Швабри європейського гатунку виготовляють у закарпатському селі

ДЕРЕВ’ЯНА «КУХНЯ»

Вільхівці — невеличкий населений пункт, що знаходиться за 10-12 кілометрів від Тячева. ТОВ «Ескорт» тут — чи не єдиний наповнювач скупого сільського бюджету. Підприємство розкинулося на чималій території, з якої під виробництво задіяно хіба половину всієї площі. Одразу при вході в головний цех відчувається запах сухого дерева.

— Ми працюємо лише з буком, — розповідає комерційний директор підприємства й інженер-технолог за освітою та голова фракції СПУ у Тячівській райраді Василь Олексій. — Виробляємо, в основному, заготовки для швабр. У Євросоюзі, куди ми експортуємо свою продукцію, всі давно вже перейшли на дерев’яні побутові вироби. До прикладу, там уже майже зникла така колись новинка, як металопластикові вікна чи двері. Натомість з’явився великий попит на натуральну продукцію…

Всередині цеху стоїть кілька блоків заготовок різного розміру, які незабаром вирушать у «подорож» до Голландії, Франції, Бельгії, а найбільше їх опиниться у Німеччині. Там до них вшиють щітки, вмонтують ручки. Отак і «народжуються» українсько-європейські швабри.

Процес виготовлення самих заготовок — доволі складний і тривалий. Над ним на підприємстві працює 33-є чоловік, котрі отримують у середньому по 800 гривень зарплати. Як сировину на «Ескорт» завозять звичайні необроблені дошки. Перед обробкою їх ретельно висушують у спеціальних приміщеннях. Використовують лише ті, що перебували у сушках від двох до трьох тижнів. Потім оброблені дошки обрізають по ширині та довжині. Далі йде так звана «строжка» — розподіл деревини за суворими параметрами, які є розмірами майбутніх заготовок. Вони можуть сягати від 180 до 1200 міліметрів (залежно від замовлення). Кінцевий етап — завкруглення брусків по довжині й ширині. Виробляють у середньому по 60-70 кубометрів продукції на місяць і майже 800 — на рік.

Василь Іванович каже, що потужності підприємства можна і збільшити, адже попит саме на таку продукцію у Євро-

союзі чималий. Єдина перешкода цьому на Тячівщині та й Закарпатті загалом — відсутність людського ресурсу. Бо ж у районі більшість чоловіків працездатного віку заробляють на життя сезонними заробітками. І там заробляють значно більше, ніж ми можемо їм запропонувати тут на батьківщині. Тому Василь Олексій на перспективу планує закупити лінійне устаткування, щоб зменшити потребу у робочій силі до одного-двох чоловік.

«ДЕРЕВ’ЯНА» ПОЛІТИКА

Окрім нестачі робочої сили у деревообробній галузі на Закарпатті й Україні загалом, директор підприємства скарижиться на відсутність чіткої і правильної державної політики у цій сфері. Справа в тому, що зараз Україна торгує, в основному, сировиною: просто вивозить ліс за кордон і заробляє «швидкі» гроші.

— Я, до речі, за час роботи у деревообробній галузі не продав за кордон жодного «кубику» лісу чи дошки, — зізнається підприємець. Бо знаю, що у нас у державі є вся необхідна й сучасна техніка для впровадження власного виробництва. Але держава поки не лише ігнорує таку можливість, але й не підтримує тих, хто намагається переламати такий сумний стан справ. Натомість залучає надпотужних інвесторів, котрі тут, у нашій країні, нам диктують умови роботи. А потім із-за кордону пропонують купити їхню продукцію. Як приклад, Василь Олексій розповідає ситуацію зі своєї практики.

— У 1980-х роках ми займалися виготовленням меблів з елітного червоного дерева. Цю сировину в СРСР завозили з північної Африки. Вироби з такого матеріалу були надзвичайно популярними у всьому світі. І от одного чудового дня в 1984 році Африка вперше в історії не надіслала чергову партію деревини. Згодом стало відомо, що африканці відкрили у себе на батьківщині кілька ліній для переробки цього рідкісного виду. Так і почали працювати самі на себе. А от у нашій багатій на лісові ресурси державі до цього поки не дійшли. Тому й купуємо імпортний паркет, вікна та двері, — продовжує підприємець.

Зараз на Закарпатті працює три подібні фірми, але у них своя специфіка, каже Василь Іванович. «Ескорт» же, незважаючи на непросту ситуацію в деревообробній галузі України, сміливо будує плани на майбутнє. У перспективі ще одна новинка: виготовлення паркету з ламенії, дерев’яних пластинок товщиною чотири міліметри, які наносяться на дерев’яну основу. А головне, за словами Василя Олексія, почати міняти «дерев’яну» політику держави з низів і справами доводити ефективність таких змін.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати