У Виноградові відкрили "британський" дитячий будинок сімейного типу ім. Бл. Омеляна Ковча (ФОТО)

Будівлю у Виноградові викупили та облаштували приміщення для дітей меценати з Великої Британії. Представник їхньої фундації Ендрю Джон Маквей був присутній на урочистостях. Він розповів, що давно знайомий із Закарпаттям і після повеней в області вирішив допомагати місцевим мешканцям.

За участю владики Ніла, єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії, відбулося освячення будівлі.

Довідка

Омеля́н Ковч (20 серпня 1884, Космач — 25 березня 1944) — український греко-католицький священик-місіонер, ісповідник, капелян УГА, громадський діяч, патріот, праведник України (9.09.1999 р.), блаженний священомученик (27.06.2001 р.), покровитель душпастирів УГКЦ (24.04.2009 р.).

Під час німецької окупації Галичини, намагаючись врятувати євреїв від знищення, хрестив їх і видавав їм метрики про хрещення, незважаючи на заборону цього окупаційною владою. Загалом їм було видано більше 600 свідоцтв про хрещення. Звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто. За ці дії 30 грудня 1942 р. був заарештований гестапо й кинутий до львівської в'язниці по вул. Лонцького (тепер — вул. Степана Бандери), а в серпні 1943 р. — до концтабору «Майданек», де таємно продовжував свою священицьку діяльність.

I ще одне цінне свідчення про життя Батька в концтаборі Майданек: від колишнього в'язня Миколи Зацухного, щирого добродія Батька в тому таборі, якому пощастило видержати і щасливо дістатися на волю. Це свідчення наспіло 1974 року (…) «Вашого Батька приділили в 14-тий бльок на третьому полі. Бльоковим був обер-бандит поляк Зиґмунт Міллєр. Сам варшавяк, не був україножером як більшість поляків у таборі, але за те був „людожером“. Щоби вдержатися на пості бльокового бив усіх і вся, як то кажуть наліво і право. Однак мушу признати, що до вашого Батька ставився досить можливо. Дозволив Отцеві відправляти в кутку бараку і вдавав, що не бачить, як сповідав і причащав вірних». (…) В дальшому М. Зацухний описує свою зустріч з о. Еміліяном Ковчем: "Це було десь у першій половині вересня 1943 року, — (пише він). — Я працював тоді в городі при кухні на третьому полі і побачив в'язня, що з трудом пхав повно наладовані каменями тачки. Був босий, без шапки, без маринарки, тільки в сорочці та штанах. Це був новоприбулий, бо лице і ноги були неопалені. На правій штанці свіжо нашитий номер (2399) і на червоному трикутнику видніла буква — ознака державної приналежности — «Р» (значить польська). Тяжкі тачки змучили в'язня і він пристанув, щоб дещо відпочати. Тоді я наблизився до новоприбулого і запитав хто він і звідкіля приїхав. Виявилося, що цим новоприбулим був Ваш Батько о. Еміліян Ковч, парох Пешремишлян.

Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. В одному зі своїх листів, який вдалося передати дітям, він писав:

Я дякую Богові за Його доброту до мене. За винятком раю, це єдине місце, де я хочу бути. Тут ми всі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священик між ними. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є один для всіх нас, без огляду на наші релігійні відмінності. Можливо наші церкви є різні, але той самий Великий і Всемогутній Бог править усіма нами. Коли я відправляю святу літургію, вони всі моляться.(…) Вони умирають по-різному, і я допомагаю їм перейти цей маленький місточок до вічності. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніша корона, котру Бог міг положити на мою голову? Це справді так. Я дякую Богові тисячу разів на день за то, що послав мене сюди. Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте і не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих, хто створив цей концентраційний табір і цю систему. Вони єдині, хто потребує наших молитов. Нехай Бог змилується над нимиСтараннями родини і митрополита Шептицького мав змогу врятуватися.

Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста.Отець Омелян Ковч до останнього дня життя сповідав і причащав в'язнів концтабору, аж 1944 року важко захворів. Проблеми зі шлунком не вдалося приховати від табірної поліції. 25 березня «парох Майданека» помер, його тіло спалено в крематорії.

Теги: дитбудинок, Велика Британія, владика Ніл

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати