Найспритніша з рисей, мабуть, - каракал. Навіть птахів на льоту ловить! Підкрадеться до зграї, що розсілася на землі, й стрибає над нею високо догори. Птахи з криками злітають. А рись - лиш хап їх кігтями у повітрі! Ще давні перси полювали на дичину з прирученими каракалами, котрі, приміром, хапали в одному стрибку махом кількох голубів! У декотрих народів Азії каракал і нині - ловчий звір. З ними полюють на зайців, фазанів, пав, ба навіть на дрібних антилоп, оленів.
Наша КАРПАТСЬКА РИСЬ теж спритна - і на деревах, і на землі. Скажімо, тільки в Синевирському національному природному парку, що на Міжгірщині, налічується 15 особин рисі, десять із них - осілі, з нашою «пропискою».
"Ну й хитрющий же цей звір, - розповідає заступник директора згаданого парку Юрій Тюх. - Рись ніколи не стрибає на свою жертву з дерева. Вона терпляче підстереже в засідці або безшумно, надзвичайно обережно скрадеться біля стежки, а потім нападає великими стрибками. Якщо перший напад не вдався, вона затято переслідуватиме жертву і день, і два.
Узагалі, це надто спритний і сильний звір. Приміром, для козуль рись стає особливо небезпечною взимку, коли ті в'язнуть у глибокому й пухкому снігу, який натомість добре тримає їхнього ворога. За таких умов рись подужає навіть оленя. Здебільшого здобиччю хижака стають гризуни, а також зайці, куріпки, тетері, фазани, козулі, молоді веприки. Якщо немає здобичі, гасає околицями, долаючи десятки кілометрів. Найбільші ж вороги рисі-вовки. Якщо стрінуть й упіймають - загризуть! А сама рись так само неприязно ставиться до лісового кота".
Утім, карпатська рись, на відміну від північної, майже в чотири рази важча, досягаючи всереднено 40-50 кг.
З живою риссю Юрій Тюх стрічався у дитинстві.
«Якось ми з батьком, - пригадує, - узимку опинилися в глибокому лісі. Стали біля великої дуплисто) ялиці. У дуплі ж не то собака, не то лисиця. Тільки я озирнувся, аж позаду мене як бабахне, наче купа снігу звалилась. «Диви, рись тікає!» - гукнув тато. Та, бувало, рись нападає й на людей.
Як розповів мені ужгородський журналіст Микола Кошута, його, ще в дитинстві у селі Бистриці на Перечинщині, рись навесні загнала в річку! «На березі з вудкою, оце, ловлю форель, - пригадує Микола. - Раптом за спиною - шурхіт. Озирнувся, а в кущах рись стріляє на мене своїми банькуватими очима! Я мерщій у воду! Рись ані кроку, вичікує. Почав жбурляти в неї камінням - навіть, чортяка, не поворушиться! Тільки згодом попленталася геть. Звідкіля мені тоді було знати, що риболовля для рисі - улюблене захоплення! Певно, цей берег уходив до її володінь. А ось на мого дідуся, який був затятим мисливцем, рись навіть напала! Врятував його тільки високий комір шкіряної куртки. А так - загризла б!»
Що ж, недарма кажуть: «Рись ряба ззовні, а людина - всередині». Через цінне хутро й делікатесне м'ясо цього звіра майже повністю було винищено в Європі. Нині популяція рисі, занесеної до Червоної книги України, в наших лісах поступово відроджується. Як повідомив начальник управління лісового господарства Закарпатської облдержадміністрації Валерій Мурга, за результатами минулої весняної таксації у лісах краю налічувалось 143 особини рисі. До речі, її популяція у наших лісах щороку збільшується на три особини. Найбільше цього звіра зафіксовано у Великобичківському - 23, Мокрянському - 4, Усть-Чорнянському держлісгоспах - 10. Збільшення кількості рисі фахівці насамперед пов'язують із поліпшенням кормової бази - зростання популяції зайців, козуль, лисиць, глухарів та інших дрібних тварин.
Іван Жирош, "Старий Замок "Паланок""
13 липня 2007р.
Теги: