Три кити, на яких тримається готельний комплекс "У Газди" на Свалявщині

КАРПАТСЬКЕ «КАНТРІ»
Так трапилося, що не він обрав готельний бізнес, а готельний бізнес обрав його. Обставини склалися таким чином, що Василь Фенинець опинився в потрібному місці в потрібний час. На місці сучасного готельного комплексу «У Ґазди» у Сускові мав функціонувати за початковим задумом В.Фенинця... цех із розливу мінеральної води (на Свалявщині на початку 2000-х це був все ще модний вид бізнесу). Та в бізнес-план втрутився випадок. Саме тоді поблизу Сускова інтенсивно велися роботи зі спорудження нафтопроводу. Працювали німці, яким, природно, треба було забезпечити максимально можливий у таких умовах рівень комфорту. Тому їхнє керівництво запропонувало В.Фенинцю у стислий термін спорудити готель хоча б із кількома номерами, в яких би оселилися приїжджі робітники. Потім міні-готель органічно доповнила їдальня, де постояльцям готували смачні закарпатські страви. Відтак з'явився й продуктовий магазин, у який часто навідувалися місцеві мешканці. Так поступово готель розростався разом із тим, як збільшувалася кількість подорожуючих трасою Київ-Чоп, що виявляли бажання зупинитися на відпочинок «У Ґазди». Справи йшли непогано, тож треба було продумати єдиний стиль. Коли готель зусібіч оточений горами, яким ще може бути стиль, крім карпатського?! А це означало, що вся «столярка», а, по можливості, й меблі мають бути з дерева. Тому треба було терміново будувати й оснащувати якісним обладнанням столярний цех. Власнику новозбудованого готелю його ґаздівська інтуїція підказала єдино можливе правильне рішення: «столярку» й меблі для свого закладу виготовити всередині свого ж господарства, щоб вони були унікальними. Тільки в цьому випадку «фірма гарантує» відпочинок у натуральних, екологічно чистих декораціях. Тільки так можна витворити не розмите легке карпатське «кантрі».
КИТ ДРУГИЙ - ЕКОЛОГІЧНИЙ СТИЛЬ
Василя Фенинця варто характеризувати як прихильника патріархального натурального господарства, як охоронця того притлумленого, відтісненого благами цивілізації, первісного світобачення, коли всі почуття - щирі, коли традиції - прадавні, коли людина почувається органічною частиною природи - причому крихітною і дуже залежною від довколишнього середовища.
Органічно вписується в екостиль готельного комплексу «У Ґазди» приватний зоопарк, у якому «брати наші менші» почуваються оточеними людською турботою і ласкою. Працівники готелю розповідають, що кожен свій робочий день Юрійович розпочинає з відвідин «живого куточка», у якому - сова (її підібрали в лісі поранену і безпомічну), дві черепахи, що їх подарували любительки екзотичної фауни, які проте не знали, як правильно доглядати за заморськими рептиліями, в'єтнамські свинки, численна команда приблудних і підкинутих котів і собак. Особливо гучно вітаються з господарем віслюки: по всьому подвір'ю лунає їхнє «і-а». Віслюки обожнюють дітей, на дорослих у них теж вистачає терпіння, загалом вони обізнані з в'ючною справою (там, де їх придбали, вони перевозили вантажі і людей). Тож замовили спеціальні сідла, планують організовувати поїздки на віслюках для постояльців. Інтерес до цього - неабиякий: адже у всіх у пам'яті кадр із фільму «Кавказька полонянка» з Шуриком, що мандрує на впертому віслюкові.
Проте зараз головна турбота - запустити ще один готель, розташований на ділянці, де пусткою стояла стара хижка. Цю місцину в Сускові звикли називати урочищем «Лю-бовниця». В.Фенинець має намір вплести милозвучний топонім, що походить від слова «любов», у назву новозбудованого готелю. Мальовничість місцевості, її романтичну назву покликаний підкреслити ще один задум Василя Юрійовича: він уявляє, як було б чудово для змученого міською метушнею відпочивальника половити рибу в ставку поряд із готелем, помріяти і помилуватися довколишньою красою, а разом із тим відчути рибальський азарт. А потім кожному рибалці його ж трофей подадуть на тарілочці - рибу приготує шеф-кухар у тамтешньому затишному ресторанчику. Чим не сусківська пастораль? Ті ж, хто знає вдачу Юрійовича, не мають жодних сумнівів: ставку - бути. Причім на це довго чекати не доведеться.
У Василя Фенинця чимало неординарних ідей. Ловлю себе на думці, що він справляє враження людини, з якою ділилися досвідом власники шале в Швейцарії (а саме з цією країною, як відомо, надто полюбляють порівнювати нашу Срібну Землю). До слова, про шале. Колега, приятель і тезка В.Фенинця В.Рябець, що має готель у Пилипці на Міжгірщині, і власник готелю «У Ґазди» налагодили кооперацію: обмінюються охочими до нових вражень постояльцями, щоб останні мали змогу вдосталь намилуватися красотами Карпат. За словами Василя Юрійовича, туристи таку співпрацю обох господарів високо оцінюють.
КИТ ТРЕТІЙ - СТАРОДАВНЯ ГОСТИННІСТЬ
Будучи жителем Уклина, що поблизу курортної Поляни, більшість часу В.Фенинець проводить у своєму готельному господарстві. На моє дещо провокаційне запитання, як йому таке життя на два села, відповідає просто: готель - продовження його самого. А від себе, як відомо, не втечеш, тож і Сусково, і Уклин - однаково рідні. А те, що до готелю він ставиться, як до домівки, помітно неозброєним оком. Навіть подаровану колективом майстрів, що працюють в столярному цеху готельного комплексу «У Ґазди», вирізьблену дерев'яну картину він «прилаштував» у банкетній залі готелю. «Правда ж, вона чудово сюди вписалася?» - цікавиться моїм враженням, пробігаючи чіпким ґаздівським поглядом по просторому приміщенню бенкетної зали, де ми неквапливо розмовляємо під потріскування полум'я в каміні.
Якщо трохи поспілкуватися з власником «У Ґазди» - готельного господарства, що обіцяє подорожньому тепло живого вогню в каміні, смачну і ситну їжу, затишну ночівлю - усі обов'язкові атрибути стародавньої (але не старомодної!) гостинності, то неважко зрозуміти: він таки почувається до певної міри фаталістом, мовляв, від долі не втечеш. Навіть дивні збіги обставин сприймає серйозно і обертає їх собі на користь. От хоч би випадок із вибором назви готелю. Довелося якось Василю Юрійовичу відстоювати свою правоту в суперечці з одним службовцем. Затятість і впевненість у власних силах, продемонстровані Василем Фенинцем, вкрай роздратували посадовця, І він запально й ображено кинув в обличчя непоступливому візаві: «Ну, тоже-сь ми ґазда!». Василь Юрійович не поступився перед натиском чоловіка, обтяженого хоч і незначною, проте владою. Атой факт, що його назвали з іронічними (а радше істеричними) нотками в голосі «ґаздою», на дозвіллі проаналізував і розсудив так: якщо справляє враження ґазди і діє по-ґаздівськи, то так тому й бути - назве готель «У Ґазди».
На сьогодні його готельний комплекс - це свого роду іменний бренд. Саме тому гостей тут приймають як друзів, рідних. «Людина, яка вперше приїхала в Сусково й оселилася в готельному комплексі «У Ґазди», має почуватися так, ніби вона приїхала до добре знайомих їй людей.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати