З любові до рідного краю та України. До 85-річчя від дня народження Івана Коршинського

Іван Коршинський

Громадськість Закарпаття й України знає нині Івана Юрійовича Коршинського як лікаря-хірурга, кандидата медичних наук, доцента Ужгородського національного університету, заслуженого лікаря України, народного депутата України II скликання (1994–1998), очільника Дисциплінарної Комісії ОУН між ХУ та ХУІ  Всесвітніми з’їздами УН (2000–2003 рр.), заступника голови Спілки лікарів-християн Закарпаття, керівника Закарпатської крайо­вої організації політв'язнів і репресованих,  чоловіка й батька славної ужгородської родини. З інших заслужених відзнак ювіляра назвемо орден „За заслуги” ІІІ ступеня, грамоти та ювілейні відзнаки Головної Булави Всеукраїнського Братства ОУН–УПА з нагоди 60- ти, 65-ти та 70-річчя створення Української Повстанської Армії, диплом лауреата премії імені Августина Волошина, має також інші відзнаки державного рівня. Він член шести комітетів, комісій та колегій при Закарпатській облдержадміністрації та обласній раді. За вагомий особистий внесок у розбудову української державності та активну участь у громадському житті краю неодноразово відзначений керівними органами області подяками та нагородами.

Але життя не надто гладило його по голівці – зазнав на своїх шляхах і путівцях чимало прикростей і несправедливості, та не розізлився на долю й увесь світ, як часто буває у таких випадках. Не раз перебував на грані життя і смерті, але не зламався, з честю вистояв. Каже – допомогли віра в Бога, за молодості незрадне кохання майбутньої дружини, добрі люди, що траплялися поруч. Серед них топтані сталінсько-берієвською сваволею лікар-професор з Угорщини Червені, видатний російський хірург з Москви Сергій Колесников, а також легенда медицини Закарпаття Олександр Фединець. Перші два врятували до краю виснаженого, хворого на виразку шлунку і туберкульоз юнака від смерті в одному з найжорстокіших радянських концтаборів, який Солнженіцин назвав Долиною смерті, усі разом зробили вирішальний вплив на його становлення як практичного лікаря й науковця-медика.

Як особистість Іван Коршинський постав з любові до рідного краю і України.

Його ім’я вписане у поважні довідники енциклопедичного типу – «Хто є хто в Україні» (2000), «Українські лікарі. Книга 3. Учасники національно-визвольної боротьби й українського державотворення» (2008).

Село Буштино Тячівського району, де народився 5 червня 1928 року в селянській родині, досі повнокровно живе у його серці, він часто буває тут, де навчався у сільській народній школі і був активістом тогочасної патріотичної молодіжної організації «Пласт». Тут одинадцятирічним підлітком з радістю спостерігав паростки українського державотворення –  вишкіл сільського осередку Карпатської Січі під керівництвом його вчителя Дмитра Маснюка, велелюдне віче на сільській толоці з палкими промовами на підтримку Карпатської України, співом гімну «Ще не вмерла Україна» та «Боже Великий, єдиний», вибори до Сойму. За часів угорської окупації краю випускник-відмінник сільської народної школи став гімназистом Хустської гімназії, а навчаючись у 5-му класі, 1945 року оформив членство в організації «Юнацтво ОУН», свідомо включившись разом з іншими гімназистами у національно-визвольний рух за незалежність України. По закінченні 5-го класу гімназії літнього липневого ранку 1945-го в Буштині його арештували, він мужньо переніс тортури  енкаведистів упродовж дев’яти тижнів в Ужгороді і у приналежності до ОУН не зізнався, незважаючи на чималий арсенал хитромудрих прийомів слідчих, за відсутністю доказів його звільнили. Середню освіту відмінником навчання здобув у Великобичківській СШ і поступив на медичний факультет Ужгородського державного університету. Уже коли навчався на другому курсі, восени 1948-го, на Покрови, прямо на лекції був арештований, а після слідства та суду ув’язнений за політичними звинуваченнями (ст.. 54-10 ч. 1 КК УРСР) і засуджений на 10 років позбавлення волі та 5 років поразки в правах. Більше шести років перебував у застінках  ГУЛАГу, в таборі навіть не суворого, а  більш жорстокого, особливого режиму «Спаськ».

Його звільнили з неволі умовно достроково у 1955 р. Повертаючись із таборів напровесні, мав велику втіху, зупинившись по дорозі у Львові, від зустрічі з коханою дівчиною Марією, тоді випускницею Львівського лісотехнічного інституту, яка довгими роками  чекала його, незважаючи на підлі спонукання тодішніх правоохоронців до розриву – вона невдовзі стала його дружиною. Поновитися на 2-му курсі університету в Ужгороді у 1955-му не вдалося, тоді наступного року знов успішно склав вступні іспити на медфак, але його не прийняли – рідному вузу таврованого тогочасною владою українського буржуазного націоналіста як студента не треба було. Лише за настійного сприяння своєму помічнику у тюремному госпіталі співв’язня-москвича Сергія Колесникова, що вже знову став у Москві  авторитетною не тільки в медицині, а й урядових колах особистістю, далеко  не з першої спроби поновився у 1957 році студентом другого курсу Вітебського медінституту в Білорусії, а згодом (після зняття судимості, реабілітований лише у 1991 р.), доклавши максимум зусиль, за сприяння тодішнього міністра освіти УРСР перевівся у рідний університет, який закінчив у 1961 р. З 1963 р. – аспірант О. Фединця при кафедрі госпітальної хірургії УжДУ (з прикріпленням до Інституту серцево-судинної хірургії АМН СРСР у Москві, очолюваного уже Сергієм Колесниковим). Після захисту кандидатської дисертації «Клініка і діагностика аневризм грудної аорти в світлі хірургічного лікування» – асистент кафедри (1967 р.), доцент (1969), старший науковий співробітник  УжДУ (1970). Викладав різні хірургічні дисципліни, впродовж 15 років керував доцентським курсом дитячої хірургії, понад 20 років був відповідальним за хірургічну службу Тячівського району і консультантом обласної санітарно-авіаційної служби Закарпаття, здійснив тисячі хірургічних операцій, опублікував понад 80 наукових праць медичної тематики, цікаве дослідження про історію хвороби Тараса Шевченка. В останні десятиліття один з чільних дослідників національно-визвольного руху на Закарпатті. Цій тематиці присвятив чимало публікацій (його перу належить понад 60 статей на суспільно-політичні теми) та сторінок у двох своїх книгах.

Народним депутатом Верховної Ради України другого скликання (1994–1998) від Тячівського округу Закарпатської області він став за ініціативою земляків та побратимів по ГУЛАГу. Займав у парламенті посаду заступника Голови комітету з охорони здоров’я, материнства і дитинства, а впродовж останнього року очолив комітет, став членом Президії Верховної Ради.  Належав до фракції Конституційного Центру. Не піарячись перед мікрофоном, сумлінно працював як законотворець, у тяжкі для держави роки доклав максимум зусиль задля підтримки й поступу охорони здоров’я та материнства й дитинства України, всебічно допомагав у цьому аспекті та розвитку народного господарства рідному Закарпаттю. Єдиний в Україні політв’язень сталінсько-беріївських таборів до 1955 року, що став депутатом Верховної Ради і послідовно захищав інтереси політв’язнів.

Якось, коли в одному з інтерв’ю його запитували, чи вийти нам з тривалих у часі українських негараздів, він чітко відповів: «ВИХІД ВБАЧАЮ У ВІДРОДЖЕННІ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІЇ». Його кредо – «ПАТРІОТ ТОЙ, ХТО ТВОРИТЬ».  Вектор творення Івана Юрійовича Коршинського упродовж усього життя чітко спрямований  на те, щоб світ кожного з нас та навколо нас  став добрішим і світлішим.

Детальніше, хоча й не вичерпно, його труди і дні розкрито у щедро ілюстрованих фотознімками й документами, поважних обсягом і змістом книгах «Сторінки життя: мої гулагівські, депутатські та громадські університети у спогадах, роздумах, бувальщинах, листах, публікаціях» (2010) та «Скальпелем і пером: факти, події, роздуми у дзеркалі преси» (2011), які він написав і пустив у світ.

З ювілеєм Вас, Іване Юрійовичу! Нехай серце ваше далі й далі впевнено б’ється в грудях, а усміхнена душа, зігріта домашнім вогнищем, творить добро, приносить радість людям.

Родина І. Ю. Коршинського у повному   складі, посередині вверху Маріанна, внизу дочки-близнята Анжеліка й Наталка

З колегами, депутатами Верховної Ради України

У поїздці до США, вдалині знаменита статуя Свободи

Теги: Коршинський, хірург, репресовані

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати