— Нещодавно в центрі було проведено “круглий стіл”, присвячений актуальним проблемам працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями та їхній подальшій психологічній адаптації. Інтеграція цієї соціально-незахищеної верстви населення в суспільство є важливим фактором. “Круглому столу” передувала велика підготовча робота безпосередньо з інвалідами, управлінням праці та соцзахисту Ужгородського міськвиконкому, Закарпатським фондом соціального захисту інвалідів тощо. Головною метою заходів була організація чіткої співпраці як між державними структурами, так і з громадськими організаціями стосовно надання соціальних послуг цій категорії населення та вирішення питання їхнього працевлаштування. Це, в першу чергу, робота із роботодавцями всіх форм власності, які мають бути зацікавленими у працевлаштуванні інвалідів.
Управління праці та соціального захисту міськради постійно інформує МЦЗ про осіб з обмеженими фізичними можливостями, котрі бажають працювати. Протягом 2007 року до центру зайнятості звернулося 48 таких осіб, 14 із них було працевлаштовано. Найбільше працівників потребують підприємства обробної промисловості, гуртової та роздрібної торгівлі, підприємства будівельної галузі. Для осіб з обмеженими фізичними можливостями в центрі є 138 вільних робочих місць та вакантних посад на 19 підприємствах.
Незважаючи на позитивні зміни в законодавстві, кількість звернень людей з обмеженими фізичними можливостями до МЦЗ за останній час не збільшилася. На жаль, основна частина роботодавців не дуже поспішає брати на роботу інвалідів, пропонує їм малокваліфіковану та низькооплачувану роботу. Вони свідомо заявляють вакансії для інвалідів, на які важко знайти претендента або ж складно перевчитися за новим фахом.
Але корінь проблеми слід шукати в іншому. Не секрет, що не всі інваліди хочуть працювати. Дехто, не знаючи чинного законодавства, вважає, що інвалід після виходу на роботу буде отримувати набагато меншу пенсію, аніж безробітний. Насправді він втрачає лише індексацію пенсії, оскільки починає отримувати заробітну плату. Але чутки все одно поширюються, і тому люди з обмеженими фізичними можливостями в основному не хочуть влаштовуватися на роботу, щоб не втратити пенсії. Саме для вирішення цих питань і був проведений згаданий “круглий стіл”. Результатом його роботи має стати зацікавленість інвалідів у працевлаштуванні та впевненість у власних силах. А мотивацією для цього, з одного боку, повинна бути пристойна заробітна плата від роботодавця, а з другого — бажання людини працювати. Тут прикладів по Ужгороду можна навести чимало. Є випадки, коли навіть інваліди І групи свого часу влаштувалися на роботу, на якій і досі достойно трудяться.
Щотижня керівництво міського центру зайнятості спілкується з директорами-роботодавцями різних підприємств. Більша частина з них бажає бачити в себе працівників з обмеженими можливостями, аби лише вони були сумлінними. Щоправда, тут існує ще такий фактор: наявність медичної довідки інваліда, яка дозволяє або не дозволяє йому виконувати ті чи інші види робіт. Досить складною є й підготовка відповідного робочого місця для інваліда, наприклад, для такого, котрий пересувається на інвалідному візку. Але це лише питання часу, бо можна віднайти шляхи виходу з будь-якої ситуації… Наведу приклад, коли один чоловік з обмеженими властивостями мав бажання працювати бухгалтером і навіть намагався пройти бухгалтерські курси, але, на жаль, медична довідка за психічним станом йому цього не дозволила. Проте з часом цей чоловік відкрив власну невелику справу і зараз повноцінно трудиться.
Чималою проблемою держави є й подальше працевлаштування студентів-інвалідів з дитинства, які навчаються у вищих навчальних закладах. Тому ми разом з ужгородською владою, Закарпатським фондом соціального захисту інвалідів та різними громадськими організаціями запропонували вже зараз брати цих дітей, так би мовити, на супровід. Тобто заздалегідь готувати для них відповідні робочі місця для того, щоб після навчання їм не потрібно було шукати роботу.
Нині МЦЗ може запропонувати чимало вакансій, де близько 80 відсотків — робітничі професії. Але саме на них претендентів серед молоді дуже мало: всі хочуть “чисту” і високооплачувану роботу. Якщо найближчим часом цю тенденцію не вдасться переломити, на суспільство очікуватимуть серйозні проблеми. В той же час статистика показує: після розпаду Радянського Союзу чимало випускників вузів стали успішно працювати за робітничими професіями. Наприклад, ще років із 20 тому молоді спеціалісти, які закінчували вищу школу, спочатку на 2—3 роки йшли працювати за станком. Правда, тут відігравав роль й інший фактор: тоді на підприємстві в робітника зарплата була в кілька разів вищою, ніж у службовця. За великим рахунком, через 20 років ситуація не дуже змінилася, а якщо простежити життєвий шлях багатьох відомих людей як Ужгорода, так і держави в цілому, то він починався саме із заводу.
До слова, сьогодні наше місто потребує професійних зварювальників, сантехніків, слюсарів-механіків, автомайстрів тощо. До того ж цим працівникам пропонують досить високі зарплати. Підприємства Ужгорода за кошти центру зайнятості готують собі спеціалістів у різних навчальних закладах (а зараз, погодьтеся, навчання не з дешевих) та на виробничій базі, і тут на власні очі бачимо перспективу фахового зростання молоді.
Тому 23 квітня під егідою Ужгородського міського центру зайнятості в “Падіюні” планується проведення Ярмарку професій, до якого будуть залучені учні 9—11 класів, представники освіти, профтехосвіти та, звичайно, потенційні роботодавці. Згодом пройде й семінар із лідерами молодіжних організацій міста, завдяки яким енергію нашої молоді можна спрямовувати в правильне русло, зокрема позитивно вирішувати питання працевлаштування юних.
На жаль, останнім часом так склалося, що в нас майбутню професію вибирає не сама дитина, а її батьки, котрі чомусь бояться дати молодій людині попрацювати руками і виховують її в “тепличних” умовах. Це особливо стосується працевлаштування спеціалістів гуманітарних професій. А в підсумку згодом молодь складно пристосовується до вимог реалій та ринку праці.