У цьому контексті примітна та обставина, що Україна за рівнем середньомісячної зарплати відстає від обох сусідів. Ми маємо в еквіваленті трохи більше 200 євро, росіяни - 360, поляки - в межах 700.
Динаміка економічного зростання, яка відзначається в Україні останніми роками, помітно впливає на підвищення доходів і відповідно добробуту населення, хоча потрібен ще додатковий комплекс заходів, притому на державному рівні, аби українці наздогнали за цими показниками своїх сусідів, позбулися значної соціальної диференціації.
На недавньому Всеукраїнському форумі "Збереження та розвиток трудового потенціалу України" обговорювалась Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми на 2008 - 2017 роки.
У ці ж дні на засіданні уряду розглядався проект Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2008 рік, що стане складовою частиною бюджетного процесу. За словами міністра економіки А.Кінаха, реалізація Державної програми дозволить отримати у 2008 році наступні результати:
- реальне зростання економіки ВВП у 2008 році на рівні не нижче 7,2 відсотка, зростання промисловості - 9 відсотків, сільського господарства - 9,1;
- індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) буде складати - 106,8 відсотка;
- зростання реальної заробітної плати на 17 відсотків, зростання реальних наявних доходів населення - на 13-14 відсотків, підвищення рівня заробітних плат в таких важливих галузях, як освіта, медицина, культура - на 34 - 35% ;
- зростання іноземних інвестицій (5,5 млрд. дол. США);
- частка валового нагромадження основного капіталу у ВВП збільшиться до 25,3 відсотка.
"Збереження і розвиток національного трудового потенціалу нерозривно пов'язані з розвитком національної економіки, зростанням її конкурентоспроможності, забезпеченням сталого розвитку держави, гідної праці та добробуту людей" - наголосив у ході обговорення міністр економіки України А. Кінах. Він зазначив, що відповідний законопроект має бути розглянутий Верховною Радою серед пріоритетних.
Чи буде спроможний новообраний парламент відразу зайнятися питаннями соціальної політики, зростання добробуту населення, яке ще вчора було електоратом, - питання залишається.
Між тим, необхідність серйозного, якщо не кардинального оновлення підходів у соціальній сфері, передовсім у плані зростання доходів населення України, назріла давно. Адже орієнтація на дешевизну робочої сили, сировини, послуг, яка склалася у нашій державі в 90-і роки, призвела до того, що й нині конкурентноздатність української економіки забезпечується переважно невеликою долею зарплати у собівартості продукції. А це тягне за собою як хронічне відставання у розвитку високотехнологічних галузей економіки, збереження за Україною репутації сировинного придатку, так і гальмування у темпах зростання добробуту населення, відтік кваліфікованої робочої сили за кордон.
Сучасну Україну можна назвати країною соціальних контрастів, в якій зростає кількість дуже заможних людей, водночас за межею бідності - 430 гривень на особу у 2006 році - опинилося 28,1 відсотка населення. Спеціальний коефіцієнт, що характеризує загальне розшарування серед усього населення країни, становив минулого року 30,9 відсотка, що перевищує значення цього показника у більшості країн Центральної та Східної Європи. Експерти відзначають соціальне розшарування і на міжрегіональному рівні, також між містом та селом. Якщо, наприклад, за рівнем бідності найгірша динаміка склалася у Волинській, Херсонській та Кіровоградській областях, то в цілому у 12 регіонах України помітні позитивні зміни. Дуже позитивно на загальноукраїнському фоні вирізняються Івано-Франківська, Вінницька, Закарпатська, Запорізька, Львівська, Миколаївська та Чернігівська області. Відповідно у Києві показник рівня бідності є утричі нижчим від загальноукраїнського. (До речі, наш Київ за рейтингом британської консалтингової компанії "Mercer" виявився у числі 30-ти міст світу найдорожчих для іноземних громадян. Жити в Києві для іноземця дорожче, ніж у Барселоні, Лос-Анджелесі, Берліні чи Празі).
Також негативним явищем соціологи вважають збереження розриву між доходами бідної частини населення і середніми по країні значеннями, що свідчить про певне заморожування у темпах боротьби з бідністю. Політичне гасло про те, що багаті поділяться з бідними, зависло у повітрі, як і досягнення омріяних європейських стандартів життя.
З іншого боку, звертає на себе увагу поліпшення структури харчування. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень українці в середньому стали більше споживати м'яса (4,7 кг. на місяць у 2006 році і 3,8 у 1999), молока та молокопродуктів ( відповідно 22,8 і 19,2), риби та рибопродуктів (1,9 і 1,4), фруктів та ягід (3,1 і 2,1), цукру та меду (3,2 і 2,7), хліба (10,0 і 9,4), а от картоплі та овочів стали їсти менше (це стосується лише сільського населення).
Проте, зазначає завідувач відділу досліджень рівня життя згаданого інституту Людмила Черенько, в Україні усе ще високим залишається рівень витрат на харчування - 54 відсотки сукупних витрат домогосподарств, тоді як у розвинених країнах цей показник не перевищує 50-ти. Це є одним з похідних наших загалом невисоких доходів, хоча, очевидно, тут варто взяти до уваги і національну схильність добре попоїсти за будь-яких умов і за будь-якої нагоди, купувати продукти про запас.
На думку багатьох експертів, в Україні, незважаючи на офіційно невисокий життєвий рівень населення, купівельна спроможність його відчутно збільшується. На середньомісячну зарплату у 2006 році можна було придбати 3,78 продуктового кошика, а на середню пенсію - 1,74 кошика, що є найвищим показником з 1999 року. Українці посідають 8 місце у Євразії за кількістю нових автомобілів у межах верхнього і середнього цінового сегментів (від 18 тис. дол.), позитивною є динаміка споживання товарів промислової групи, так, нині у 94,3 відсотках домогосподарств є холодильник, у 77,2 - пральна машина, 88,7 - кольоровий телевізор, 63,9 - пилосос, майже 50 - мобільний телефон, 11,5 - комп'ютер, 14,3 - мікрохвильова піч. Примітно, що в Україні майже удвічі зріс імпорт дорогоцінного каміння та металів, виробів з них.
Україна стає великим торговельним центром, саме у сферу торгівлі нині спрямовується левова частка внутрішніх та зовнішніх інвестицій, робочої сили, але, очевидно, що це не є шляхом розвитку економіки у руслі високих технологій. До всього, лихоманка споживання, смак якої відчули українці, певною мірою спричинила від'ємне сальдо у зовнішній торгівлі - майже 5 мільярдів порівняно з минулим роком.
Отже, пошук Україною своїх методів розвитку економіки в умовах відкритого ринку і вільної конкуренції триває. На жаль, цей процес, непростий для будь-якої країни, ускладнюється надзвичайно високим рівнем політизації нашого життя. Українці охоче вв'язуються у дискусії про міжнародне становище держави, мовне питання, про адміністративну вертикаль, територіальну реформу, і - видаються зовсім не згуртованими у боротьбі за свої економічні права, забезпечення високого рівня життя, за збереження багатств рідної землі. Іншими словами, ми гаряче сперечаємося на політичних майданах, а потім вдовольняємося невеликими зарплатами, мінімумом соціального забезпечення.
Між тим, досвід розвинених країн свідчить, що соціальне партнерство, потужний профспілковий рух є неодмінною складовою суспільного прогресу. У колишньому Радянському Союзі, як пам'ятаємо, цей процес набув викривленої форми і профспілки стали підручними однієї політичної сили. Цей рудимент відчуваємо і по сьогодні.