…Обійстя Матвійчуків привертає увагу добротним облаштуванням господарських споруд. Серед них — чотири чималі теплиці. Вони зведені з підручних матеріалів. Жодних тобі металевих конструкцій чи імпортної плівки з іонами срібла. Дерев’яні стояки двічі обтягнуті плівкою, між якою — чималий простір, заповнений повітрям. Інакше не буде необхідної температури всередині, де, якщо надворі холодно, доводиться топити буржуйку. А в одній із теплиць уже облаштований водяний котел.
— Взимку підкидаємо дрова у буржуйку через 2,5 години, — каже син господаря Богдан, який саме виходив із споруди, де жінки поралися біля огіркових грядок. — Бо щойно загасне вогонь, температура починає падати.
Узятися за облаштування тепличного господарства Матвійчуків переконали друзі із Закарпаття. У той час сини Миколи Павловича пробували себе в іншій справі — виготовляли бруківку.
— Отак мої хлопці, насамперед Богдан, захопилися городництвом і захотіли самі спорудити теплицю, — розповів про початки нової справи батько.
Спочатку Матвійчуки вирощували розсаду капусти, перцю, помідорів, а також редиску. Нині ж багатодітна селянська родина в основному спеціалізується на огірках. Щоправда, садять також ще трохи помідорів, квіти та цибулю на перо. Господар переконався на власному досвіді, що огірки — найвигідніша культура: і на Поліссі вони плодоносять зо три місяці. Збувають продукцію буквально з двору, бо чимало підприємців вже знають Матвійчуків.
Під час розмови цікавлюся, чи багато односельчан перейняли досвід і собі збудували теплицю. Як виявилося, одиниці. Але не тільки землякам Матвійчуків, а й жителям інших поліських сіл варто зважити на висновки учасників та експертів сільськогосподарського ринку, які прогнозують, що цього року загальна площа під теплицями в країні може вирости на 10 відсотків — приблизно до 3,4 тисячі гектарів. Волинські господарі облаштовують їх невеликими коштами, але мають при цьому добрий прибуток, як свідчить досвід мого співрозмовника.
— Багато молоді нині спивається, — зітхає Микола Павлович. — У Біблії написано, що кожен має їсти свій хліб. Нині часто сподіваються на допомогу спонсорів, чекають, щоб хтось щось давав. Я ж кажу своїм дітям, щоб не старцювали. Мене батько змалку до праці привчав. І я дітей вчу трудитися, поки є сили. У селі можна добре жити, якщо захочеш. Просто треба працювати, щоб щось мати, — переконаний Микола Матвійчук, який є пастором общини євангельських християн–баптистів у сусідніх Боровичах.
У нього велика сім'я — п'ятеро дітей. Шкодує, що дружина через хворобу передчасно померла. Разом із синами Ігорем, Олегом, Богданом, Миколою та донькою Лілею, яких виховує в любові до праці, має чималу господарку. Мій співрозмовник зізнався, що теплицям більше уваги приділяють діти, а от догляд за худобою та птаством — то його турбота. Матвійчуки утримують диких свиней, двох корів, телицю, бика, трьох свиноматок, коня. З дальнього кутка двору вибігають волохаті, наче вівці, свині породи мангалиця, м'ясо яких делікатесне.
— Вважають, що в ньому менше холестерину. Вигідно також продавати поросят, — Микола Павлович веде нас до загону, де вільно бігають кілька кудлатих тварин. — Коли огірки починають масово дозрівати на відкритому ґрунті й попит падає, то ними годуємо свиней. Щодня привожу їм тачку овочів. Але вони ще й підножний корм шукають.
Поруч із будинком — чималий пташник. Його окраса — два розкішних павичі. Є й мисливські, сріблясті та золотисті фазани.
— Птахи — це вже для душі, — пан Микола відчиняє дротяну хвіртку і запрошує зайти всередину вольєра. Павичі його не бояться: він навіть бере одного з них на руки.
Яйця цих птахів господар підкладає для висиджування індичці. Бо самка, яка відкладе кілька яєць, перестає нестися. Раніше бувало, що павичі ночували просто на комині чи на соснах. А кричать вони на все село і цим приваблюють лисиць. Оскільки обійстя Матвійчуків на краю села і впирається просто в ліс, то руді хижаки часто пробираються на подвір'я. До пташника вони не наближаються, бо бояться собак, але кілька разів таки по цупили курку чи індика.
Газета "Волинь"