Марійка не була «писаною» красунею. Але вирізнялася з-поміж дівчат гідним спокоєм, сором'язливістю. Одягалася в простенькі ситцеві платтячка. На дискотеки, молодіжні «тусівки» вона не ходила. Та дівчата її любили. «Ця добра душа, Марійка. .. Всім допоможе, усіх заспокоїть», - казали про неї. Вона все вміла робити, не цуралася прибирання, часто на всіх варила обід. А опісля сиділа за книжками - нікуди її не витягнеш. Тому поза очі почали звати її «білою вороною».
Богдан якось запитав у дівчат, чи є в Марійки хлопець. Подруги щиро розсміялися: «Та її від книжки не відірвеш! На танці не витягнеш...» Одного разу зайшов Богдан до кімнати, а Марійка сама сидить і щось читає. Запросив дівчину в кіно.
- Чому маю з тобою йти? - мовила якось аж із погордою Марійка. - У тебе он скільки дівчат! З ними й іди...
Марійка знала, що Богдан ходив на дискотеки то з однією дівчиною, то з другою, то з третьою. Вродливий, високий, із густим кучерявим чубом - не одна дівчина за ним «сохла». А Марійка от взяла й не пішла! Через кілька днів Богдан знову навідався. Квітку приніс. Вдруге запросив прогулятися, поспілкуватися. Зауважив, що більше ні з ким на танці не ходить. Марійка погодилася.
Коли поверталися з побачення, Богдан під крислатим деревом, де було найтемні-ше, звичним рухом обняв Марійку і поцілу-
вав. Дівчина відсахнулася від нього і щосили ляснула по щоці. Від несподіванки Богданові ніби мову відібрало.
- Образився? - запитала Марійка. - Вибачай. Я не чекала від тебе такого. От і маєш...
- Ні, не образився, - промимрив Богдан.
Марійка несподівано кинулася навтьоки. Богдан побіг за нею. Але побачив знайомих хлопців і зупинився...
Минув тиждень-другий. Перестрів Богдан Марійку біля університету.
- Послухай, Марійко, давай будемо дружити, - сказав невпевнено.
- Добре, давай...
Богдана ніби підмінили. Такий шибеник був, гордяк, а тепер слухався в усьому цієї непоказної для всіх дівчини. Хлопці над ним посміювалися: «Ти що, осліп? З «білою вороною» дружиш і спілкуєшся. За тобою ж красуні бігають! Із модними зачісками, в модних сукнях. Ех, ти!..» «Нічого ви, хлопці, не розумієте, - відповідав на те Богдан. -Люблять не тих, що самі вішаються на шию. «Біла ворона» якраз по мені!».
Богдан із Марійкою домовились по закінченні навчання одружитися. І ось завершилася остання сесія. З дипломами роз'їхалися по домівках: Богдан - у Тячів, Марійка - у своє селище над Тисою. Домовилися зустрічатись і невдовзі повідомили батьків про рішення одружитись.
Між тим, Богдан у батьків був єдиною дитиною. Коли сказав їм про одруження, то вони підняли гвалт!
- Ми тобі знайшли дівчину! - сказала мати. - Із заможної сім'ї. Одразу вам її батьки іномарку куплять. Дівчина школу закінчує. Так і годиться: дружина має бути молодшою за чоловіка...
- У мене є Марійка! - заволав Богдан. - Мені ніхто не потрібен!
Батьки наполягали на своєму...
Якось поїхав Богдан у довготривале відрядження. Марійка листи йому пише, а його мати читає їх і ховає від сина.
- Що будемо робити? - каже чоловікові.
- Вирішуй! Треба їх якось розлучити...
Придумали: Богданів батько поїде до Марійки і скаже їй, що син уже одружився. Я, мовляв, - няньо його дружини, і тривожуся за долю доньки.
Знайшов Марійку. Сказав. Мов крейда, лице її стало.
- Це неправда! - сказала. - Не вірю!
- Він тебе обдурив, дівчино. Повір мені. Я вже чоловік сивий...
- Якщо це так, - Марійка ледь здобувалася на слово, - то будьте спокійні. Я не будуватиму своє щастя на чужому горі!
А Богдан приїхав додому й одразу запитав, чи не приходили йому листи від Марійки. Мати відповіла, що не було жодної звістки. Богдан того ж дня поїхав до коханої. Коли зайшов до хати, Марійка ніби холодною водою його облила.
- Чого тобі тут треба? - запитала.
- Марійко, мила, що сталося?
- Ти ще смієш мене питати? - перебила вона Богдана. - Приїжджав батько твоєї дружини!
- Якої дружини?! В мене немає нікого, крім тебе...
Марійка вийшла з хати, щоб не розридатись. Богдан наздогнав.
- Не тікай, вислухай мене! Опиши того чоловіка, котрий приїжджав до тебе і говорив ці дурниці! Він - високий, чорнявий, із сивиною в чубі, на правій брові - глибокий зарубцьований шрам?..
- Так...
-Та це ж мій няньо!...
Марійка йому не вірила. Вона більше не говорила з Богданом.
- Тіштеся! Ви виграли! - кинув він удома ще з порога. - Марійка мене прогнала! І все-таки по-вашому не буде...
Богдан почав пакувати рюкзак. Мати захвилювалась, кинулася до сина.
- Куди ти, мій Богданчику? Куди, синочку?
- Не син я вам, а ви - не батьки мені. Я їду від вас. Назавжди!
.. .Мати помовчала трохи, а тоді щиро мовила до чоловіка:
- Іване, їдь, розкажи правду!
- Я сам не поїду! - сердито мовив батько. - Вона мені не повірить. Потрібні свідки!
Відтак поїхали до Марійки Богдан, його батько та ще представник районного РАЙСу. Гуртом попросили у дівчини пробачення, розповіли, що і як, а через кілька днів молоді й розписалися. Як живуть? Щасливо живуть! Свекруха не нахвалиться невісткою. Газдинька хороша, її шанує!
Невдовзі купили в Тячеві молодим квартиру. Богдан із Марійкою працюють, двох синочків виховують. Онуки хвацько до діда й бабки горнуться. Що вже їм баба рада!..