А називають їх у закарпатській глибинці по-чудернацьки – пістряки. Дехто з фанатів “п’ятого полювання” вважає спорові рослини з приємним мучним запахом, діаметр яких інколи сягає і за півметра, нагадуючи слоняче вухо, за смаковими якостями не гіршими, ніж самі боровики. З’являються вони як на стоячих, так і повалених крилатими вітрами деревах. Звісно, легше лісові трофеї у торбу пхати з лежачої деревини, бо, буває, що їх рій аж у верхів’ї бука-велетня, який росте – попробуй дістатися, коли знизу нема жодного сука. За таких курйозів доводиться лиш слинку ковтати і миритися з розпачом…
А готують грибну страву, як правило, у смаженому виді, додаючи на свій смак шкварки з цибулею, сметанку. Інколи пістряки попередньо ще промочують у молоці, щоб були м’якішими або навіть перемелюють, засипаючи відтак запашну грибну суміш у борщ, суп. Пальці бажається облизувати за споживання цього вишуканого делікатесу. Харч неперевершено поживний!
Зазвичай сезон на пістряки на Міжгірщині розпочинається на старті травня, коли листя на деревах розвивається. І триває, до речі, короткочасно – два-три тижні, бо даний вид грибів блискавично старіє і стає непригодним. А цей рік став на диво винятком – вже у другій декаді квітня розпочалися лісові вояжі за першими, як ще їх синонімічно йменують “дерев’яними” грибами. Природним аномаліям нема меж – знову далося взнаки раннє потепління, а ще на руку грибникам виявилися рясні весняні дощі, які особливо сприяють появі пістряків.
Василь Пилипчинець