Раніше десятки тисяч пам’ятників Володимиру Леніну та іншим вождям радянської епохи в переважній більшості були чи не єдиною прикрасою парків та площ наших міст і сіл. Але часи змінюються, а з ними змінюються і наші символи. Так, у 1991 році розсипалася країна Рад, а разом з цим втратили свою цінність монументи, пам’ятні знаки діячам того періоду. Ленін з вождя всіх народів перетворився на узурпатора та поневолювача нашої держави. Багато пам’ятників уже на початку 90-х років почали демонтувати. Тисячі бюстів забирали зі шкіл, площ сіл та міст краю на переплавку. Але до цього був грандіозний демонтаж в обласному центрі.
Як згадує тодішній міський голова Ужгорода Еміл Ландовський, багато людей ще не могли розстатися з радянськими ідеалами, але все ж, майже вперше в області міська рада прийняла кардинальне на той час рішення – демонтувати постамент вождю. Незважаючи на погрози керівництва області та багатьох прихильників радянського вождя, Леніна було знято. Цікавим є той факт, що 2001 р., через десять років після демонтажу «вождя всіх народів», на адресу міськради надійшов припис в.о. прокурора м. Ужгорода «Про усунення порушень закону про охорону культурної спадщини» з вимогою усунути порушення закону і передати пам’ятник Леніну на зберігання до Закарпатського краєзнавчого музею. Звісно, що депутати міської ради не виконали припису прокурора. Більше того, як зауважив у коментарі «НЕДІЛІ» Е. Ландовський, на думку вірників християнських конфесій, у цьому пам’ятнику зосереджений згусток чорної магії і руйнівної енергії, і тому метал, з якого виготовлена статуя, не придатний для експонування. Як зазначив Ландовський, наразі «ужгородський Ленін» лежить на одному з комунальних підприємств міста по вулиці Погорєлова.
Приклад Ужгорода згодом наслідували інші міста краю. Хоча в окремих населених пунктах і досі «милують» око пам’ятники вождям. До прикладу, Ленін досі стоїть у центрі Києва, Чернігова, Донецька. А в Сумах архітектори виявилися оригінальними: на пам’ятнику Леніну вони змінили голову вождя на голову великого цукрового магната Харитоненка, до речі, так само в радянську добу, лише навпаки, зробили з Харитоненком.
В області, до прикладу, непохитним залишився пам’ятник Леніну в селі Ганичі, що на Тячівщині, навіть президентський указ йому не зашкодив. Стоїть собі і все...
Хоча згідно з наказом Міністерства культури та туризму від 7 липня цього року цей пам’ятник, збудований ще в 1967 році, вже давно мав бути демонтований. Подейкують, що за «ганичівського Леніна» заступилася впливова закарпатка, яка зараз у столиці.
Слід нагадати, що ще торік у грудні вийшов Указ Президента «Про вжиття заходів щодо демонтажу пам’ятників, пам’ятних знаків, перейменування вулиць, площ, провулків, проспектів, парків, скверів у населених пунктах області, присвячених подіям та діячам комуністичного режиму 1917 – 1991 років та особам, причетним до організації і здійснення Голодомору 1932 – 1933 років в Україні та політичних репресій», адже ще минулого року в області було 8 пам’ятників колишнім вождям, з них 6 – Леніну, по одному – Кірову та Калініну. Окрім них, як повідомили «НЕДІЛІ» в управлінні культури ОДА, за компанію зняли й пам’ятники педагогу Макаренку, агроному Мічуріну. Більшість з них знайшли своє місце на смітниках або ж їх просто переплавили. Ось як тоді відреагував на рішення влади тодішній керівник крайових комуністів Іван Мигович:
- У мене, як і в багатьох нормальних закарпатських людей, негативне ставлення до цього явища. Це частина президентської кампанії по усуненню з пам’яті багатьох сторінок нашої історії. Головним чином це стосується радянської доби, соціалістичних здобутків. Це робиться спеціально, тому що недолуга політика через півтора десятка літ приводить до того, що ми на порозі нового голоду, зубожіння. Україна тепер знаходиться на одних позиціях зі слаборозвиненими країнами третього світу. Тому таким шляхом команда Президента намагається відволікти увагу суспільства від нинішніх проблем і переключити її на другорядні – стереотипи, в тому числі і на ліквідацію пам’яток, пов’язаних з радянською добою.
Це робиться по всій Україні і дуже прикро, що наша обласна влада виконує всі вказівки Балоги, який нині очолює Секретаріат Президента. До прикладу, два тижні тому над офісом обкому у нас зірвали прапор компартії, а у Великому Березному облили фарбою пам’ятник воїнам-визволителям. Тобто, влада навіть формує негативну громадську думку до позитивних здобутків радянських часів. Тому здобутки культури і толерантність, які є в регіоні, сьогодні під загрозою, бо за демонтажем пам’ятників і перейменуванням вулиць криються зовсім інші цілі нинішнього режиму, який прямує до утвердження авторитаризму та фашизму.
Зараз в ужгородців інші архітектурні вподобання. Так, міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк чекає на пропозиції проектів життєстверджуючих пам’ятників. На його думку, місту потрібні, наприклад, пам’ятник собаці, гусці, закоханим. Особисто мер не проти бачити в Ужгороді пам’ятник бику. А от пам’ятник жабі він би волів встановити напроти вікон обласної адміністрації, щоб «жаба на них дивилася». Так ініціативно мер Ужгорода зреагував на пропозицію одного з депутатів щодо облаштування в місті фонтанів на сесії міськради.
З представників фауни наразі в місті відомий пам’ятник крилатому ведмедю перед готелем «Закарпаття». Нещодавно на відновленому проспекті Свободи теж з’явилися кумедні істоти – представники тваринного світу, яких виготовили молоді ужгородські митці.