Крилате щастя.Закарпатці теж вирощують пернатих чемпіонів

Едуард Біндас клопочеться коло цих птахів, скільки себе пам’ятає: колись відомим голубарем був його дід, січовик Іван Левенець. Пан Едуард досі зберігає дідів квиток члена товариства голубівників, датований 1925 роком.

У Біндаса чи­сле­нна колекція кубків, медалей, грамот і відзнак, здобутих птахами – переможцями виставок у Москві, на Кавказі, в Угорщині, Німеччині. Каже, успіх – у селекційній роботі й правильному догляді за птахами. У клітках має бути чистота, а раціон повинен складатися щонайменше з восьми компонентів, зокрема всякого зерна, спеціальних вітамінів. Чимало коштів іде й на ще­плення проти різних хвороб. Тому тільки із зарплати чи пенсії голубів утримувати годі – надто дороге задоволення. У перші роки незалежності у Біндаса навіть значно зменшилося поголів’я, адже, крім грошей, був ще й дефіцит кормів. Тепер є все – були б гроші.

Проте друг пана Біндаса, Омелян Головацький, жартує, що коли прицінитися за європейськими мірками й згідно з тамтешньою модою на птахів миру, то у вольєрах пана Едуарда, можливо, походжає не один і далеко не дешевий автомобіль.

Колись, за радянських часів, було Товариство охорони природи, яке професійним голубарям допомагало брати участь у виставках, змаганнях, відшкодо­вувало вартість проїзду, оплачувало щось на зразок відрядження. Нині все тільки власним коштом, і заробляють на це самі голуби – у відомого серед фахівців Біндаса є чимало охочих купити красенів різних порід і з ближніх Львівщини, Тернопільщини, Івано-Франківщини, неблизької Одеської області, і з далекої Росії. Каже, усій родині запам’яталося, як колись він повіз 19 голубів на виставку до Москви, а повернувся звідти без них, зате на новенькій «копійці» – першій моделі «Жигулів», яка тоді коштувала 5,5 тисяч карбованців.

Сам Біндас теж купував птахів у різних державах. Каже, особливо клопітно це було про Союзі, досі пам’ятає адреси й прізвища посадовців, яким писав заявки до головного ветеринарного управління СРСР в Москві. Там довго оформляли купу паперів, мовляв, це   конче потрібно для селекційної роботи, зрештою відповідні листи-дозволи надсилали самому Біндасу в Ужгород, митникам і прикордонникам.

До речі, оцінюється декоративний голуб за стобальною системою – від голови до кігтів, наскільки відповідає стандартам. За кожну, навіть найменшу ваду, яку помітять фахівці, знімають бали. Хоча трапляються й курйози. Якось у Москві до пана Едуарда підійшов уже літній відві­дувач виставки й запитав, чи довго тримається «зачіска» у голубів, коли пан Біндас... накрутить їм пір’я на бігуді! І цілком серйозно висловив припущення, що мабуть на час виставки таких «кучерів» вистачає.

Зовсім інакші параметри оцінювання спортивних або ж поштових голубів – вони беруть участь не у виставках, а у змаганнях. І для цього їх треба змалечку тренувати. За словами Омеляна Головацького, який тримає якраз спортивних, а не декоративних птахів, він, живучи у Доманинцях, своїх молодих красенів спершу везе й випускає в Оноківцях, згодом вони повинні повернутися до голубника з Кам’яниці, з площі Корятовича.

Відтак голуби беруть участь у планових тренуваннях – члени товариства домовляються, скидаються грішми, й спеціальна машина відвозить голубів за десятки, а згодом і сотні кілометрів. Там їх, начепивши гумові кільця з номерами, відпускають, а господарі вдома чекають на птахів, реєструють, коли ті повернулися, визначають найкращих. Є спеціальні графіки льотів, загалом 12 дистанцій, починаючи з Жидачева, відтак із Рогатина, Тернополя, Хмельницького, Вінниці, Підволочиська, Умані, Кіровограда й інших міст.

З тренувань уже видно, які голуби мають добру швидкість, пам’ять і, що найважливіше, тягу додому. Виплекати чемпіонів-літунів  можна завдяки правильному підбору пар, збалансованому харчуванню, до якого мають уходити й пшоно, і соняшник, і рапс, кукурудза, ячмінь, пшениця тощо. Голубів треба тримати у чистоті, тоді вони не хворітимуть. Стежити слід і за тим, щоб не був перевантажений голубник. Самичок тримають окремо, лише у певний час пускають до голубів. Кожна пара за рік може вивести 4 або й 5 потомств. Едуард Біндас розповів, що має знайомого німця, з котрим постійно зустрічався на виставках у Краснодарі, Сочі, в Угорщині. Той має поштових голубів з престижними родоводами, купою паперів на кожного птаха. І в нього, якщо є молодняк, то всі вилуплюються в один час, відповідно, всі одного віку. Отож, коли настає час вчити їх повертатися з дистанцій, то голубів відвозять, наприклад, кілометрів за 30, випускають, а він удома чекає з дрібнокаліберною рушницею. Є норматив, за який час голуб повинен пролетіти ці 30 кілометрів. Прилетівши ж повинен одразу зайти в голубник. Кожного голуба, котрий повернеться пізніше або ж не йде в голубник, сидить десь збоку, господар... стріляє! Тоді він упевнений, що тримає найсильніших і найкращих.

Омелян Головацький до цих птахів прикипів теж із дитинства. Каже, ще 4-річним бігав допомагати дядьку, що жив на Тернопільщині. Пізніше мав власних голубів навіть в Уссурійську, коли вчився у суворовському училищі. Там йому дозволили тримати крилату команду з 16 птахів на даху. Серед них були, зокрема, японські червоні, далекосхідні чорні голуби.

З другої половини 60-х пан Омелян живе в Ужгороді, все життя пропрацював учителем у школі № 6. Розповідає, одразу з роботи йшов до птаства – аби зняти нервове напруження, черпнути гарного настрою й душевної рівноваги. Завжди весь вільний час віддає голубам, ще задовго до початку тренувань і змагань подумки планує, як краще підібрати команду, якого птаха на яку дистанцію поставити.

Кожен плеканець Головацького теж має родовід. Деякі походять із Чехії, Польщі, Західної Німеччини. Колись 18 птахів привіз із найбільш голубівної країни Старого світу – Бельгії – родич його товариша. Нащадки тих «європейців» ще й нині є в голубнику пана Головацького. А не так давно до нього прибилася знеможена красуня – чорна голубка, що прилетіла аж з Англії – про це свідчать кільця на її ногах. Одна ж, котру він колись подарував знайомим у Яремчі, щотижня прилітала до нього – поживе день-два, летить на Франківщину, а за кілька днів знову повертається.

Серед близько дев’яти сотень голубів пана Омеляна є чимало таких, що налітали вже тисячі кілометрів. За підсумками останнього сезону, саме з птаства Головацького виявилися абсолютний чемпіон області і два чемпіони Ужгородського клубу. Загалом серед двох десятків голубарів обласного центру пан Омелян нині посідає 4 місце, а серед 56 в області – 13. Каже, мав би ліпший результат, та в кількох дистанціях його вихованці участі не брали – через дуже погану погоду побоявся, що  загинуть улюбленці.

Має Головацький і голубів... людям на радість. Кілька десятків білосніжних, спеціально навчених красенів надає для проведення весіль. Голуб із голубкою граційно цілуються, відповідають на поцілунки молодят, позують фотографам, а піднімаючись у височінь, летять поруч, символізуючи, що пара,  котра одружується, довго й щасливо житиме разом. Розповідає, якось більше 30 голубів випустив на доволі незвичайному весіллі: молодята розписувалися у Москві, вінчалися в Парижі, а святкували в Мукачеві, бо звідти наречена. Старостою весілля був колишній учень пана Головацького, актор Василь Шершун. Отож пущені в небо голуби, на захоплення наречених і гостей, зробили кілька кіл над мукачівським замком Паланком і лише тоді  полетіли на Ужгород.    

 У Європі, кажуть, голубівництво – захоплення людей заможних. Небо прокреслене численними багатокілометровими пташиними трасами, наприклад, з Барселони до Берліна. Часто проводяться змагання, на переможців роблять великі ставки, їх власники отримують цінні призи. А чемпіони, виявляється, виростають навіть у маленькому Ужгороді.

Теги: Закарпаття, євро, Німеччина, Угорщина, Мукачево, Ужгород, автомобіль, стріляти, бар, погода

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати