Окрім традиційних для наших сіл церков, яких у В.Бийгані аж три – романоготичний костел реформатів, старий грекокатолицький храм із комплексом нових споруд та молитовний будинок римокатоликів, є й інші цікаві об’єкти, наразі обділені увагою.
В центрі села розмістився Будинок культури, збудований наприкінці 1980-х. Нині в ньому зібралися ледь не всі ключові установи Великої та Малої Бийгані – сільська рада, поштове відділення, бібліотека та стоматологічне відділення. І все це на невеликій площі, більша ж частина будівлі, із спортзалом, стоїть порожня та занепадає. Поруч із цим «адмінкомплексом» розташувався дитячий садок, будівля якого є колишньою садибою Іштвана Немеша, заможного бийганського пана. В радянський час в його будинку була колгоспна контора, а потім дім занепав і лише нещодавно був врятований голландськими благодійниками. Тепер тут доглядають дошкільнят, а сам будинок вартий принаймні занесення в списки маєтків та родових садиб Закарпаття як типовий представник цього виду архітектури.
Навпроти дитсадочка, поруч із реформатською церквою, функціонує дуже цікавий об’єкт. Саме функціонує – адже проста з виду будівля, яку я спочатку прийняв за колишній млин, з 1908 року і понині слугує великою коморою для зернових. Мені пощастило – якраз прийшов один з її співвласників, привітний дідусь, який запросив усередину та розповів, що до чого. На трьох поверхах кам’яної будівлі, розділеної міцними дерев’яними конструкціями, які за понад століття ще не зазнавали ремонту, нині зберігають збіжжя – кукурудзу та зернові – чотири співвласники. Під час розпаювання колгоспу їм дісталася ця комора, яка колись була власністю згаданого вже Іштвана Немеша. Тепер на неї хоч табличку вішай – «Пам’ятка аграрнопромислової архітектури початку ХХ століття».
А позаду Будинку культури зберігся, хоч і не в первісному виді, ще один об’єкт з господарства Немеша. Колись у селі він мав невеличкий спиртовий завод (за іншими даними, винокурню, себто варив палинку в малих промислових масштабах). За колгоспних часів із колишньої спиртогонки зробили господарське приміщення на кшталт майстерні. А нині вона перетворена на чудернацької форми приватний будинок, яка (поки не розпитав, що це) здалася мені ритуальною спорудою якоїсь не дуже поширеної конфесії.
Будучи у Великій Бийгані, чому б заодно не заглянути й у Малу? По дорозі між двома поруч розташованими селам є поворот на невеличке та гарне озеро. Нині воно в приватній власності, за плату тут можна половити рибу.
В самій Малій Бийгані з цікавинок є хіба що реформатська церква понад 200-річної давнини, яку вінчає півень. Адже реформатські церкви не прийнято увінчувати хрестами, тому на їхніх шпилях є й погордливі півні, й інші прикраси. Причому півні ці настільки різноманітні, що є сенс зробити з них принаймні фотоколекцію.
Олег Супруненко, Новини Закарпаття