До цього вони виховувалися у Чинадіївському дитячому будинку і неохоче про це згадують. Тепер же у сім’ї Сільвії та Арпада Югасів, мешканців села Ратівці, що на Ужгородщині, разом зі своїми вже п’ятеро дітей. Відтак родина мешкатиме у просторому будинку – у Ратівецькому дитячому будинку сімейного типу, який урочисто відкрили минулої суботи. На урочистостях побували всі, хто долучився до благородної справи.
Заступник голови облдержадміністрації — керівник апарату облдержадміністрації Михайло Попович у своєму виступі зауважив, що сьогоднішнє свято — не лише в сім’ї Югасів, а у всіх, бо ж в краї відкрито вже 24 дитбудинків сімейного типу, маємо 22 прийомні сім’ї. У цьому плані Закарпаття у лідерах в державі — за усиновленням і таким, сімейним, вихованням діточок. Хоча ще 1660 дітей в області не мають батьків або позбавлені батьківського піклування.
Михайло Попович подякував Югасам за благородний вчинок, висловив упевненість, що їхні діти виростуть добропорядними людьми, адже мають з кого брати приклад. Михайло Попович на свято прийшов не з пустими руками — вручив холодильник родині Югасів від імені голови облдержадміністрації Олега Гаваші. „Облдержадміністрація ніколи не залишить вас наодинці з проблемами. Ми допомагатимемо самі, але якщо у вас будуть якісь проблеми, то наші двері завжди відчинені”, — наголосив Михайло Андрійович.
До речі, у Ратівцях заплановано відкриття чотирьох дитячих будинків сімейного типу. Торік тут відкрився перший такий дитбудинок — сім’я Лелекачів тоді взяла на виховання 3 дітей. Зараз у цій сім’ї вже виховуються шестеро діток.
Будівлю цього нового дитбудинку сімейного типу надано родині Югасів в довгострокову безкоштовну оренду об’єднанням громадян „Будинок соціального захисту дітей імені Святого Михайла”. За рахунок коштів, зібраних під час проведення благодійної акції „Кожній дитині – родину”, дитбудинку сім’ї Югасів придбано меблі на загальну суму 28 тис. 540 грн. Проте, за словами начальника служби у справах дітей облдержадміністрації Світлани Якімеліної, допомога виражається не лише в матеріальних цінностях. Це і підготовка батьків, соціальний супровід дитячого будинку сімейного типу тощо. Коли діти влаштовані, вони не залишаються нашою увагою державних служб. Безкоштовне оздоровлення, організація свят — неповний перелік заходів. „Те, чого вдалося досягти, – поєднання зусиль державної виконавчої влади, громадськості, релігійних і благодійних громад. У центрі уваги – дитина. Аби їй було добре, до цього долучаються ті, хто наскільки може допомогти”, — стверджує Світлана Степанівна. На думку начальника служби у справах дітей облдержадміністрації, мусимо відходити від слова „сиротинець”. Наразі в області є 24 дитячих будинків сімейного типу, але уже є й такі, що переформатовуються у прийомну сім’ю. В краї є 22 прийомні сім’ї, в яких виховується 193 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Також Світлана Якімеліна пояснює різницю: прийомна сім’я – коли родина бере на виховання до 4-х дітей. Дитячий будинок сімейного типу – коли в родині виховуються разом зі своїми від 5-х до 10-х дітей. Як правило, тут живуть брати-сестри. Їх не розділяють, на відміну від інтернатів, де малечу роз’єднують за віковим принципом.
12-річна Мирослава Борок мріє в майбутньому стати перукарем, а також допомагати іншим — слабшим. Із останнім дівчинка не заволікає. Радо допомагає молодшим братам у навчанні. Каже, шкільна наука дається їй легко. Опановує угорську. Молодшій сестрі — шестирічній Бернадет Югас, що спілкується мовою Шандора Петефі, — перекладає з української на угорську. „Ми одна сім’я, батьки дуже хороші, в них дуже добра душа. Дякую всім, що я потрапила саме у цю родину, навіть не чекала, що трапиться така добра сім’я”, — радіє Мирослава.
Її мати, Сільвія Югас, каже, поки що виховуватимуть трьох діток. А потім, можливо, візьмуть ще трьох, якщо будуть братики-сестрички, аби не розбивати. На запитання, як з чоловіком зважилися на такий відповідальний крок, розповідає, що довго думали перед тим, як взяти на виховання трьох неповнолітніх дітей. Адже мають двох своїх — майже 18-річного сина Роберта та маленьку донечку Бернадет. „Але коли провідували цих дітей у Чинадієві, вирішили, що хочемо їм допомогти, і моя маленька дочка разом з ними виросте. Бачили й інших діточок. Коли приходиш, вони усі просяться на руки. Звісно, їм тепленько, є меблі, іграшки — все, що треба. Проте вони потребують, аби їх частіше брали на руки, врешті, батьківської любові, тепла... — посеред розмови на пані Сільвію нахлинули емоції, й далі розказує плачучи. — Поки що діти з нами живуть два тижні. Проте, що хотіла би виховувати ще трьох дітей, першому сказала своєму старшому синові. Він відповів, що буде поряд й допомагатиме”, — ділиться Сільвія Федорівна.
Радіє новим сусідам і Георгіна Лелекач. Буде веселіше. Адже у цьому комплексі Лелекачі були першою сім’єю. Узагалі, про такі заклади як дитячий будинок сімейного типу пані Георгіна каже, що це набагато ліпше, бо ж діти звикають до двох людей – матері і батька. „Я за фахом психолог і це дуже допомагає вправлятися з малечою. Торік вийшла заміж, пожили сімейним життям три місяці й вирішили з чоловіком взяти на виховання діток. Їх у нас уже шестеро. Поки що своїх не маємо, але найближчим часом плануємо”, — запевняє Георгіна Лелекач.