Людина-Чайка, або Звичайний хлопець, який піднімається в гори, щоб грати на саксофоні

Михайло Балог-"Чайка"

– У дитинстві я бавився з ксилофоном і був гордістю сім’ї. Мене ставили на стільчик перед інструментом, і я розважав гостей. Це була дитяча забавка, яка швидко набридла. А потім батько навчив мене грати на саксофоні. І я закохався. Згодом закінчив музичну школу, потім училище, зараз навчаюсь у Донецькій академії, але справжнім гуру у музиці для мене залишається батько.
– Ти і сам встиг відчути себе у ролі гуру. Як учні сприймали юного і стильного педагога?
– Всі музиканти мають бути на «ти», тому для дітей я насамперед був другом. Ми бурхливо ділилися враженнями про мультфільми і також дружно вчилися музиці. Але... викладання не для мене. Я обрав інший шлях, і сакс завжди зі мною.
  – Тобі подобається «виходити за рамки»?
– Ненавиджу стереотипи. Можу прийти в Академію на іспит босоніж. Можу грати Баха у шортах. Звісно, викладачі роблять зауваження. Якось, щоб не сперечатися на лекції з філософії, я заклеїв рота скотчем.
  – Дякую, що зараз так не зробив. Чому ти обрав саме саксофон?
– Це він обрав мене. Моєму інструменту більше ніж півстоліття. «SELMER MARK6» – дуже престижна марка, про яку мріють майже всі професіонали. Власний інструмент, як талісман. Ви чули про джазового трубача Чета Бейкера? Коли в нього вкрали трубу, він вистрибнув у вікно...
– А правда, що ти через Інтернет пропонував хворому на рак американському саксофоністу свою кров?
– Правда. Дружина Майкла Бреккера звернулася до людей певної групи крові з проханням відгукнутися й допомогти чоловікові. Я відповів: «Беріть мене й робіть все, що необхідно». Я дуже сподівався, що у Бреккера є шанс, і цим шансом можу стати я. У дитинстві я засинав під його музику... Шкода, що Бреккера не стало. Його дружина не відповіла мені, але й досі гадаю: чи міг би я тоді врятувати найкращого саксофоніста?
  – Можливо, твоя місія інша, і коли ти сходиш на гору, ти рятуєш цілий світ...
– Скоріше, лякаю птахів (сміється. Пр. авт. Т.С.)... Коли піднімався із саксом вперше, думав: «Це ж буде неймовірно! Мрія здійсниться – музика у хмарах...» Але, скажу відверто, розчарувався...
  – Не може бути...
– Звісно, було приємно досягнути вершини. Я бачив, як хмари формуються і визначають свій шлях. Я змагався з вітром і боровся зі зливою, що змивала мене з гори. Я шукав в тумані власні руки... Я грав. Але звук інструмента в горах зовсім не такий, як здавалося. Там немає акустики. Переймаючись цим усім, я так і не відчув величезного щастя, на яке сподівався.
  – А щастя від того, що таки добрався і став птахом?
– Вважати себе кимось означає свідомо обмежувати себе. Хтось дуже хоче бути мусульманином, хтось – буддистом, але мало хто прагне бути собою. І не думай, що в наших горах можна зустріти лише птахів. Цього разу я повернувся з гір трохи розгубленим. Хотів побути самітником, а потрапив на зліт неформалів, що проходив на водоспаді Шипот. Там було понад дві тисячі дівчат та хлопців.
  – Думаю, ти їх здивував... А крім Воловецьких та Міжгірських гір, де ще доводилося грати? Я маю на увазі незвичні місця...
– О-о-о... В студентські роки доводилося грати й при 10-градусному морозі на вантажівці, і на цвинтарі. Куди тільки не направляють студентів...
  – Тобі не раз «круті» хлопці замовляли «Мурку»...
– Угу. На відмову реагували дуже бурхливо. Але я ніколи не примушу свій сакс грати таке...
  – Не примусиш грати те, що не відповідає польоту чайки за іменем Джонатан?
– Так мене називаєш тільки ти... Я ж себе не обмежую ніякими формами...
  – Ти обрав шлях вільного музиканта, який заробляє гроші на життя лише завдяки своєму таланту. І як – ти жебрак чи багач? Вибач за не досить коректне питання.
– Спочатку було складно. Я шукав себе, працював у музичних салонах, у джаз-бенді Національного цирку України. Мене замовляли на вечірки. Якось запросили грати у дискотечному клубі. Уявляєш таку картину? Гукає сучасна музика, всі «відриваються», і тут з’являюсь я з саксом. Розкладаю чохол у центрі залу, просто на підлозі. Починаю грати. І тут чую вигуки у стилі Сердючки: «Зажигай!» Закінчилося все дуже сумно (знов щиро сміється. – Пр. авт. Т.С.). Тільки зупинився, підходить дівчина і запитує: «А можно ЭТО взять в рот?» Я спочатку не зрозумів, а вона тикає пальцем на мій саксофон. Поки не дав, не відчепилася. Зараз я працюю в престижному ужгородському клубі і задоволений своїм заробітком, але душа вже шукає нового місця. Я чекаю запрошення в круїз на кораблі.
  – Про яке місце, крім корабля, мріє твоя душа?
– М-м-м... У мене є старший друг та тезко родом з Виноградова. Він покинув все заради того, щоб жити пустельником у печері, на Тибеті. 12 годин на добу Михайло проводить у медитаціях. Мріє побудувати піраміду у рідних краях. Якщо йому вдасться, скоро на Виноградівщині з’явиться піраміда. Михайло запрошує мене до себе в Індію, але я знаю: якщо поїду – не повернуся.
  – Ні, краще не треба, навіщо позбавляти Закарпаття такого хлопця? Адже скільки гарних дівчат чекають на тебе!
– Хм... Якого ТАКОГО хлопця? Я все роблю для того, щоб перемогти власне ЕГО. Вчуся розчинятися у натовпі й бути непомітним. Я розумію, що нічим не відрізняюся від Васі, Вані, і навіть від цього табурету.
  – Тобі не потрібна марихуана, щоб сміятися і божеволіти.
– Так, не потрібна. Я поважаю зелений чай та рис-басматі... До речі, cкуштуй...(простягає тарілку з рисом. Пр.авт. Т.С.).
  – Смачно... Знаєш, це нетрадиційне інтерв’ю. Ми сидимо на підлозі, слухаємо мантри, ласуємо басматі, за вікном темна ніч, і мені здається, що при таких обставинах важко будувати концепцію статті. Ти коли-небудь відпочиваєш?
– У мене забагато енергії. Знаєш, чому йоги не їдять м’ясо? На його травлення витрачається велика кількість енергії. Деякі люди під час медитації надягають дерев’яне взуття, щоб не обпектися власною силою на випадок її вибуху.
  – Чи можна «обпектися», коли граєш? Я бачила, як під час запису одного треку ти грав на дев’яти інструментах...
– Коли я граю, не існує мене й інструментів. Є одне ціле. Це схоже на шаманство.
  – Що ж, дякую тобі, Мишку, за рис-басматі та ванільне небо... І вдалого тобі польоту!

 
Досьє «НЕДІЛІ»
Вік – 22 роки. Немає певного забарвлення пір’я. Місце проживання – Мукачево. Завжди досягає найвищої точки. Особливі прикмети: погляд, спрямований у небо.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати