Народилася Маргарита Іванівна Бабота 31 березня 1917 р. в с.Баранинці, що поблизу м.Ужгорода у сім’ї хліборобів. Батько Іван Шандор і мати Марія (дівоче прізвище Петрусь) були водночассі не тільки трударями поля, але й освіченими на той час сільськими інтелігентами.
Маргарита Бабота, як і вся їхня родина Шандорів, мали нелегке життя. Свого часу вона навчалася в Ужгородській греко-католицькій дівочій горожанській школі. Потім склала іспити у греко-католицьку вчительську семінарію, її добрими вчителями і наставниками були монахиня - професорка Агнеса Ценкнер чину СВВ, професорка історії і землепису Ольга Волошин (рідна сестра А.Волошина). Прекрасні спомини в неї про директора семінарії, душпастиря отця Василя Ларя та навчителя - професора з україністики Ярослава Неврлого (батька нинішнього академіка НАН України братиславчанина Миколи Неврлого). Однак не все вдалося так, як мріялося. Маргариту призначили вчителювати у Волове (Міжгір’я). Окрім шкільництва займалася хоровими колективами. Після Віденського арбітражу Ужгород і Мукачево виявилися відірваними від Чехо-Словаччини - 1938 рік. Маргарита переїхала в Хуст. Високоосвічену молоду вчительку запросили працювати у Міністерство Культури і Шкільництва (працювала завідуючою протоколом) та до головної команди Карпатської Січі. Трохи пізніше (не вистачало кадрів) Маргарита працювала в школах Хустщини - Бороняві, Салдобоші та Сокирниці. В 1942 р. угорська влада набирала вчителів для господарських шкіл у м.Кечкемейт, куди вибрано і Маргариту. У той час угорці повсюдно арештовували українських патріотів. Арешти не минули й Маргарити. Складна історія цього арешту, але Маргариті з її спокійною поведінкою і жіночою хитрістю вдалося обдурити угорського майора поліції Шамуеля Галборі і дати через поштову листівку рідним знати, що з нею трапилося. Про це довідалися брати Андрій і Микола Баботи (останній став чоловіком Маргарити), а також колишній міністр Карпатської України Юліан Ревай і рідний брат Вікентій у Братиславі. Події розгорнулися таким чином, що у в’язниці «Ковнер» м.Мукачево опинилися патріоти і творці Карпатської України: Микола Бандусяк, Федір Ревай, Антон Шерегій, Андрій Ворон, Юлій Бращайко та Василь Свереняк. Маргариту звинувачували у створенні нелегальної жіночої організації. Доля згаданих українських патріотів склалася без трагічних наслідків. У грудні 1942 р. всіх, окрім засуджених було звільнено. Побоюючись подальших переслідувань, Маргарета вирішила переїхати у Словаччину. У 1943 р. в П’єштянях вийшла заміж за Миколу Баботу. У П’єштянях на той час було чимало закарпатців, бували часті зустрічі, але були й інші політичні загрози, які змінювали одна одну. Через кілька місяців гестапо заарештувало її чоловіка Миколу, але великими зусиллями його вдалося врятувати від розстрілу. Сім’я Баботи була досить великою. Всього п’ятеро дітей - дівчинка, один хлопець і трійнята, але вони скоро померли. Життя ставало майже нестерпним. У 1948 р. чоловік Микола влаштувався на роботу в Братиславську закордонну фірму «Ехісо», а Маргарита тим часом проходила курси Вищої готельної школи. Поряд з нею жила її мама з Баранинець аж до самої смерті (1954). 1950 р. став роком переїзду до м.Братислава. У цьому ж році державна безпека заарештувала Миколу Баботу, але і на цей раз доля усміхнулася йому і знову вдалося звільнити його від тюрми. Сім’ю Баботових «як ненадійних» виселяють у прикордонне с.Дрня (1952) — це округ Римавська Собота, поселивши їх у приміщенні занедбаної кузні. Пережити ті важкі часи коштувало неймовірних зусиль. Невдовзі Баботові переселилися (неподалік) у с.Єсенське - невеликий окружний центр, де влаштувалися на роботу бухгалтерами (рахівниками) на машинно-тракторній станції. Роки важкого життя миналися і в 1960 р. Маргариту прийняли на вчительську роботу. Добре володіючи багатьма мовами, Баботова вела курси англійської і російської мов. Потім стала окружним методистом з іноземних мов, а також секретарем комітету Червоного Хреста та членом товариства «Чехословацько-Радянської дружби». 1969 р. - чергове переселення родини Баботових до Римавської Соботи. Тут Маргарита певний час викладала у спеціальній школі, а також працювала вчителем в угорській школі с.Гостіце. У 1980 р. родина Баботових переселяється в м.Пряшів. Повсюдно, де б не жила сім’я Баботових, над ними було «табу опіки» силових органів. Навіть переслідувалася рідна дочка Баботових, яку викидали із навчальних закладів (відмінницю школи), не давали спокійно навчатися і закінчити медичний факуль¬тет. І все ж таки з допомогою добрих і мудрих людей вона опанувала хімію і біологію на педагогічному факультеті й пізніше українську і англійську філологію на філософському факультеті Пряшівського університету. Однак Маргарита Бабота вже в похилому віці - велика патріотка українського та слов’янських народів, ще працювала в кабінеті україністики на філософському факультеті Пряшівського університету (два навчальні роки працювала вчителькою в українській основній школі). Незважаючи на буденність життєвих клопотів, час від часу щиро прилучається, у міру можливостей, до проведення різних наукових конференцій та ділиться сумними і радісними спогадами про славні сторінки історії наших народів.
1. Бабота М. Посестри з Пряшівщини// Краянка: Незалеж. часопис-1995.-№ 1.-С. 36-37.
2. Джоганик Я. Зі славної родини Шандорів: [До 85-річчя від дня народж., М.Баботи]// Календар «Просвіти» на 2002/ Уклад. П.Федака.- Ужгород, 2002.-С. 157-159.
3. Маргарита Бабота// Пагиря В. Закарпатці в діаспорі: Нариси про за-карпат. емігрантів.- Ужгород: ПоліПрінт, 2002.- С. 99.