Цьогоріч на Закарпатті удвічі побільшало немовлят, які загинули від нещасних випадків

Втрати серед немовлят віком до місяця скоротилися удвічі, але… 

Тетяна Василівна каже: проблема справді існує, і саме для пошуку шляхів її вирішення створили згадану робочу групу під керівництвом заступника голови ОДА Івана Качура. До неї, крім медиків, увійшли представники соціальних служб, освітян, правоохоронців. Учасники засідання минулого вівторка обговорили план дій, який включає проведення спільних рейдів та виїздів у найбільш проблемні місця, просвітницьку роботу та посилення контролю з боку всіх причетних установ. Але зупинимося детальніше на аналізі нинішньої ситуації. «Взагалі в Україні є тенденція до зниження малюкової смертності – завдяки впровадженню нових технологій у роботі пологових відділень, будівництву обласних перинатальних центрів, удосконаленню діагностики плоду тощо. Закарпаття теж вписується в цю тенденцію, бо якщо в 2009-му на тисячу народжених припадало 12,88 померлих віком до року й загалом 11,9 неповнолітніх, то тепер, відповідно, 9,4 та 7,2. Але… Середньоукраїнський показник малюкової смертності – десь 7,5 на тисячу, а в нас майже на 2 пункти вищий. І це, до речі, один із інтегральних показників, які визначають місце області серед інших регіонів за соціально-економічним розвитком. Тому наше управління приділяє величезну увагу цьому питанню. Слід розуміти, що немовлята помирають навіть у найрозвинутіших країнах, адже деякі з них при народженні мають вади, несумісні з життям. Але адекватним вважається, коли це трапляється в перші дні. Якщо ж маловагову чи хвору дитинку лікарі виходили й виписали зі стаціонару додому – вона мала б жити. Співвідношення малюкових втрат, за якого 80% із них припадає на вік до місяця, а 20% – від місяця до року, вважається нормальним. Але в нас на другу категорію припадає аж 56,4%!» – пояснює Тетяна Василівна.

Отже, загалом намагання закарпатських медиків зменшити малюкову смертність досягли успіху: нинішній показник у 9,4 на тисячу проти колишніх 12,88 – тому свідчення. Але якщо втрати серед немовлят до місяця вдалося скоротити удвічі, то рівень постнеонатальної смертності (себто від місяця до року) потрошку зростає. «Коли почали розбиратися, чому так, побачили: у нас удвічі побільшало смертей від травм і зовнішніх причин. Це аспірації блювотними масами, удушення, черепно-мозкові травми, переохолодження, виснаження через недостатнє харчування, опіки тощо – вони зросли з 6 до 13,5 на тисячу. Де трапляються ці випадки? Однозначно, що в неблагополучних сім’ях», – каже Тетяна Міцьо. 

Дитина, яку місяцями виходжували в лікарнях, дома за день померла …від переохолодження 

За словами заступниці начальника управління охорони здоров’я, протягом останніх років на Закарпатті спостерігається демографічне зростання, і ми цим дуже пишаємося. З 2006-го по 2012-й у краї народжувалося все більше дітей. За 9 місяців 2013-го на світ з’явилося на 500 з гаком малят менше, ніж торік, але при цьому питома вага ромських новонароджених навіть зросла. І все б нічого, якби це було відповідальне материнство. Та воно далеко не завжди таке. Наведемо всього 2 невтішні цифри: якщо ромські немовлята становлять 13% від усіх народжених у краї, то серед померлих малюків їх 32%, тобто кожне третє дитя, яке не дожило до року, – ромської національності. Це є основним структурним підґрунтям зростання постнеонатальної смертності, в тому числі внаслідок нещасних випадків. І саме це заважає подальшому зниженню малюкових втрат. «Ми зупинилися на цифрі 9,4 і далі медицина свої можливості, фактично, вичерпала – основну роль уже грають соціальні чинники. Ми, звичайно, б’єм у дзвони, просимо допомоги в інших зацікавлених підрозділів, і  одним із кроків у цьому напрямку стало розпорядження голови ОДА про створення відповідної робочої групи. Потрібні злагоджені дії, щоб відшліфувати соціальну складову проблеми. Надзвичайно показовим у цьому плані є Виноградівський район. Тут у смт Королеві й Підвиноградові є великі компактні ромські поселення, які, як би цинічно це не звучало, є основними поставниками малюкових смертей у області. Так, за 9 місяців у Виноградівському районі померло 19 дітей, і тільки двоє з них – неромські. Із сімнадцяти 12 – мешканці Королева, а четверо – Підвиноградова. Ось свіжий приклад: немовля, яке народилося здоровим, за якийсь час після виписки принесли мертвим. Причина – здавлення черева й грудної клітки. Другий кричущий випадок. Дитя з’явилося на світ із тяжкими вадами, з непрохідністю кишківника. Щоб воно вижило, медики вклали масу професіоналізму, коштів і часу. Дитину прооперували, вона півтора місяця знаходилася в реанімації новонароджених. Кожен день перебування там – це шалені державні гроші, і звісно, навіть мова не йшла про те, щоб рідні купували ліки чи розхідні матеріали. Потім немовля перевели в Виноградівську райлікарню, де з ним усі панькалися, вишукували маму, вчили доглядати, пеленати. А коли вага маленького пацієнта досягла вікової норми, дозволили взяти його в табір додому. Наступного дня його знайшли мертвим – через переохолодження. І кількамісячні зусилля фахівців, і величезні кошти, з якими в медицині так сутужно, пішли марно», – з сумом констатує Тетяна Василівна.

Чому так відбувається? Медики побоюються, що якісь ментальні, побутові особливості ромів нівелюють у них поняття усвідомленого  планування сім’ї та відповідального материнства. Державні виплати при народженні дитини – річ хороша, для соціально адаптованих сімей вони є великою підтримкою, але в родинах, які не мають ніяких інших джерел існування, ці кошти йдуть не на потреби дітей –  добре, якщо їх узагалі використовують на дійсно необхідні речі. Звісно, жоден фахівець вам це напряму не скаже, бо мусить бути толерантним, але, факт є фактом: певні категорії соціально неадаптованих закарпатців зробили народження дітей дохідною справою, за рахунок якої живуть не тільки вони самі… Так, є механізм інформування органів соцзахисту про нецільове використання коштів, а відтак позбавлення цих виплат, але він доволі малоефективний. До того ж перед відповідальними за цей розділ роботи працівниками   стоїть моральна дилема: забравши в недбалих матерів «дитячі» гроші, чи не зроблять вони гірше тим же дітям? Чи не голодуватимуть вони після цього? Саме тому в нас масово виплат не позбавляють  – за інформацією директора департаменту соцзахисту населення Віктора Мацоли, цьогоріч було всього 26 таких випадків. 

Народжують від 12-ти і далеко за 49 

Ще одна серйозна ромська проб¬лема, пов’язана з ментальними традиціями, –  поширеність ранніх шлюбів і вагітностей. «А незрілість  організму апріорі не сприяє появі на світ здорової дитини. Серед тих малюків, які померли за 9 місяців 2013-го, 20 відсотків народжені жінками нерепродуктивного віку – від 12 до 14 років  або старшими за 49. Із січня по вересень маємо приблизно 370 пологів у неповнолітніх, із них десь 40 дівчаткам менше 14-ти, причому вагітність у них часом була не першою. Коли ми аналізуємо випадки малюкових смертей у Виноградівському районі, то бачимо, що переважно гинуть саме народжені такими юними матерями, причому незаміжніми. На обліку, звісно, вони не перебували, тож про так званий антенатальний догляд плоду тут не йдеться – відповідальність за стан, у якому чадо з’явиться на світ, лежить виключно на мамі. Та навіть ті зусилля, які ми докладаємо, щоб ці діти жили, як бачите, деколи виявляються марними», – констатує Тетяна Василівна. 

Не можу втриматися від запитання: «Але ж коли народжують дванадцятилітні – хіба це не кримінал?!» Виявляється, ні! Розбещення малолітньої чи навіть зґвалтування – це злочин проти особи, і кримінальне провадження може бути відкрите лише за умови, що потерпіла чи її опікуни написали заяву до міліції. «Повірте, ми це питання вивчали. В мене є низка листів, які начальник управління охорони здоров’я Виноградівської РДА щотижнево писав до начальника районної міліції про факти підліткових пологів. Але відповідь незмінна: оскільки дівчата з заявами не зверталися – основ для кримінального провадження нема», – каже заступниця начальника управління охорони здоров’я. 

До «дитячих» грошей потрібен диференційований підхід 

Виходячи з усього вищесказаного, не зайвим був би диференційований підхід до державних виплат при народженні дитини – без будь-якої дискримінації, але такий, що стимулював би відповідальність. «Можливо, варто брати до уваги досвід попередніх народжень у сім’ї, – пропонує Тетяна Міцьо. – Бо в нас мати, яку позбавили батьківських прав стосовно двох старших дітей, на третю знов-таки отримує гроші. Це неправильно. Міграційні процеси теж слід враховувати. Ідеться про жебрацтво за межами краю. В нас були випадки смерті малят під час випрошування милостині від перегріву, переохолодження. Цьогорічний кричущий приклад – ромка зійшла з електрички й принесла в лікарню мертве немовля, яке, судячи з висновків медекспертів, загинуло або в поїзді, або взагалі не в нашій області. А випадок смертності реєструється за нами. От буквально днями  телефонували колеги зі Львова, що закарпатська ромка кинула в них у лікарні важкохвору дитину й зараз ми розшукуємо «дбайливу» маму. Сусіди кажуть, що вона жебракує десь у Кривому Розі. Я веду до того, що цей аспект малюкової смертності не вирішать ні покращення матеріально-технічної бази дитячих лікарень і пологових відділень, ні наші організаційні заходи. Тому ми активно шукаємо підтримки суміжних управлінь та правоохоронців».

На запитання, чи буде робоча група надсилати якість пропозиції щодо зміни порядку «дитячих» виплат, Тетяна Василівна каже – це не їхня компетенція, в першу чергу постараються зробити максимум у межах своїх повноважень. Але всю цю інформацію вона озвучила й у Міністерстві охорони здоров’я, і там, якщо вважатимуть за потрібне, можуть виступити з відповідними ініціативами.

Від себе додамо: висока малюкова смертність – лише один із аспектів проблеми інтеграції ромів у суспільство. Скільки грантів пішло на її вирішення та на чию користь – один Бог знає, але бодай елементарна освіта для багатьох представників цієї народності досі бачиться абсолютно непотрібною. Їм вигідніше посилати дітей жебракувати, і то дедалі агресивніше (резонансне плювання в каву та на людей як аргумент проти «скупих» зараз у всіх на слуху). Офіційне працевлаштування в цьому середо¬вищі – теж річ непоширена, зате кримінальні нахили – так. І хоча держава матеріально стимулює народжуваність якраз у надії, що в майбутньому буде кому трудитися, утримувати за рахунок податків пенсіонерів, тут на це слабка надія. Висновок – «дитячі» гроші потрібно виплачувати тільки відповідальним матерям, незалежно від національності, котрі виховують соціально адаптованих чад. Інакше років за 20 на Закарпатті буде страшно жити.