Закарпаття: "Історія хвороби" славних Білок вилилася у цілу книгу

Михайло Василинець - лікар за фахом. і хоча родом із Малого Раківця, але вже 30 років працює головним лікарем Білківської дільничної лікарні.

«Книга писалася сама, я лише збирав з місцевими дослідниками матеріали. Прагнув увіковічити білківчан, які свого часу врятували мені життя», - каже Михайло Михайлович. Книгу жартома уже охрестили «історією хвороби Білок».

Окрім історичних подій, читачам буде цікаво дізнатися й різні цікавинки. Зокрема, перша письмова згадка про село Білки датується 1238 роком. Грамота 1245 року свідчить, що король Бела IV подарував Білки разом з іншими селами Боржавськоїдолини угорському феодалу Корачоні. За однією з легенд, село назвали на честь доньки бідаря Більки, яку збезчестив місцевий пан. Дівчина втопилася в річці, яку назвали Білкою. Селяни відомстили за дівчину: вбили пана і спалили маєтки. А от у XIX ст. Білки вважалися містечком і мали свою печатку і герб. На печатці поселення 1844 року була виноградна лоза і фруктове дерево.

Село дуже велике й має аж 13 мікрорайонів: Ковбасово (відоме різниками, що виробляли ковбасу), Телятинець (є пасовище для телят), Галаштів (тут було рибне озеро) та ін. У
Білках та Імстичові найбільш поширені прізвища - Горзов і Зейкан. Пояснення таке. Була незаселена місцевість Горз, тож її володар приймає прізвище Горзов. Мігай Зейкан з дружиною Ілоною одержує земельні володіння на території села.

Село дало світу чимало знаних людей, серед яких - найсильніша людина планети Іван Фірцак-Кротон, двічі Герой соціалістичної праці й багатолітній депутат Верховної Ради СРСР Юрій Пітра, народний артист України Степан Гіга, священик-мученик отець Петро Орос, якого знищив КДБ, талановитий педагог Петро Світлик, колишній прокурор області Михайло Гаврилик, колишній заступник голови облради, а нині голова Іршавської райради Петро Станко, журналіст Олександр Сенинець.

«Село за національним складом доволі однорідне: переважно українці, кілька сімей угорців, залишилася одна дуже порядна єврейська родина, давно зрощена своїми дітьми та внуками з русинськими сім'ями. Маємо три табори із осілим проживанням ромів», - пише автор. За останні кілька років Білки дещо «постаріли» через зменшення народжуваності (20% населення - пенсіонери). Донині тут залишилася вузькоколійна залізниця Берегово-Кушниця, якою колись перевозили руду, щодня курсували пасажирські вагони. Тепер це уже історія.

А от місцевий свято-успенський греко-католицький храм розмальовував видатний єпархіальний художник Фердинанд Видра. Він задля роботи навіть переїхав жити у Білки, де 1879 року й помер, історія села і нині привертає увагу багатьох дослідників. В урочищі Токайовиця свого часу відкрито курганний могильник Куштановицької культури (VI—IV ст. до нашої ери). А ліворуч від автотраси Білки-Довге на невисокій горі збереглися залишки слов'янського городища VIII-IX ст. нашоїери площею понад 2 тис. кв.м..

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати