У Карпатах відроджують породу гуцульських коней

Михась Вовкунович привчає Гуцулку до їзди верхи

Протягом п’яти років господарі не мають права продавати коней. А перше лоша мають подарувати комусь із односельців. Саме так збираються зберегти породу та збільшити популяцію коней на території національного парку ”Сколівські бескиди”.

Перших п’ятьох кобилок привезли з Івано-Франківщини та Закарпаття наприкінці грудня. Очікують на племінного жеребця. Його мають доправити з Польщі.

Зі Стрия до карпатського села Мита можна дістатися рейсовим автобусом. Курсує він раз на день. У Миті дерев’яні хати розкидані по засніженим схилам гір.

14-річний Михась Вовкунович, родина якого опікується однією з кобилок, виводить її зі стайні. Хлопець притримує гніду з темною довгою гривою за вуздечку. Це 4-річна кобила гуцульської породи. Вовкуновичі назвали її Гуцулкою. Вона приземкувата, міцної статури, схожа на поні. Щоправда, трохи більша.

— Люди не вірили, що щось вийде, — каже батько хлопця Олексій Вовкунович, 47 років. — А вже як привезли перших коней, зацікавилися. Не кожному по кишені викласти за коника майже 2 тисячі доларів. Скоро місяць буде, як Гуцулка в нас. Її справжній господар Михась. Я лише раз на день годую, а він і верхи їздить, і прибирає за нею.

Гірських коней у сім’ї тримали з діда-прадіда. А за радянської влади всіх забрали до колгоспу. Відтоді порода виродилася. Літні люди кажуть, що до 1930-их такі коні були в кожного господаря, а називали їх гуцуликами.

— Саме такої масті як Гуцулка, тримали найбільше. Це чистокровні коні. Вони можуть бути і булані, головне, щоб без білих смуг, — розповідає Олексій Вовкунович. — Гуцулики мають спокійний норов, вони терплячі та витривалі. За добу кінь міг перенести ношу вагою 100 кілограмів за 100 кілометрів гірськими плаями.

Гуцулики хоч і нелякливі, та обережні. Перед тим, як зайти на міст, коні перевіряють, чи не хиткий. Вони невибагливі до кормів та мають міцний імунітет. Вовкуновичі годують Гуцулку сіном та вівсом.

Навесні коня привчатимуть до роботи. Олексій Павлович каже, що впрягатиме до воза та плуга.

— Коні цієї породи завжди багато працювали. Це в їхніх генах, — додає господар. — Не можна без діла в стайні тримати. Обов’язково вчитимемо возити вершників. Складемо туристичний маршрут у гори для кінних поїздок. Може, після цього туристи до нашого села поїдуть. Бо зараз мало. Та й нашим людям заробіток, а то виїжджають за кордон на роботу.

Сьогодні у всіх регіонах Карпат нараховують 380 коней чистокровної гуцульської породи. У Європі таких 600. Їх розводять у Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині та Німеччини. Штаб міжнародної асоціації власників коней гуцульської породи працює в Австрії. В Україні гуцуликів почали розводити кілька років тому на Закарпатті та Івано-Франківщині.

ГУЦУЛИКИ БУЛИ НАЩАДКАМИ ДИКИХ КОНЕЙ

Учені стверджують, що гуцульська порода коней належить до аборигенних гірських, що мають універсальне призначення.

— Побутує думка, ніби гуцульські коні — це прямі нащадки диких коней, тарпанів. Про це свідчить темна смуга вздовж хребта і дрібніші смужки на лопатках та передпліччі, — розповідає Василь Бандерич, 51 рік, директор Національного парку ”Сколівські бескиди”. — Очевидно, у цій породі є кров і скіфських коней, і монгольських. Бо лише таким методом могла утворитися порода універсальних гірських коней.                    

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати