«Жертви злочинного режиму». П’ятирічна боротьба з Системою

Відповідальних за реєстрацію тоді бентежило, що активісти називають себе «жертвами», а політичний устрій в країні – «режимом». Аргументи стосовно абсолютної «нормальності» слова режим і те, що під жертвами маються на увазі потерпілі, не діяли. Однак, спочатку Ужгородській міськрайонний, а затим – і Львівський апеляційний суди думку обласного управління юстиції не розділили: установу в судовому порядку зобов’язали зареєструвати організацію в офіційному порядку.

Час іде – «порядки» залишаються

Сьогодні на розгляді в судах різних інстанцій за позовами членів ГО «Жертви злочинного режиму» знаходиться 11 справ, значна частина з яких – кримінальні. У судових процесах члени організації проходять як потерпілі, і в усіх цих випадках кожен з активістів веде свою «битву» самостійно. Бо ж, кажуть, покладатись на корумповану і давно несправну судово-правоохоронну систему, як і на порядність сучасних адвокатів, марно. 

Голова громадської організації Віра Громадська зазначає: час іде, політичні «вершителі-правителі» змінюються, а про верховенство права нині поки залишається хіба що мріяти. Так, значна частина судових справ, в яких активісти намагаються добитись торжества закону, не отримали свого вирішення ще з середини двотисячних років. І домогтися справедливості для організації вже стало справою честі. Адже йдеться про серйозні злочини – ДТП зі смертельними наслідками, побиття громадян працівниками міліції, погрози з боку «людей у формі» – в яких злочинців так і не покарано. 

«Фактично початком нашої діяльності можна вважати 2008 рік. Тоді ми, яким вже було несила терпіти міліцейсько-суддівське свавілля – мене міліціонери у власному будинку побили до нестями, у тієї п’яний таксист сестру автомобілем збив на смерть, того знищили кримінальники безкарно, бо мають родичів в органах – зібрались на пікет перед будівлею обласної ради. Тоді, як і нині, ми вимагали лише одного: забезпечення і дотримання конституційних прав і свобод, боротьби з корупцією, насамперед, в правоохоронних органах, справедливого покарання для тих, хто вчинив злочин. Незалежно від «зв’язків», соціального статусу й інших «атрибутів», які в нашій країні, нажаль, є для багатьох злочинців карт-бланшем», – розповідає один із засновників громадської організації «Жертви злочинного режиму» Янош Варга. 

Жертви злочинного режиму: дві історії – дві скалічені долі

Янош Варга має власну історію, яка, якби не сталась в реальному житті і з реальною людиною, цілком могла б лягти в основу гостросюжетного фільму про «перевертнів у погонах». Ще в 2007 році чоловіка по-звірячому побили працівники міліції на подвір’ї його ж власного будинку. До всього провели обшук і відвезли, вже з травмами і забиттями, у відділок. Дивом чоловікові вдалося передзвонити дружині, яка викликала швидку медичну допомогу і сама прибула у відділок міліції. Звідти Яноша Варгу було одразу доставлено у лікарню – з травмами середньої важкості, струсом мозку і надвисоким тиском, який лікарям не вдавалось нормалізувати впродовж тижня. «За той час, поки я лежав у лікарні, міліція оперативно провела розслідування і… закрила справу! Без моєї заяви! Коли ж я вийшов і заяву оформив, кримінальну справу порушили, але лише за фактом побиття. Яка тягнеться ось уже 6 років, і весь цей час я не можу отримати ні протокол затримання, ні акт силового приводу. Знаючи, хто саме мене бив. Припускаю, що протоколів тих і не існує взагалі, тобто, я навіть не числився затриманим, мене могли вночі просто викинути з відділку мертвим і все», – згадує Янош Варга…  

Наразі активних членів, які системно ведуть роботу і регулярно відвідують судові процеси, в організації нараховується близько 15-ти. Осередки організації існують в Мукачеві й Іршаві, але «центр», природно, знаходиться в Ужгороді. Що цікаво: професійні юристи серед «Жертв» відсутні, члени ГО – це прості вчителі, інженери, лікарі. Яким волею долі довелось самотужки «перекваліфіковуватись» у правозахисників: розповідають, що адвокати, рано чи пізно, справи просто «продають», йдучи із представниками Феміди на взаємовигідний компроміс. 

«Свого часу мені довелось досконало вивчити старий Кримінально-процесуальний кодекс, зараз вивчаю новий. Тільки от, якщо за старим КПК я могла сама себе захищати в суді та знайомитись із матеріалами справи, то новий Кодекс таких можливостей не передбачає. Тому я й веду свою справу ще за старим Кримінально-процесуальним кодексом, а поряд з цим – ще додаткових 4 судових справи», – розповідає голова громадської організації «Жертви злочинного режиму» Віра Громадська.

Справа, про яку говорить Віра Іллівна, 7 років тому буквально сколихнула Ужгород і область, викликавши чималий резонанс у місцевій пресі. «В 2006 році внаслідок наїзду, здійсненого п’яним таксистом, померла моя сестра. Збив він її практично на пішохідному переході, на вулиці Джамбула, коли сестра закінчувала переходити дорогу. І замість того, щоб відвезти її в найближчу лікарню – чи в залізничну, чи в обласну – він запхав поламану закривавлену жінку в машину і впродовж кількох годин навіщось катав містом. А коли приїхав, щоб заправитись, на вулицю Підградську, сестра самотужки, можна сказати, «випала» з авто, благаючи у перехожих допомоги. Поки ті викликали швидку, водій втік. Сестру доправили в лікарню, де вона наступного дня померла через втрату крові і численні важкі травми. Як пояснили лікарі – через ненадання своєчасно медичної допомоги. Тобто, таксист цей і винен в її загибелі, бо ж не відвіз одразу, поки ще була змога сестру врятувати, в лікарню», – знову, вже вкотре з моменту трагедії розповідає Віра Громадська. 

Здавалось би, в історії цій все очевидно, але от «наш суд, найсправедливіший суд у світі», як виявляється, так не вважає. Віра Громадська – вчитель на пенсії, яка досконало вивчила старий КПК і тепер в процесі вивчення нового – і по сьогодні намагається добитися справедливого покарання для убивці своєї сестри. Останнім з цілої низки судових рішень стало рішення про визнання таксиста винним у скоєнні ДТП, але і одночасне, при цьому, звільнення його від кримінальної відповідальності. На це рішення голова ГО подала касацію вже у Вищий спеціалізований суд України по розгляду цивільних та кримінальних справ, касацію підтримала і обласна прокуратура. Вже відомо, що касацію суд розглянув і повернув справу в Ужгород на повторний розгляд. Відповідну постанову Віра Громадська чекає з Києва з дня на день.

Зі зміною ката нічого не зміниться, треба змінювати того, хто кату наказує

Нехай не таких моторошних, та від цього не менш трагічних історій про самоуправство чи бездіяльність міліції, про сприяння відвертим злочинцям суддів, про інертність і байдужість прокурорів члени організації можуть розказати чимало. «Ми всі – постраждалі, і постраждалі, в першу чергу, від дій правоохоронної системи. Яка навіть у своїй назві не відповідає справжньому своєму покликанню: міліція, суди, прокуратура зобов’язані захищати права й інтереси громадян, натомість, є ставлениками режиму, і, як свідчить практика – злочинного режиму. Незалежно від того, хто був учора чи є сьогодні при владі. Система не міняється. У нас люди як думають: от кат поганий, треба його гнати в шию. Але ж той, хто кату віддає накази, наприклад, одного ката звільнить, але обов’язково призначить іншого. А треба просто: не ката міняти, а того, хто над ним, хто йому наказує», – говорить Янош Варга. 

Але, каже, важелі впливу навіть і за таких умов все одно за бажання можна знайти: можливо, законодавство вітчизняне і недосконале, але воно дає всі можливості для відстоювання та захисту конституційних прав. Потрібно тільки мати достатньо витримки, принциповості і моральної сили. 

«Багато наших співвітчизників часто сприймають правозахисні організації як панацею, як «спілки безплатних адвокатів». Думають, що от прийдуть, перекладуть на нас свою справу, а ми вже зробимо всю іншу роботу. І дуже помиляються. Бо найголовніше в будь-якій справі – це бажання утвердження справедливості самою людиною: саме той, хто потребує допомоги, і повинен бути локомотивом, рушійною силою у справі. Ми ж готові ділитись власним досвідом, допомагати в отриманні правових знань, бо ж, як правило, працюємо за «принципом прецеденту»: коли припускаємось помилки або, навпаки, розставляємо для себе «всі крапки над і», одразу це обговорюємо зі спілчанами», – розповідає Янош Варга. 

Ще одним своїм обов’язком і правилом «Жертви злочинного режиму» визначають обов’язкові моральну підтримку і присутність з цією метою на судових засіданнях поруч із потерпілими, які цього потребують. Ті, у кого судові процеси тягнуться вже роками, жартують, мовляв, відвідувати судові засідання незвично і дещо страшно тільки перші кілька разів, а далі – «йдеш в суд уже як до себе додому». Переломити і змінити систему важко і через сформовану роками тоталітаризму психіку більшості людей, які, як кажуть активісти, більше піклуються про матеріальні потреби і «звикли шукати малі ворота». 

«У нас переважна більшість звикла думати, що біда може торкнутись будь-кого іншого, тільки не їх. А навіть якщо і торкнеться, одразу починають шукати чи згадувати «корисних» знайомих або знайомих знайомих, які допоможуть «справу вирішити». І всі знають, кому, в які двері та що саме нести. А ще міркують: головне – щоб ковбаса по 5 гривень і вода з крана текла. А якої якості та ковбаса і наскільки чиста вода – це вже для них не так важливо. І поки люди не зрозуміють, що матеріальне – насправді другорядне, а на першому плані все жстоять внутрішня свобода і повага до права, поки не стануть свідомо відмовлятися від вирішення «по блату» чи за хабар навіть і дрібних питань, навряд щось кардинально зміниться», – упевнений Янош Варга.

… Громадська організація «Жертви злочинного режиму» працює вже з півдесятка років. Термін існування солідний, зважаючи на те, що правозахисні організації в області, як правило, не дуже «довговічні». Свого часу керівництво ГО намагалось налагодити контакт з Харківською правозахисною групою, але, з певних причин, результату не було досягнуто. Однак, однією спробою активісти обмежуватись не збираються, кажуть – й надалі шукатимуть можливостей вийти на організацію і безпосередньо Євгена Захарова. А заразом також знаходяться у пошуках кваліфікованого небайдужого юриста, який би не стільки вів справи – цьому вони вже й самі навчились – а скоріш виконував роль консультанта і час від часу за потреби допомагав би розібратись в нетрях сучасного законодавства.

Теги: жертви, ГО, режим, Громадська

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати