Західніші українські території (Пряшівщина) вже були зайняті чеськими військами, то ж приїзд звідти був проблематичним, але кілька чоловік представляли і ці краї. Разом з гостями на з'їзді було 1200 чоловік, тобто це був найбільш представницький з тогочасних закарпатських форумів.
Вранці делегати зібралися на богослужіння біля Хустської греко-католиць-кої церкви, було освячено синьо-жовтий прапор, під яким проходив з'їзд. Далі маніфестація з піснями відправилася до горо-жанської школи, де і відбулося засідання.
Головою з'їзду був обраний рахівський адвокат Михайло Бращайко, секретарями - Василь Йосипчук з Великого Березного та дяк Михайло Тиводар з Апші. На форумі був присутній представник угорського уряду Дан. М. Бращайко зразу поставив питання, куди має входити край - до Угорщини, Чехословаччини чи України. Делегат із Нанкова Іван Волощук відповів, звертаючись до Дана: «Ми жили спільно з Вашим народом протягом кількасот літ. Часом були добрі дні, часом погані. Ми дякуємо Вам за опіку. Ви мусите однак зрозуміти - Мати кличе нас тепер, і ми, діти, бажаємо йти до Матері». Ці слова потонули у вигуках із зали: «З Києвом! Ми бажаємо бути з Києвом! З матір'ю Україною!» І. Волощу-ка підтримали наступні виступаючі В. Тимчика і М. Філак з Хуста, Ю. Лукач із Салдобоша, нотар з Ба-ранинець Ю. Чучка, професор Ужгородської семінарії В. Желтвай. З протилежних позицій виступив О.Сабов, що пропагував автономне існування у складі Угорщини. Та делегати не сприйняли цієї ідеї.
З'їзд прийняв резолюцію з семи пунктів.
Першим пунктом ухвалено з'єднати вісім комітатів «з соборною Україною, щоб нова держава при виконанню цієї злуки узгляднила окремішнє положення угорських русинів». З'їзд висловився проти виборів русинів до угорського парламенту, запросив на територію Угорської Русі українські війська, привітав всі визволені народи Австро-Угорщини. Наостанок конгрес обрав «для ведення справ угро-руського народу Центральну Народну Раду» і надав їй повноваження представляти народ на міжнародній арені.
Незважаючи на те, що в тодішній складній міжнародній ситуації реалізувати рішення з'їзду не вдалося, воно, все ж, мало принципове історичне значення. Коли наступного дня, 22 січня, в Києві проголосили Злуку українських земель, це вже стосувалося і Закарпаття: «Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України - Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна».