Долина нарцисів — національна гордість України

Розмірковування перервав таксист, зупинивши на „Жигулі”.
— Бачите, знак обабіч путівця? Він свідчить, що починається кордон заповідника. Там транспорт не їздить.
Нам поталанило. Саме під’їхав верхи юнак років двадцяти... Іван, молодший син інспектора-лісничої прикордонної зони Карпатського біосферного заповідника Олени Бабич (погодився бути гідом), коротко інформує як поводитись. Не заходити на середину нарцисового поля, не рвати рослин, він проведе до спеціально спорудженої сцени, звідки можна милуватись білосніжним килимом, що ось-ось розквітне.
Виникнення долини „прив’язують” до льодовикового періоду, коли унікальний релікт переселився у долину Хустця, занесений кригою з верховин у заплави Тиси, врятувавсь від мерзлоти. Ще півстоліття тому в Закарпатті було 13 місць дикорослих нарцисів вузьколистих — нині ж залишилось усього три. Але вередлива переселенка-косиця вимагає уваги. Уже чимало „лисин” на 257-гектарному полі серед зеленого буйнотрав’я. Це результат кількалітньої посухи. Та й браконьєри видирають цибулини, аби продати на ринку чи посадити на дачах. До речі, за кожне знищене стебло штрафують. Та що значить шість гривень у порівнянні зі шкодою. Адже зібране насіння стає рослиною тільки через 7-9 років.
Сім’я Бабичів днює і ночує в Долині нарцисів. Про сувору інспектора-лісничу, котра ще з 1979 року „воювала”, відсуджуючи поле в колгоспу під заповідник, уже згадувалась. Її чоловік, пан Микола, допомагає вченим у проведенні нарад, симпозіумів, підготовці матеріалів до науково-популярного журналу „Зелені Крпати”, що видається з благословення завідувача кафедри ботаніки Ужгородського університету професора Василя Комендара. Сини ж Констянтин, Іван та Володимир — охоронці в заповіднику, підсобляють матері вберегти урочище від підпалів, браконьєрства, самовільних вирубок, засмічення. Це завдяки їх зусиллям з’явились вказівні таблички, інформаційні показники, контрольно-пропускні пункти, природоохоронні щити й панно, що застерігають від непродуманих косіння, розпалювання вогнищ, відлову птахів і звірів, внесення добрив і отрутохімікатів.
Між тим, природолюби та науковці давно б’ють на сполох, аби зберегти первісний куток фауни та флори. Лише в 1968 році Закарпатський облвиконком оголосив Долину ботанічним заказником місцевого значення. Рішення було, та нерозумні господарники-аграрії не придумали нічого кращого, ніж внести в грунт органічні та мінеральні добрива, а меліоратори „скоригували” природне русло гарно зарибленої річки Хустець. Новоутворений „канал” не справлявся з природоохоронною функцією, що спричинило кілька підтоплень заповідних ділянок. Паводок викинув сюди товстий шар мулу, під яким рослини загинули. У 1979 році Постановою Ради Міністрів України об’єкту надали статус заповідника респібліканського підпорядкування, що дещо призупинило безсистемне господарське втручання, та долина не мала конкретного господаря. І лише в 2000 році Хустська міськрада передала 257-гектарний заповідник із міської комунальної власності Карпатському біосферному заповіднику. Крокуючи асфальтівкою, що розділяє долину навпіл,думав: чому унікальну пам’ятку природи навіть занесли в спеціальний реєстр біосферних резервантів ЮНЕСКО? Чому, коли зацвітає вона в другій половині травня, сюди з’їжджаються гості не лише з сусідніх областей, але й з близького та далекого зарубіжжя? Переважно заможний люд із Польщі, Угорщини, Словаччини, Франції, Бельгії, Голландії, Канади, США захоплюється цвітінням унікального урочища. Та не тільки в цьому причина паломництва в болотисту місцину на берегах Хустця: цілинні смарагдові володіння — безцінні в плані бджільництва, садівництва, парфюмерії, медицини. Скажімо, тут 124 різновиди лікарських рослин, добра половина з яких давно прописана в Червоній книзі.
Гордістю урочища є заповідна незаймана зона (своєрідний заповідник у заповіднику), де заборонені будь-які сільгоспороботи. Ця дика толока-цілина є прекрасною лабораторією просто неба для професорсько-викладацького складу та студентства природничих факультетів університетів Ужгорода та Львова. Первісному оазису — особлива увага, його оберігають від „наскоків” запопадливих селян, котрі звикли господарювати на широку ногу, не вельми зважаючи на заборону.
Вдалося взяти коротке інтерв’ю в Івана Бабича.
— Що хвилює природоохоронців?
— Ота нерозумна „меліорація” насамперед. Меліоративні водотоки руйнують гідрологічний режим долини. Допомогти закарпатцям взялись голландці. Агроном Яапу Леєнеру запропонував вирощування нарцисів у... мушлях, де рослина захищена від грибків та хвороб. А ще вміло використовувати старі гідромеліоративні канали, коли регулюється рівень грунтових вод завдяки перегородкам на штучному шлюзі. Але для реалізації проекту потрібні кошти. Річний кошторис Долини нарцисів у межах — 57 тисяч гривень, та лише для виготовлення документації для нового проекту потрібно щонайменше 100 тисяч. Ото директор Закарпатського біосферного заповідника Федір Гамор ламає голову, де взяти гроші. Він впевнений, що упродовж кількох років вдасться втілити задумане, аби врятувати від загибелі чарівний куток природи. Адже вдалось втілити в життя ідею ужгородського вченого-ботаніка Василя Комендаря відкрити музей нарцисів на дикій толоці. Впровдовж десяти років працівники заповідника збирали експонати і збудували музей.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати