Хтось зауважить, буцімто, винні в усьому перевізники, які тільки те й роблять, що наживаються на наших, кровних. Доля правди у цих словах є. Бо інколи перевантажені маршрутки, пасажири в оселедцеподібному виді тому підтвердження. Але більшою мірою у здорожчанні винні все-таки не звичайні водії чи перевізники. Винна держава, яка стає на горлянку своїм громадянам.
Поміркуймо. З екранів телевізорів останнім часом тільки й чути, що на 38,6% зросли мінімальні заробітні плати, відбувся перерахунок пенсій усім категоріям пенсіонерів, підвищили мінімальний прожитковий мінімум, видають радянські ощадбанківські вклади. Але чи каже хтось із можновладців, що в той же час нещадно подорожчали продукти харчування, зросли в ціні паливно-мастильні матеріали, комунальні послуги. Зрештою, подорожчало усе, що тільки могло в Україні подорожчати. На фоні таких різких змін у ціновій політиці підвищення зарплат і пенсій не відчувається. І в цій ситуації із цінами перевізникам не лишалося ліпшого виходу, як клопотати перед органами місцевого самоврядування про підвищення тарифів. Їм також треба їздити, витрачатися на паливо, дорогий ремонт транспорту. Крім того, багато перевізників останнім часом витрясли гаманці на купівлю нових автобусів – «Богданів» та «Еталонів», бо старі, іноземного виробництва, у чиновницьких кабінетах забракували. Мовляв, небезпечні. А кредити на купівлю автотранспорту за останні місяці, як і решта товарів та послуг, теж подорожчали.
Нещодавно знайомий водій, що обслуговує маршрут «Ужгород – Великий Бичків» поскаржився, що три роки тому заплатив за свого мікроавтобуса «Івеко», переобладнаного із вантажівки на пасажирський, 20 тисяч доларів. За цей час він ледве-ледве відробив укладені гроші. Аж тут, як грім серед ясного неба, постанова, яка забороняє експлуатувати такі автобуси. Кращого виходу, ніж продати транспортний засіб немає. Та й продасть він його тепер однозначно дешевше, бо, «завдяки» постанові, такі транспортні одиниці серед перевізників та автомобілістів знецінилися. «А купувати новий, український «Еталон» або «Богдан» не вигідно, – каже водій. – Через місяць-два в автобусі починають відпадати дзеркала, шурупи, скло. Та й швидкість, яку розвивають автобуси українського виробника, малі для далеких поїздок, особливо, коли «піджимає» час і графік руху. Купити в тій же Німеччинні пасажирський автобус – нереально. 30 тисяч євро я буду відробляти до кінця життя. Залишається покінчити з цим видом заробітку». Тут можна зрозуміти водіїв та перевізників, які в ситуації, що склалася, самі є маріонетками в руках можновладців. Вони просто не можуть пережити інфляції, яка нещадно пожирає те, що вдається заробити. А працювати собі у збиток нікому й ніколи не було вигідно.
З іншого боку, в офіційних кабінетах мають свої аргументи здорожчання, підтверджуючи їх «ковзькими» фактами. Чиновники пояснюють подорожчання неодоразовими зверненнями Асоціації перевізників Закарпаття. Кажуть, що проаналізували і зробили висновки, що тарифи підняти треба. Вони спираються на Постанову Кабміну, видану в 1996 році, яка надає органам виконавчої влади повноваження самостійно регулювати ціни та тарифи. Згідно з одним із пунктів цього документу, встановлювати ціни на проїзд у автобусах міжміського та приміського сполучення на території області своїм розпорядженням має право облдержадміністрація. Скориставшись законодавчим документом, Закарпатська ОДА й підняла з 28 грудня минулого року на 25 відсотків тариф на один пасажирокілометр. Тепер ми платимо по 15 копійок за те, що провезлися 1 км.
Такі дії чиновники й пояснюють тим, що за останні місяці подорожчало практично все. І гордо заявляють, а ще ми підвищили вам зарплату та пенсії. Ну звісно, раз ми вам дали, то треба й забрати. Виходить, що так.
Галасувати в цій ситуації, марно і безуспішно. Українська економіка з часів Радянського Союзу поки не пригадує ситуації, щоб те, що подорожчало – подешевіло. Для нас – це абсурдно. Лишається й далі лише спостерігати за діями нинішньої української влади і чекати, що з того вийде. Цікаво, який товар чи послуга подорожчає наступним? Ходять чутки, що на черзі ужгородські перевізники, бо в багатьох містах України тарифи та внутрішньоміські перевезення підняли ще кілька тижнів тому. Шкода тільки, що свої проблеми держава намагається скинути на безпомічні плечі водіїв і на наші з вами гаманці.