Закарпатський леквар за золото кращий

Невелике, на 300 з гаком дворів, село Геча, що на Берегівщині, минулої суботи зібрало понад тисячу гостей на фестивалі слив і леквару. Крім самих гечанців, які святкували ще й день села, були й гості з Берегова, Мукачева, Ужгорода, та все ж найбільше їх приїхало з Угорщини. Розвивали дружні сусідські стосунки делегації трьох сіл із того боку кордону, а групі з 40 чоловік мадярська туристична агенція на фест організувала спеціальний тур. Один із туристів, спілкуючись зі мною ламаною російською, жалкував, що «к сожалєнію, прієхал только первий раз».  
Сливи купували на Мукачівщині
Одразу скажу, що сливовий фестиваль, не єдиний, який проводиться у Гечі. У січні тут відбувається змагання ґентешів – різників свиней, про яке, до речі, «Паланок» писав цього року. Ідея проводити ці заходи належить молодому й ініціативному голові села Андрію Мештеру.
 «Рік тому ми подумали, що організуємо не тільки день села, а й ще щось цікаве, – каже пан Андрій. – Вирішили включити у програму святкування варіння леквару, бо це давня й цікава угорська традиція. А в нашому селі багато слив. Як показує нинішній фестиваль, людям це цікаво, і гостей цього разу маємо значно більше, ніж торік».
 Цікаво, що сливи на леквар купували на Мукачівщині. Як пояснив сільський голова, свято організували всім селом, люди були зайняті роботою, тому не ма­ли часу збирати власні сливи. Вирі­шили купити 400 кілограм. Гроші дали ті, хто брав участь у змаганні на приготування найкращого леквару. А його після фестивалю поділили між собою.
 Андрій Мештер каже, що на захід витратили всього 5 тисяч гривень. Гроші надали місцеві спонсори. Голова села зізнається, що важко проводити в такому малому селі два фестивалі на рік, бо нема потужних фірм, а в Гечі всього кілька приватних підприємців. Однак скасовувати фес­тивалі не планують. Навпаки, прагнуть їх розвивати, аби рекламувати село для розвитку зеленого туризму. Причому головна ставка, за словами Андрія Мештера, буде на наших туристів. В угорців є й конкурси різників, і фестивалі варіння леквару, а для українців це все нове.
 Поміж гостей свята я помітив і голову Берегівської райдержадміністрації Володимира Трикура. На запитання, чи любить він леквар, керівник району, усміхаючись, відповів зустрічним: «А хто його на Закарпатті не любить?» Заодно розповів, що район  вирізняється з-поміж інших активним святкуванням днів села. «Наші села своєрідні, – пояснює пан Володимир, – у кожному можна побачити щось цікаве, нове. Тому ми на початку року завжди збираємося з сільськими головами, складаємо список таких свят і поширюємо цю інформацію серед закарпатських санаторіїв. Так залучаємо їхніх клієнтів до відпочинку й на Берегівщині».
За словами керівника району, розвиток туристичної інфраструктури – пріоритет наступного року. Влада планує обладнати сервісні зони для іноземних туристів, виготовити інформаційно-рекламні табло на трасах з усіх трьох пунктів перетину кордону, що є на Бе­регівщині. Там буде перелік готелів, гаряча лінія і сайт адміністрації, контактні телефони – одне слово, вся інформація, аби турист зміг зорієнтуватися й обрати в районі те, що йому до вподоби.
Далі буде … боґрач та уха з галушками й копченим салом
Цікаво, що на фестивалі змагалися 4 команди, які варили леквар: дві з села Вари, одна з Четфолва і «збірна» Гечі та Великої Бакти. Як розповіла голова журі, керівник районної спілки розвитку сільського туризму Шарлота Чізмар, при оцінюванні враховували кілька важливих критеріїв. Зокрема, техніку варіння, прилади, які використовуються у процесі, одяг ґаздинь, декорацію намету, консистенцію леквару і його смак. У підсумку перемогла спілка ґаздинь із с. Вари «Вогняні невісточки». Додам важливу деталь: конкурсний леквар обов’язково варився без цукру.
Пані Шарлота вважає, що фестиваль слив обов’язково слід розвивати: «Поки що сільський туризм використовує тільки мінімум – поселення туристів. Нема програми, яка б показувала туристам наші традиції. Їздити в автобусі екскурсіями можна день-два, та, щоб притримати туриста, треба організовувати для нього якомога більше розваг і програм».
Нині на Берегівщині у сільському туризмі понад 150 родин, тож одноразово в районі можна поселити близько тисячі гостей. Якщо цей фестиваль розвинеться, можна буде спокійно прийняти і дві, і три тисячі гостей: садиби є в навколишніх Гечі, В. Бакті, Мужієві, Бене, Боржаві, Варах, Квасові, Четфолві, Оросієві.
До речі, Шарлота Чізмар, найімовірніше, читатиме студентам кафедри туризму УжНУ лекції з гастрономічного туризму. Природно, я поцікавився, які ще смачні фестивалі можливі на Берегівщині. Насамперед, каже пані Шарлота, це боґрач-гуляш – імідж угорців, їх традиція. Причому, не суттєво, в якому селі його проводити – всюди готують смачно, треба тільки, щоб з’явилися ентузіасти.
Друга страва, варта окремого фестивалю, – уха. «У нас коло Тиси багато сіл, – пояснює пані Шарлота, – в яких здавна її варять. Коли в них приймають гостей, насамперед пригощають традиційною, складеною батьками комбінацією меню: подають уху, до якої йдуть галушки з сиром та копченим салом».
Зважаючи на такі страви, 110–120 гривень за добу проживання в сільських садибах (крім нічлігу сюди входить і сніданок та вечеря) не здаються великими грошима. Крім того, гостей Берегівщини щедро частують домашніми вином і паленкою на вибір – зі слив, груш, персиків, абрикосів, винограду чи вина.
У розпал фестивалю серед гостей я помітив і заступника голови ОДА Володимира Гоблика, котрий 4 роки працював на Берегівщині і, знаючи, що в Гечі буде сливовий фестиваль, приїхав відпочити з друзями. Попри те, що Володимир Васильович був у неофіційному візиті, він все ж сказав кілька слів «Паланку».
 – Кожне село має свої унікальні традиції, і те, що найбільше вдається, що збереглося від дідів-прадідів, і треба рекламувати на таких фестивалях. Нині кожне село намагається спромогтися на  своє свято. Чому, наприклад, не провести фестиваль білого гриба чи яфин? Та навіть золота, як подекуди за кордоном, коли люди за певну плату можуть спробувати собі його намити. Це ж такий самий товар, як і будь-що інше.  
– Такий самий, як і леквар, – жартую у відповідь.
– Звичайно. Знаєш, я тобі навіть скажу, що леквар кращий за золото, – сміється колишній директор  Мужіївського золоторудника й іде куштувати, хто варить найкраще.
Зелений туризм мільйонів не принесе, переконує наостанок Шарлота Чізмар, але для селян, коли нині так важко із робочими місцями, це дуже важливий додатковий прибуток. Тому берегівські ґазди активно рекламуються в угорському інтернет-просторі, співпрацюють із тамтешніми туристичними агенціями та багатьма громадськими спілками. Та все ж організатори фестивалю сподіваються, що наступного року більше уваги святу слив і леквару приділять і українські туристи.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати