ПОКИНУТА НАПРИЗВОЛЯЩЕ
Власне Олександрівка або Шан-дрово (назва, яка прижилися в селі ще з часів Австро-Угорської імперії) знаходиться за 24 кілометри від Хуста. Тут майже 700 дворів, у яких мешкає близько двох з половиною тисяч населення. Дістатися до батьківщини закарпатської ропи нелегко: у сусідньому Данилові перед дерев’яною церквою захована вузенька вуличка, що веде до Шандрова. Однак жодного дороговказу тут немає…
Чудернацька соляна криниця знаходиться метрів за 100-200 від початку села під старими горіхами. Серед річкового мулу на фундаменті заввишки зо 20 сантиметрів – дерев’яна спорудка, яка ледь не розвалюється. Таке враження, що соляною криницею вже давно ніхто не користувався. Зверху вона закрита старезними дошками, з-під яких проглядається темна вода. Це і є та суміш, з якої добувають сіль. Довкола криниці – мов намальована смуга білого осаду. Такий же й на фундаменті цього джерела. На смак – справді сіль! Але як же її звідси добувають?..
Старожили Шандрова бабці Марія та Яна, котрі живуть метрів за 20 від криниці кажуть, що за ропою до них приїжджають не лише із закарпатських сіл та містечок, але й із сусідніх Чехії, Угорщини та Словаччини. Туристів олександрівська солярня вабить насиченістю йоду в ропі. Крім того, подібні природні соляні джерела для них – своєрідне диво світу. А тут у Шандорові це просто криниця з соленою водою. Бабця Марія каже, що вже 40 років за криницею ніхто не стежить. Навіть не ремонтують дах, який ось-ось впаде. Разом із тим сюди й надалі приїжджають мешканці сусідніх сіл і вивозять ропу цистернами. Потім виварюють і мають кілька сотень кілограмів дармового продукту. Проте жоден із таких користувачів навіть пальцем не поворухнув, аби привести соляне джерело до ладу. Байдужий до криниці, за словами літніх жіночок, і тутешній сільський голова, котрий щодня проходить повз неї й анічогісінько для її реконструкції не робить.
«Через аварійний стан роп’яного родовища, глибина якого сягає близько 15 метрів, влітку там втопився дев’ятирічний хлопчик», — розповідає баба Яна. Після того випадку селяни забили криницю дошками і зробили там отвір лише для одного відра.
Власне ропу, за словами бабці Марії, в Шандорові використовують для закладки овочів, засолювання сала. Для отримання солі Олександрівську ропу виварюють і таким чином отримують з неї поживний багатий на йод продукт. «Наша сіль така біла й дрібненька, як сода. На базарі такої не знайти», — стверджує пані Марія.
УНІКАЛЬНА СОЛЯНА КРИНИЦЯ
Олександрійський сільський голова Юрій Сливка каже, що вже з наступного року має намір взятися за реконструкцію соляного джерела, яке 25 років поспіль ніхто не ремонтував. Для цього потрібно лише обкласти криницю каменем, зробити нові стояки й дах. На це треба закласти у бюджеті села хоча б 1000 гривень. Місцевим бізнесменам до однієї з візитівок Хустщини й Закарпаття діла нема.
Вони займаються своїми справами, які приносять швидкі гроші. Сільський «біров» розповів також, що проводив експеримент: добув із десяти метрової глибини криниці два з половиною літри ропи, виварив її й отримав… 900 грамів чистісінького продукту.
Узимку для зняття зі шляхів снігового й льодяного покрова, шандрівську ропу, використовують майже всі дорожні служби області. Беруть ропу безкоштовно і теж без натяків на допомогу в реконструкції солярні.
Сама ж криниця, за словами Юрія Сливки, стоїть у селі давно. Окрім неї, понад 100 років тому на території села діяло кілька соляних копалень. Нещодавно один шандрівець вийняв із такої копальні настільки просолений дерев’яний брусок, що ніяк не міг увігнати в нього цвяха. Недарма сьогодні майже в кожній сільській криниці, яка глибша трьох-п’яти метрів, вода має солоний присмак. «Та й взагалі, – продовжує сільський голова, – геологи дослідили, що майже вся Олександрів-ка стоїть на величезній соляній плиті, аналогів якій нема й далеко за межами України»…
У Шандрові вдалося побачити і маленькі дерев’яні хатки, і поруч із ними здоровенні євровілли. Їх мешканці теж споживають шандрівську ропу, однак до самого ексклюзивного джерела чомусь байдужі…