– Свою громадську організацію «Я чую з кохлеар» ми офіційно зареєстрували тільки місяць тому. Окрім мене, в активі спілки є ще Наталія Дронишинець з Ужгорода та Марина Іванишинець з Виноградова. Вони обидві є мамами діток з вадами слуху, які є носіями кохлеарних імплантів. Наші дітки наразі проходять реабілітацію і розвиваються. Загалом учасниками ГО є 20 чоловік. Проте їх буде набагато більше, оскільки у області нараховується близько 200 діток з кохлеарними імплантами та слуховими апаратами, і діти, яким щойно виявили втрату слуху, – розповідає Людмила Григорівна. – До цього часу громадської організації для людей з вадами слуху у Закарпатській області не було. Певне, ніхто й не думав, що втрата слуху є великою проблемою. Я – мама дитини, котру у Виноградівському районі було проімплантовано одну з перших, адже мій син пройшов хірургічне втручання 5 років тому. З перших днів імплантування я зауважила для себе, що для таких батьків треба щось робити. Найперше – їх необхідно забезпечити інформацією, що на сьогодні є можливість на 100% повернути їх діткам втрачений слух. Тоді хлопчикам та дівчаткам не прийдеться жити у глухоті, зростати в школі-інтернаті і вивчати жестову мову. Якщо дитину вчасно проімплантувати, пройти належну реабілітацію, тоді у неї є можливість навчатися у звичайній загальноосвітній школі. Моєму сину Денису в січні виповниться 9 років. Зараз він навчається у міській ЗОШ №2 на індивідуально-інтегрованій формі навчання. Проте, батьки особливих діток мають знати, що недостатньо лише проімплантувати дитину, їй потрібно надати максимальний слух. Для цього потрібно вчасно виявити втрату слуху, зробити всі необхідні обстеження, а після імплантації пройти певну реабілітацію. Позаяк на Закарпатті своїх реабілітологів немає, ми щомісяця запрошуємо сурдопедагогів з Києва та Львова. Також зі столиці приїжджає аудіолог, котрий робить налаштування процесорів і навчає нас, батьків, як потрібно займатися з дитиною, аби її правильно реабілітувати і запустити у чуюче суспільство. Бо, перш за все дитина має усвідомити, що вона вже чує, а відтак – навчитися говорити. Сама імплантація зараз коштує більше 800 тисяч гривень, а державна програма практично не працює. Проте, як тільки батьки виявлять, що дитина не чує, одразу треба дитині одягнути слухові апарати і почати займатися. Заняття потрібно проводити навіть із 6-місячними немовлятами: якщо вони не чують, мають мову батьків сприймати хоча б зорово.
Людмила стверджує, що чим раніше батьки виявлять ваду слуху у соєї дитинки, тим швидше і легше вона адаптується у суспільстві. Зараз найменшій підопічній громадської організації «Я чую з кохлеар» всього 11 місяців. Вона є кандидатом на кохлеарну імплантацію.
Найбільше Людмила Сворень хоче, аби про їхню організацію почуло якомога більше людей у області. Адже вони саме для того і згуртувалися, аби доносити до батьків діток із вадами слуху інформацію про кохлеарну імплантацію. А коли людина, яка стикається з проблемою, хоча б знає, до кого звертатися і в які двері стукати – це вже половина шляху для її вирішення. Зв’язатися із головою ГО «Я чую з кохлеар» можна за телефоном 097 66 72 64 (Людмила Григорівна). Бажаючі матеріально підтримати громадську організацію, кошти можуть надсилати на картковий рахунок ПАТ «Райфайзенбанк Аваль» МФО 325570 (отримувач Сворень Людмила Григорівна), ЄДРПОУ отримувача 2822321683, розрахунковий рахунок 262501982. призначення платежу: поповнення карткового рахунку: № 1282729100.
Наталія Кобаль, Новини Виноградівщини