"Графська" школа під Менчулом

Серед зеленого розмаїття дерев на території Угольського заповідного масиву розташована Малоугольківська ЗОШ І-ІІ ст. №1. Тут немає гучного шуму моторів проїжджаючого транспорту, галасу метушливої вулиці та сірої пилюки. На шкільному подвір’ї, під кронами вічнозелених смерек, розміщені дерев’яні лавички та шкільні спортивні майданчики, де учні на перервах, у позаурочний час можуть відпочити і водночас насолодитись чистим гірським повітрям місцевої екозони. Куди не глянь – краєвид невимовної краси. Загалом, шкільна територія становить 1,25 га.

Та, основне, в око впадає незвичайна будівля, яка сама по собі «дихає» давністю й загадковістю.

Переступивши поріг школи, одразу помічаю не притаманні класним приміщенням високі стелі, а в коридорі – вузькі дерев’яні сходи, що через «нависаючий» прохід, ведуть на другий поверх. Стіни будівлі неймовірної товщини, але якщо б вони були «тоншими», то, можливо б, ця унікальна споруда не «дожила» до нашого часу. А їй вже близько півтора століття. Історія цієї незвичайної будови передається  старожилами села з покоління в покоління.

Виявляється, ще в кінці XІХ ст. в цю місцевість приїхав австрійський граф на прізвище Гірш. Оглянувши лісові угіддя та мальовничу природу, він вирішив залишитись тут жити. Згодом граф звів двоповерховий будинок. Для будівництва використав камінь, що залишився від руїн місцевого монастиря, та природні ресурси – деревину, вапно, мармур і т.д. Коли садибу звели, до Малої Угольки переїхала вся графська сім’я – дружина і дві доньки.

За дорученням графів Німеччини, Австрії та Угорщини, які були володарями навколишніх лісів, Гірш дбайливо охороняв лісове багатство і суворо забороняв відстріл диких звірів, ловлю риби та розробку деревини.

Місцеві мешканці дотримувались правил, встановлених графом, і наймались до нього працювати. У свою чергу, Гірш, за переказами старожилів, був справедливим і добре ставився до жителів села.

У 1944 р. прихід радянської армії став для графа надзвичайною трагедією. Його розкішний маєток конфіскували (певний час біла будівля слугувала житлом для нетутешніх працівників лісової галузі) і, звичайно, забрали все багатство. Він разом з дружиною і доньками виїхав до Австрії. Та зв’язок з нащадками графа не обірвався і понині, навіть, через століття. Неодноразово, особливо влітку, до Малоугольківської школи приїжджали графські онучки.

Отож до сьогодні біля підніжжя гори кам’яною постаттю видніється двоповерхова графська будівля, але вже в «статусі» школи. Бо коли розпочався розвиток освіти в селі, в 1920-х роках, то школи в селі не було.

Однією з перших вчителів на селі була Олена Машкаринець (1939-1941 рр.), яка навчала дітей молитві «Отче наш» ще угорською мовою. З приходом на Закарпаття радянської влади у жовтні 1944 р. освіта почала набирати більш широкого розвитку. За державні кошти у мешканців села орендували кімнати для класів. Першою такою «шкільною хатою» стала оселя Михайла Яреми, де три кімнати відвели для початкової школи. Згодом, для старших класів, орендували чотири кімнати у помешканні Василя Яреми. Також винаймали приміщення в інших жителів села.

Директором на той час була Марія Піхало-Голубка. Майже вся сільська інтелігенція тоді була не місцевою, а приїжджою.

Перший випуск семикласників відбувся у 1955 р. Оскільки в попередні роки освіта на селі не була розвинутою, то в одному класі навчалися учні різного віку, серед яких були і зовсім дорослі селяни, які прагнули здобути знання.

У 1960 р. директором школи був призначений Іван Голубка, який до того був головою сільської ради. Того ж року в садибі австрійського графа відкрили школу. Але оскільки класних приміщень не вистачало, то в 1980 р. був збудований фінський будинок. Його обладнали для класних приміщень початкової школи.

Йшов час, змінювалось і керівництво школи. Зокрема, тут директорували: І. М. Бокоч (з 1965 по 1967 рр.), Г. В. Негря-Стойка (з 1967 по 1970 рр.), В. І. Країло (з 1970 по 1971 рр.), І. І. Бабич (з 1971 по 1977 рр.), В. М. Черевко (з 1977 по 1979 рр.), В. А. Вальчук (з 1979 по 1980 рр.), Ф. Ф. Ковач (з 1980 по 1987 рр.), М. М. Кричфалушій (з 1987 по 1993 рр.), Г. М. Гречин (з 1993 по 1994 рр.). Найдовше, аж 12 років, керівну посаду Малоугольківської ЗОШ І-ІІ ст. обіймала Терезія Химинець-Стан (з 1999 по 2011 рр.). З 2011 р., і по-сьогодні, директором школи є Надія Химинець. Добрим словом згадують тут перших вчителів, які приїхали в село, це, зокрема, В. В. Волос, В. І. Сабо, В. В. Токар, М. М. Мацола, Г. П. Пацкан, М. П. Рацин, Й. Ю. Біланчук, П. В. Богдан, Г. І. Желізко, М. М. Кричфалушій, І. В. Бокоч, Г. М. Богдан, Г. В. Негря-Стойка, Г. П. Гербей-Роман.

Кожного року на зміну випускникам до навчального закладу крокувала малеча. Загалом школу закінчили 1171 учень. Після здобуття педагогічної освіти до рідної школи повернулось 25 її випускників: Ф. Ф. Ковач, В. В. Савка, В. І. Голубка-Ухаль, Н. І. Рошко-Бенца, Л. В. Роман-Кричфалушій, І. П. Химинець-Лисько, О. М. Дем’янчук-Химинець, І. П. Химинець, С. В. Ярема-Лисько, Л. М. Дем’янчук-Коньовшій, М. Д. Косюк, С. П. Негря-Штець та ін. Колись будуючи цю садибу, граф  не міг й уявити, що вона буде настільки значимою для селян впродовж не одного сторіччя.

Найбільший розквіт школи припадає на кінець 90-х рр. У цей період тут навчалась найбільша кількість учнів. Тепер же, порівняно з тими роками, вихованців набагато менше. Малорозвинена інфраструктура гірського села, брак робочих місць змушує багатьох селян виїжджати з населеного пункту. І як наслідок, тут, майже, кожного року знижується чисельність дітей. А в навчальному закладі зменшується кількість годин і відповідно, скорочуються робочі місця вчителів та техперсоналу.

Сама ж будівля зазнала зовсім незначної реконструкції. Ззовні – оновлений тільки фасад та з метою безпеки «ліквідований» дерев’яний балкончик. Всередині – високі і нерівні стелі, міцні, дубові двері та підлога – все вціліло ще від графських часів. Однак, минулоріч за сприяння голови РДА Василя Дем’янчука та начальника районного управління освіти Марії Думнич, проведено заміну старих вікон та вхідних дверей на пластикові, але сама форма залишилася таких же розмірів. Наразі проблемними ще залишаються питання системи опалення, фасаду та покрівлі школи, яка місцями, в період сильних опадів, протікає.

Не дивлячись на те, що цей навчальний заклад знаходиться в гірській глибинці, навчання для 85 школярів тут проводиться на якісному рівні. Для того, щоб учні більш зацікавлено та поглиблено вивчали шкільні дисципліни, педагогічний колектив з 23 осіб власними силами перетворив класи на навчальні кабінети – хімії, математики, української мови та літератури, біології і т. д. їх наповнили та урізноманітнили навчальними матеріалами, наочністю, цікавими стендами та шкільними підручними засобами. Тут працюють 3 вчителі-методисти, 8 старших вчителів, 2 старші вихователі, 8 вчителів вищої категорії, 4 – першої категорії.  

Вражає колоритна зала, де учні та педагоги проводять різні шкільні заходи, бо на її стінах разом з дитячою безтурботністю переплітається казковий світ персонажів, яких тут «оселили» колишні вчителі початкових класів.

…Навчальний рік добіг кінця. Шкільне подвір’я ніби перетворилось на велику лісову галявину, де поміж переплетеного коріння величезних хвойних дерев ростуть звичайні гриби. Не поспішаючи, наче насолоджуючись тишею, дорогу поважно переповзає лісовий равлик. Легкий вітерець доносить п’янкий аромат суцвіття трав. Гірська стежка, яка розпочинається біля самої школи, увиваючись манить у глиб старого лісу, де зі сторони річки Мала Уголька віє вологою прохолодою. Оповита спокоєм графська садиба саме в період канікул, коли навкруги, окрім шепоту дерев та щебету птахів, зовсім тихо, найбільше нагадує про своє «благородне» минуле. Гармонійно вписуючись в зелений оксамитовий ландшафт, ніби безмовно застигши, знов чекає на галасливу дітвору, яка вмить перетворить її на звичайну школу, де наставники переповідатимуть своїм вихованцям унікальну історію графського «походження» білої будівлі…

Теги: школа, Менчул

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати