Як свідчить одна з легенд, святого Яна Непомуцького скинули з Карлового мосту за те, що він не відкрив таємницю сповіді Королеви, духівником якої він був. У місці, де його тіло занурилося під воду - виникло світіння у вигляді п'яти зірок. З тих пір його, Яна, завжди зображують із п'ятьома зірками навколо голови. Тіло його дістали з води й поховали в кафедральному соборі святого Віта в Празі. До речі, його вважають захисником від повеней, тому подібні статуї встановлені поблизу рік у багатьох чеських містах. Також він є заступником самої столиці, й цілої Чехії. В мешканців міста є традиція: можна потриматися за пам'ятник і загадати бажання.
Історичних свідчень про Яна Непомуцького не багато. Народився він приблизно 1350 року в місті Непомука ("Ян з Непомуки"). Чеський католицький святий, мученик Перед тим, як стати священиком, працював нотаріусом. Будучи священи-ком, у Празі отримав ступінь ба-калавра, трохи пізніше, у Падуї - докторський ступінь. В 1389 оці був призначений генеральним вікарієм празького архієпископства. Страчений в 1393. Внесений до лику святих у 1729 році, але вшановувати його почали ще в XV столітті.
Якже цей святий зв'язаний із Закарпаттям? На Радванці, на гірці над кар'єром, є старий цвинтар.Удальній його частині - руїни старого храму. Весь порослий ліанами, притиснутий з усіх боків стовбурами дерев, храм захований від поглядів перехожих у зелені періоди року. Однак із настанням зими, проходячи по вулиці Гранітній (в районі "мармурового заводу"), можна помітити на гірці глибу з обрисами древньої будівлі, що темніє серед стовбурів дерев.
Будова на вигляд справді дуже стара. З огляду на кладку, тип розчину, наявність вікон у вигляді чотирилисника (магічної конюшини), а також форму стін, недосвідчений краєзнавець відразу б відніс його до часів будівництва храмів у романському стилі, і був би лише частково правий. Насправді храм був побудований в 20-х роках минулого століття членами Братерства Гуситів, чеського ортодоксального релігійного руху, названого за іменем Яна Гуса. Радикальні гусити заперечували авторитет Церкви й визнавали лише Священне Писання як єдину основу віри. Помірні гусити обстоювали реформування Церкви, проводили таїнства в основному в католицькому дусі, однак вимагали спростити літургію й ввести богослужіння чеською мовою. Будували вони храм за всіма канонами й технологіями романського стилю. Після "відходу" чехів з території Закарпаття в 1938-1939-х роках, храм почав поступово занепадати - ним ніхто не користувався. До наших днів він дійшов у вигляді чотирьох стін і кам'яної "підлоги" з дірою-спуском у підвальне приміщення.
Пролазимо між кущами й стіною храму ліворуч і потрапляємо всередину будови. Перше, що впадає в око, провал у підвальне приміщення. Провал підсипаний землею й листям, але пролізти можна. Праворуч - стіна, на якій можна помітити технологію кам'яної кладки. Ліворуч від провалу в підвальне приміщення - закладений цеглою прохід. Судячи з того, де перебуває верхня кам'яна арка, закладали його у два прийоми. Трохи далі - залишки вікна, майже до самого верху за кладеного каменем. Навпроти - ніша в стіні. Стара штукатурка, стара цегла під нею. Опускаю на ремені в підвал фотоапарат, роблю знімок приміщення. Підвал великий - можна спускатися. На стелі почали з'являтися навіть маленькі сталактити. У підвалі, традиційно - простий затишок, сховок від дощу, словом - "безпритульний антураж". Мотки дроту, тари для води, залишки їжі й багаття. В одній зі стін підвального приміщення - ніша. Дуже вже вона схожа на такі скриньки, до яких колись мощі складали. Але може все значно прозаїчніше і там просто стояли банки з маринадом... Вилазимо з підвалу на світ божий і рухаємося в обхід будови за годинниковою стрілкою. Масивні стіни, місцями покриті штукатуркою, усе в глибоких тріщинах. Частина тріщин дуже великі й стіни в критичному стані нависають над обривом, підяким живуть люди у своїх домівках. А от це сама коштовна знахідка - "вікно-конюшина" - тільки підтверджу-вальний факттого, що будова виконана в романському стилі. Віконце практично таке ж, як у костьолі Іоана Хрестителя в селі Мужієво, тільки "конюшина" перевернена і за формою нагадує хрест. Ніша поросла травою й навіть маленькі дерева в ній укоренилися.
Загалом дуже гнітюче враження. Прикро, адже мине ще кілька десятків років і від храму нічого не залишиться, навіть стін. Ще одне свідчення того, як ми погано піклуємося про історичну спадщину краю...