Полонина Боржава: ідеальний хайкінг для початківців і поціновувачів неспішних гірських прогулянок

Якщо ви налаштовані на похід Боржавським гірським масивом, краще зупинятися в закарпатських селищах Воловець і Пилипець. Перше з них більш зручне в плані локації, адже там проходить залізниця, тоді як друге – більш туристичне, все ж це повноцінний гірськолижний курорт. Саме з Пилипця і стартуватимуть наші маршрути полонининою Боржава. Докладніше про те, як дістатися в це закарпатське селище, де зупинитися та інші корисні поради читайте у великому матеріалі УНІАН.Туризм. А ми перейдемо до хайкінгу по Боржаві.

Трохи фактів про Боржаву

Полонина Боржава, яку нерідко називають Боржавським гірським хребтом, на ділі є частиною Полонинського хребта в Українських Карпатах. Розтягнувся цей гірський масив між ріками Латориця й Ріка в довжину більш ніж на 50 кілометрів, завдяки чому Боржава є найдовшою полониною Закарпаття. Ширина її в середньому 3-4 кілометри, хоча місцями бувають ділянки і по 10 кілометрів. Максимальна висота Боржави – 1681 метр на вершині гори Стій.

Південний схил полонини пологий, завдяки чому ним дуже легко ходити в походи, а от північний схил круто обривається до долини річки Ріпінки. Боржавська полонина зручна тим, що вона розчленована приблизно на два десятки вершин, перепади між якими не надто відчутні. Тому за день можна подолати відразу декілька з них.

До основних вершин Боржави відносяться: Стій (1681 м), Великий Верх (1598 м), Магура-Жиде (1505 м), Гемба (1498 м), Іволове (1415 м), Граб (1374 м), Кук (1361 м), Темнатик (1343 м), Плай (1323 м), Кучера-Кругла (1240 м), Ряпецька (1210 м), Кругла (1208 м) та інші. 

Окремої уваги заслуговує рослинність Боржавського хребта. На висоті приблизно 1200-1450 метрів розташувався пояс букових лісів упереміш з хвойними, вище – гірські полонини. На схилах гори Стій знаходиться заказник державного значення Росошний.

Як і будь-яка інша частина Українських Карпат, в різний період року Боржава різна. Тож потрапивши сюди, приміром, у травні та в серпні – можна побачити зовсім різні картини. Ми були на полонині в середині серпня, і саме тоді там у повному розпалі сезон ягід. Йдеш собі неспішно в гору, а по обидва боки цілі килими з чорниці з вкрапленнями дикої лохини. Встояти просто неможливо.

Тому відразу позначте себе: в цей період швидко пройти по маршруту не вийде – ви постійно будете забрідати в зарості, так, що втратите рахунок часу. А губи й руки при цьому забарвляться в характерний фіолетовий відтінок. Адже не дарма ж кажуть, що в дикій природі всі ягоди куди смачніші, ніж з магазину. 

І хоча збір чорниці для місцевих жителів цілий бізнес (подейкують, що за сезон тут можна непогано підзаробити), голодним туристам теж дістається чимало ягід. Особливо якщо піднятися трохи вище, адже «професійні» збирачі добираються десь до середини маршруту (очевидно, і на цьому відрізку природних запасів їм цілком достатньо). Місцеві жителі цілими групами збирають гірські ягоди, у багатьох для цього навіть спеціальні пристосування є. Хоча такі знаряддя праці й шкодять кущикам.

Десь на середині маршруту на збирачів ягід чекають спеціальні вантажівки, які викуповують зібраний урожай і везуть його далі. Є тут і «приватні підприємці», які спускають свію «здобич» у село у величезних сумках на «горбі» або ж на мопедах (і не страшно їм по горах їхати!).

А ще у серпні в Карпатах активно цвітуть рожеві суцвіття іван-чаю, неймовірної краси синьо-фіолетові гірські дзвіночки та інші не менш красиві рослини, в цій же кольоровій гамі. Видовище неймовірної краси!

Маршрут №1. Гори Ряпецька та Великий Верх для розминки

Почнемо з одного з найбільш простих маршрутів з Пилипця, який легко можна комбінувати-подовжувати, в залежності від вашого настрою та фізичних можливостей. Гора Ряпецька – цілком підйомна вершина навіть для найледачішого туриста. Від центру Пилипця маршрут до неї знайти дуже легко. Достатньо лише пройти 500 метрів від повороту на підйомник на горі Гемба в бік водоспаду Шипіт, не доходячи до нього повернути праворуч, трохи піднятися схилом повз обгороджені присадибні ділянки і увійти в ліс.

Початок сходження на Ряпецьку / Фото Марина Григоренко

Далі – йти лісовою доріжкою за біло-зеленим маршрутом (характерні мітки періодично трапляються на деревах вздовж дороги).

Слідкуйте за розміткою маршруту на деревах / Фото Марина Григоренко

Сама доріжка на лісовій ділянці маршруту добре витоптана туристами і виїжджена позашляховиками, однак там всюди бруд і каміння, та й підйоми періодично трапляються круті. Тому навіть в суху погоду місцями йти важкувато. А якщо потрапите сюди в дощ або після нього, то без спецвзуття для хайкінга і трекінгових палиць – ніяк. Зате дорогою нерідко трапляється ожина та малина, до яких «міським» ягодам ой як далеко. Заблукати тут складно, тільки на зворотному шляху в одному місці потрібно бути уважним на роздоріжжі.

Далі виходимо на трав'яну частину гори і йдемо ще десь кілометр з гачком. Саме тут дорогою починають траплятися перші зарості кущів чорниці та лохини, які з вигляду дуже схожі. Тільки перші трохи темніші та в серединці червонувато-фіолетові, а другі – світліші і з зеленувато-блакитною «начинкою».

Краєвиди на виході з лісу на шляху на Ряпецьку / Фото Марина Григоренко

Вся дорога від Пилипця до вершини Репяцької – близько 3 кілометрів ходу, висота підйому трохи більше 600 метрів. Пилипець знаходиться на висоті 579 метрів над рівнем моря, тоді як висота Ряпецької – 1210 метрів.

Дорога на вершину Ряпецької зовсім не складна / Фото Марина Григоренко

В цілому дорога досить легка, без екстремально крутих підйомів, з рівним грунтом, а тому під силу навіть новачкам. Також це хороший маршрут для першого дня походу по горах, щоб не перевтомитися і не заробити таку крепатуру, після якої в наступні дні ви вже нікуди не захочете підніматися.

Вершина Ряпецької / Фото Марина Григоренко 

Якщо вам цього буде мало – можна пройти ще 3 кілометри від вершини Репецької до наступної гори Боржавського хребта – Великий Верх, ще можна зустріти такий варіант її назви як Високий Верх. Це ще плюс 400 метрів набору висоти – до 1598 метрів. Маршрут можна подолати за годину, але це якщо рухатися у швидкому темпі та не зупинятися помилуватися краєвидами, зробити фото (адже локацій гідних тут ну дуже багато) і поїсти чорниці.

Краєвид на Великий Верх з Ряпецької / Фото Марина Григоренко 

Дорога на маршруті типова для Карпат – рівнина, підйом, рівнина, невеликий спуск, підйом і так далі. З тим підступним моментом, коли тобі здається, що ось-ось уже вершина, ти на неї забігаєш задоволений собою, а там розумієш, що це ще зовсім не вершина, а лише півдороги. Тим не менш, якщо сили дозволяють, треба обов'язково пройти її. Повірте, воно того варто. Краєвиди чим вище, тим шикарніші, а зарості чорниці та лохини густіші й густіші.

Дорогою на гору Великий Верх / Фото Марина Григоренко

По всьому маршруту то там, то там вистрибують різнокольорові коники, такі яскраві та грайливі. Так що за можливості дивіться під ноги. А ще на висоті кружляють круки. У містах такі не водяться.

Краєвид з вершини Великого Верху / Фото Марина Григоренко

За бажання – далі можна піти на інші вершини Боржавського хребта, в тому числі на Гимбу, з якою спуститися в Пилипець. Але це вже похід на весь день для більш витривалих туристів.

Маршрут №2. Гора Гимба – найбільш туристична вершина Боржави

Гора Гимба висотою 1498 метрів, мабуть, одна з найпопулярніших і найадаптованіших під туризм. Знову ж таки, стартувати треба з Пилипця. Орієнтир – «Гранд-готель «Пилипець» на шляху до водоспаду Шипіт. Потрібно повернути наліво і йти в бік стартової точки підйомника.

Квітковий килим під ногами - підйомник на Гембу / Фото Марина Григоренко

Умовно маршрут на Гимбу ділиться на два відрізки – частину, яку можна подолати на підйомнику, і піший відрізок. Туристи самі визначають, як їм краще подолати першу частину шляху – пішки або на підйомнику. У першому випадку на дорогу піде від 45 хвилин, в залежності від вашого темпу і того, який шлях ви оберете – більш складний прямо вгору або рівнінніший звивистий. У другому випадку хвилин за 15-20 ви доїдете до перевалочного пункту без зайвих зусиль, насолоджуючись прекрасними краєвидами і яскравим квітковим килимом під ногами. Тим не менш, варто врахувати, що в сезон і на вихідних що в касу за квитками на підйомник, що на посадку – можуть бути черги, так що часу особливо не заощадите.

Дорога на Гимбу. На півдороги / Фото Марина Григоренко 

До речі, крісельний підйомник на Гимбу – один із найдовших в Карпатах, довжина його 1650 метрів. Підйомник працює цілий рік і досить багатофункціональний – на ньому піднімаються на схили лижники і сноубортисти в зимовий сезон, велосипедисти-маунтенбайкери в літній сезон (для них тут обладнані спеціальні маршрути з трамплінами) і піші туристи, які просто хочуть на екскурсію. Ціна підйому без інвентаря – 70 гривень в один кінець, в дві сторони – 120 гривень. З інвентарем трохи дорожче, є можливість взяти абонемент на кілька годин або на цілі вихідні. 

Навіть на півдороги на Гимбу краєвиди просто шикарні / Фото Марина Григоренко

На верхній точці підйомника розташований свого роду перевалочний пункт – там є еко-кафе «Чайовня», де можна випити карпатський чай або каву в турці, а також перекусити хенд-мейд їжею. Але відразу попередимо, що ціни там не найскромніші. Наприклад, стаканчик імбирного чаю влітку 2019 року коштував 40 гривень, а кава в турці – 70 гривень. Але, мабуть, ціни трохи компенсує загальна затишна атмосфера закладу і чудові краєвиди з вікон. Поруч розташований ще один ресторан і пара магазинчиків, де можна купити скромні холодні-гарячі напої і перекус від місцевих.

Краєвид на перевалочний пункт з вершини Гимби / Фото Марина Григоренко

Тут же на більш ледачих туристів чекають підприємці, що пропонують підвезти вас за чималі гроші на вершину гори позашляховиком. Ясна річ, місцеві виживають як можуть, але на ділі ці машини – справжня біда Гемби. По-перше, це заповідна територія і людина не має права на неї впливати – будь то знищення рослинного покриву, збір ягід у промислових масштабах або відлов живності. Адже одна справа – протоптана туристами скромна стежка, інша справа – кілька повноцінних доріг, прокатаних вантажівками.

Як можна викочувати машинами таку красу? / Фото Марина Григоренко

По-друге, ці машини створюють колосальні незручності пішим туристам. У сезон такого транспорту там дуже багато, їздять один за іншим. При цьому вони рухаються досить хаотично, а тому пішоходам доводиться щоразу перескакувати з місця на місце, щоб ухилитися від машин. Не кажучи вже про те, що пил вони піднімають ще який, а людям доводиться цим дихати, замість того, щоб насолоджуватися ароматами карпатських трав. По-третє, багато з цих транспортних засобів виглядають досить ненадійно, людей туди вантажать багато, а елементарних поясів безпеки навряд чи на всіх вистачить, не кажучи вже про наявність якихось засобів захисту. Особисто я, наприклад, не ризикнула б сідати в такі машини.

Ось такий транспорт возить туристів на Гимбу / Фото Марина Григоренко

Але повернемося до підйому на Гимбу. В принципі, всю відстань можна пройти пішки за 2-3 години – приблизно 2 кілометри до верхньої точки підйомника і ще близько 2,5 кілометри звідси до вершини. Дорога не складна, за винятком пари-трійки крутих коротких ділянок. Зрозуміло, в гарну погоду підніматися набагато легше, а от в холодну може бути складніше, тим більше, що на Гимбі часом буває дуже сильний вітер, такий, що вас буквально здуває. І, тим не менш, лізеш на гору, періодично закрадаються думки: ой, може, плюнути і повернутися назад, пару фото я для галочки вже зробив. А потім думаєш: а нііііі, треба йти до кінця. І гори тебе винагороджують за зусилля. Сідаєш на вершині, дивишся на красу, а весь негатив немов зник. І нехай весь світ зачекає.

На вершині гори час ніби завмирає / Фото Марина Григоренко 

При цьому варто врахувати, що підніматися в гори завжди трохи легше, ніж опускатися – менше навантаження на коліна. Особливо це відчувається на крутих спусках. У випадку з Гимбою – це відрізок під підйомником. Тому, якщо для вас не принципово важливо пройти підйом і спуск повністю на своїх двох, на зворотному шляху можна трохи дозволити собі розслабитися і поїхати вниз на підйомнику. Тим більше, що там такі шикарні краєвиди.

Спуск з Гимби на підйомнику - це шикарні види 

У літній сезон на Гимбі дуже популярні польоти на парапланах. Прямо на вершині на вас чекають місцеві підприємці, у яких можна придбати політ з інструктором, та ще й з відеозйомкою. Правда, задоволення це не з дешевих. Влітку 2019 року за двадцятихвилинний політ потрібно було викласти 1 тисячу гривень. Задоволення на любителя. Тим не менш, нам, пішим туристам, маневруючі у повітрі параплани лише доповнювали і без того мальовничі карпатські пейзажі.

Параплани над Боржавою / Фото Марина Григоренко

Цікавий момент: з вершини Гимби видно вершини Ряпецької і Великого Верху, тоді як з цих вершин – Гимбу. Також з вершини Гимби добре проглядається гора Стій – найвища точка Боржави.

Маршрут №3. Загадкова гора Стій

Для тих піших туристів, що хочуть випробувати себе на міцність і пройти відразу кілька вершин Боржави за один день, відмінно підійде маршрут на гору Стій – найвищу на цьому гірському масиві. Її висота 1681 метр над рівнем моря. Весь маршрут від Пилипця до вершини Стою – приблизно 16 кілометрів і на його проходження піде близько 5 годин в одну сторону. Зате дорогою ви пройдете всі згадані вище вершини – Гимбу, Репецьку, Великий Верх і ще парочку. Як вже згадувалося вище, цей маршрут досить легкий для проходження – без особливих перепадів висот. І якщо цього буде мало – можна буде пройти від Стою ще кілометр до вершини Іволове.

Маршрут на гору Стій проходить через Гимбу, Ряпецьку та Великий Верх / Фото Марина Григоренко

Тим не менш, незважаючи на рівнинний характер стежки для підйому, на окремих ділянках Боржави з боків трапляються досить круті схили. Особливо це видно на ділянці від Ряпецької до Стоя. Тому потрібно бути уважним, щоб не зісковзнути вниз. При цьому взимку тут нерідко буває серйозна лавинна небезпека.

Краєвид на гору Стій з Гимби / Фото Марина Григоренко

І трохи про саму гору Стій. Знаходиться вона приблизно в 4,5 кілометрах від центральної вершини Боржави - гори Великий Верх. На її вершині, що являє собою велику рівнину, розкидані залишки фундаментів великих радіолокаторів та їх укриттів. В радянські часи тут була база військової радіолокаційної системи, яку з часом закинули. Великі укриття у вигляді білих куль стояли на вершині аж до кінця 90-х, однак поступово були зруйновані снігом і вітрами. Трохи нижче Стою, до речі, здалеку досі видно колишні гуртожитки, де дислокувалися військові з бази. Гора з історією.

*** Підіб'ємо підсумки: Боржава – відмінне місце для новачків в хайкінгу і тих, хто хоче скоріше насолодитися краєвидами, ніж гнатися за рекордами. Боржавський хребет зручний тим, що тут відносно небагато крутих підйомів, а переходи з гори на гору – часто без різких перепадів. Можна розміститися в одному селищі та підніматися на вершини від нього, повертаючись на базу на ніч. А можна піднятися в Пилипці, день спокійно побродити по горах і спуститися десь в іншому селищі, в тому ж Воловці. Загалом, рекомендуємо тим, хто давно хотів почати знайомство з Українськими Карпатами, але боявся йти через відсутність досвіду або фізичної підготовки. Звичайно, зовсім легко не буде. Гори є гори, і до них не можна ставитися легковажно або недбало. Але ж вони того варті! 

Теги: Боржава, хайкінг

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати