було досить холодно. Пішла на всенощну службу трохи скоріше, бо хотіла ще по­цілувати Плащаницю. Недалеко від хати якась нечисть затягла мене у тирня й почала мучити – то за шубу тягне, то за хустку. Руки й ноги задеревіли, я не могла повернутися й перехреститися. Переді мною постійно блискали якісь два вогники. Кликала на поміч, але ніхто не озивався. А перед тим якраз у селі був повішеник. Казали люди, що бачили його, як ходить селом і вадює (не дає спокою людям, шкодить. – Авт.). І лиш тоді тирня щезло й мене випустило, як задзвонило в церкві.

Колишня вчителька Поліна Лях розповіла мені декілька історій про нечистоє. Ось одна із них:

– Жила собі удовиця у самім кінці села. Сусідів не мала, всі повмирали. Весь Великий піст говіла‚ молилася. Ледве дочекалася великодньої суботи. Впоралася по господарству ще звечора, вирішила прилягти й поспати до півночі, щоб на всенощній службі не позіхати. Прокинулася, глянула у вікно й здивувалася, чому так видно. Подумала, що проспала, вийшла надвір.

"Щось дзвони не чути"‚ – поди­вувалася. Але вирішила, що таки піде до церкви. Вийшла й незчулася‚ як опинилася у центрі села.

– Нич не розумію‚ кілько годин. Жодної людини не видно‚ аби йшла до церкви‚ – сама собі казала бабка.

Зайшла до церкви й здивувалася, як багато народу. Стала придивлятися – а то все люди, що вже повмирали. Багатьох із них жінка й не впізнавала. Бачить – праворуч стоїть її кума‚ що недавно вмерла. Та її помітила й тихо шепнула: "Кумо‚ до півночі ще далеко. Тепер наш час молитися. Утікайте скоро‚ бо як вас увидять й інші та зрозуміють‚ що ви жива‚ то роздеруть вас".

Тоді бабка бігом до дверей‚ а мертві – за нею. На самому порозі вхопили її за петик. Ніколи було розв’язувати зав’язку на шиї – розірвала її, петик упав на підлогу. Мертві подумали‚ що то баба, накинулися на нього й роздерли на паздір’я.

...А баба й не пам’ятає, як прибігла додому. Лиш у ту хвилину зареклася ходити на Воскресіння‚ доки не почує дзвонів".

Теги: Ыршавський район, нечиста сила, церква

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати