Водночас, більшість мешканців квартир розв'язують свої житлово-побутові проблеми саме за допомогою своїх ЖРЕРів. Хоча добре знають, на який рівень обслуговування можна чекати. Тож чи варто платити за неякісні послуги?
ЖЕК ЗАВЖДИ ПРАВИЙ?
Приватизувавши своє житло, колишній радянський квартиронаймач, окрім власної квартири отримав у «спадок» і цілий будинок — сходи, горище, підвал, дах, водогінні та каналізаційні труби, електричну мережу, ліфти, технічні поверхи й навіть земельні ділянки, які знаходяться довкола будинку. Додатково він отримав ще й усі проблеми, що пов'язані з цим. Водночас, реальна влада власника приватизованої квартири закінчується на порозі його помешкання. На горищі та в підвалі хазяйнує рідний ЖРЕР — «ЖЕК», як ми звикли його називати.
Часто городяни вважають ЖЕК мало не за орган влади, який може порядкувати в багатоквартирних будинках. Але більшість ЖЕКів вже давно приватизовані, ставши приватними компаніями зі своїми власниками. Приміром, в Ужгороді з десяти ЖЕКів приватними компаніями є п'ять: ТОВ «ОІР-Сервіс» (кол. ЖЕК №1), ТОВ «Підзамок» (кол. ЖЕК №2), ТОВ «ДІМ» (кол. ЖЕК № 3), ТОВ «Житло-Сервіс» (кол. ЖЕК №7) та ТОВ «Добробут» (кол. ЖЕК №9). Удержавши власності лишилися тільки чотири — ЖРЕР №4, ЖРЕР №5, ЖРЕР №6 та ЖРЕР №8. Ще донедавна на проспекті Свободи існував ЖРЕР №3.
Подібній приватній житлово-сервісній компанії ми змушені щомісяця платити чималі гроші. Інакше не бачити нам вкрай необхідних довідок і не дочекатися в скруті горе-майстрів, котрі зазвичай вже зранку «веселі». І ці гроші називаються квартирною платою. Назва ж ця некоректна, бо квартирну плату має платити аж ніяк не власник, а наймач житла. Але ж ми не винаймаєм у ЖЕКів власне житло!
Тож якщо не квартирну плату, то за що ж саме ми платимо ЖЕКам? Місячну плату за послуги? Ні, адже якихось офіційних письмових угод про обслуговування більшість власників житла з ЖЕ-Ками не укладали. Гонорари за сервісне обслуговування? Ні, адже квитанції з зазначеною в ній ціною наданих послуг жеківський майстер не дає і безкоштовний гарантійний ремонт не обіцяє. Податок на житло? Також ні, адже податок — то річ державна і не може сплачуватися приватним фірмам, якими є більшість ЖЕКів. То чи має ЖЕК право вимагати ці гроші? І за що він їх, власне, вимагає? Під'їзди, дитячі майданчики прибираємо самі, все від пісочниці до елементарної лампочки організуємо за власні кошти. Майстрам вже натреновано суємо до кишені на хліб і до хліба. За сміття та антени платимо окремо. Якщо «квартирна плата» — це якийсь комунальний збір,
то вона має сплачуватися міській владі. І міська влада не має права делегувати право на цей збір приватним фірмам. Отже, виходить так, що приват-
на компанія вимагає з людей, які не є її клієнтами (адже офіційних угод немає), гроші за невідомо які послуги.
НАБРИДЛО ЖИТИ З ЖЕКОМ
Українське законодавство каже так: ЖРЕР, ТОВ тощо — це звичайна сервісна компанія (на зразок майстерні з ремонту сантехніки). Ця сервісна компанія одержує гроші — квартирну плату — за послуги, які надає клієнтам. Якщо якість послуг не задовольняє клієнта (власника квартири), то той може від цих послуг відмовитися і, найголовніше, може знайти собі іншу сервісну компанію.
Але так може бути, скажімо, якщо зіпсується водяний кран на кухні. А якщо треба пофарбувати сходи, полагодити дах, відпомпувати воду з підвалу тощо? Адже підвал, дах чи горище — це спільна власність усіх власників житла в будинку. Тож, аби розв'язувати свої спільні проблеми, ці власники мають об'єднатися. Та й право спільної власності можна реалізувати лише у спілці власників житла — кондоміні-мумі. Багато таких кондомінімумів вже функціонують у різних містах України. На Закарпатті ж їх поки лише одиниці.
Влада твердить, що житлова сфера збиткова й існує завдяки дотаціям з міського бюджету. Та фахівці кажуть, що саме кондомінімуми здатні самостійно й якісно розв'язувати житлово-побутові проблеми — поліпшувати сервіс, доглядати територію довкола будинку, добре ремонтувати та охороняти будинок. І ще завдяки кондомінімумові можна зменшити витрати на електрику, газ, воду, тепло тощо.
Тож, що саме може кондомінімум? Передусім звільнити від ЖЕКів. Якщо створити таку організацію, то гроші йтимуть кондомінімумові, який витрачатиме їх так, як хочуть власники квартир. Кондомінімум самотужки винай-має собі прибиральників та робітників для дрібного ремонту. Важчу й складнішу роботу замовляє у спеціальних сервісних компаній. Навіть опалювальний сезон у кожному конкретному будинку можна розпочинати тоді, коли це визначить спілка власників. Технічно це цілком реально. І кожен із власників квартир зможе це все нормально проконтролювати: не треба ж буде далеко ходити — все в одному будинку, всі один одного знають. До речі, така практика вже давно існує в так званих кооперативних будинках, де є і свій бухгалтер, і голова ради будинку.
Кондомінімум контролює якість послуг житлово-сервісної компанії (ЖЕКу чи якоїсь іншої). Може розірвати з сервісною компанією угоду про обслуговування будинку та укласти таку угоду з новою, кращою компанією. Аби визначити, яка сервісна компанія краще годиться для конкретного кондо-мінімуму, більше задовольняє його членів за ціною та якістю послуг, кондомініум може оголосити навіть відкритий конкурс. Сервісна компанія в умовах вільної й відкритої конкуренції не може диктувати кондоминиуму ціни на свої послуги чи на матеріали, які використовує для ремонту й догляду будинку. Перевагу має той, хто робить краще й дешевше. Виходить, створити кондомінімум й покращити умови свого «квартирного» життя — цілком реально. Звісно, якщо набридло жити в одному домі з ЖЕКом.
І ВСЕ ЗАКОННО!
Українські закони гарантують спілкам житлових власників збереження всіх офіційних пільг, субсидій та тарифів на комунальні послуги. Влада має надавати членам кондомінімумів ті самі дотації, які надає іншим. А ставши засновником (членом, співвласником) кондомінімуму, власник житла зберігає за собою всі права власності на своє житло. З кондомінімуму можна будь-коли вийти. Він не має права втручатися в те, що відбувається поза дверима помешкання, яке є власністю певної особи. Це не колгосп і не кооператив.
Міністерство юстиції України затвердило типовий статут об'єднання співвласників житла. На базі цього типового статуту кожен кондомінімум може створити власний.
Найвищий керівний орган спілки власників житла — загальні збори. Кожен власник має право голосу. Головний господарчий орган спілки — правління, яке призначається й контролюється загальними зборами. Правління наймає на роботу менеджерів та технічних робітників — стільки й за такі гроші, як вирішать загальні збори.
Створюється спілка таким чином: ініціативна група складає список власників і скликає їхні збори, які ухвалюють статут нової спілки. Відтак держава офіційно реєструє спілку. Реєстрація безкоштовна і має відбутися не менш як за п'ять днів з подання усіх потрібних документів.
Яніна Максимчук, "Чиста політика"
27 серпня 2007р.
Теги: