ТРУСКАВЕЦЬКІ НАФТУСЯ, МАРУСЯ І ГУСИ

"Сонячних днів тут буває біля 200, неповних - біля 100, ну, а решту - падає дощ", - так говорять місцеві мешканці про львівський Трускавець, бальнеологічний курорт, що розкинувся серед чарівних пологих лісистих схилів у передгір'ї східних Карпат в долині гірської річки Воротище. Знаходиться всесвітньовідома оздоровниця  на висоті 350-400 м над рівнем моря, на відстані 90 км на південний захід від Львова та 175 км на північний схід від Ужгороду. Але тим, хто приїздить сюди вперше під стукіт дощу, здається, що все навпаки, бо ніхто і думки не припускає, що щастя просто  на декілька днів відвернулася від вас, адже раз ви вже тут, то вередлива пані Удача обов’язково посміхнеться вам. От і нас,  мешканців сонячного Закарпаття, місто зустріло  зливою, що не вщухала два дні поспіль. Довелося знайомитися з відомим курортом, закотивши штани аби їх не намочити і з парасолькою в руках.  

Відразу, що впадає у вічі, це асфальтовані дороги, викладені плиткою та декоративною бруківкою тротуари та урни для сміття через кожні 100 метрів. Для ужгородців, що звикли до бездоріжжя, болота та мізерної кількості урн, це дивина. Проходивши два дні під зливою, мої штани були чистими, чого би не сталося у рідному місті, де під час дощу грязеві купелі тобі гарантовані. Але не будемо про сумне.

Якщо ви думаєте, що визначні місця Трускавця обмежуються знаменитою мінеральною водою Нафтусею та багатим на кисень і озон повітрям, то ви глибоко помиляєтеся. Невеличке місто-курорт має три цікаві музеї, ознайомившись з якими ви будете мати хороше уявлення не тільки про історію цього населеного пункту, а  й відношення мешканців до своєї домівки-батьківщини.

Першим нам трапився музей історії Трускавця, розташований у дерев’яній будівлі, яка відома як вілла  "Саріуш" (1901 р.). Побудована у  стилі модерн з ознаками історизму та мотивами мавританської архітектури вілла й сьогодні дивує своєю архітектурною розкішшю. В екпозиціях музею, що функціонує з 1982 року, представлено більше 2000 експонатів, які розповідають про історію курортного міста та культурно-побутовий уклад місцевого населення - бойків. Є тут старожитності кінця XIX–початку ХХ століть: побутові речі, одяг, вишивки, дерев’яний, скляний, глиняний посуд, господарський реманент, що відтворюють побут бойків того часу. Окремою сторінкою в музеї представлена визвольна боротьба, діяльність ОУН та  УПА.

«ІЗ ГРЯЗІ В КНЯЗІ»

Першою писемною згадкою про Трускавець вважається документ 1469 року, яким підтверджується право власності на маєток села Трускавець двох українських шляхтичів Івана та Станіслава Коритків. 1471 року брати Коритки передають право пожиттєвої оренди на село  двом шляхтичам із сусідніх сіл – Гнатові з Тустанович та Андрієві з Любенич. Хто цікавиться топонімами (географічними назвами), то є  декілька версій походження назви Трускавець. Перша - ополячена назва місцевості походить від слов’янського імені Трушко, можливо, одного із перших поселенців або власників цієї місцини. Існує також кілька інших, щоправда не підтверджених документально, хоч і доволі симпатичних припущень щодо назви міста: «трускавка» – полуниця, «хруставка» – сорт черешні, «труск» – сухостій, характерна ознака навколишніх лісів, «трускава» – назва трави.

Цікавою видається версія про походження назви Трускавця від слова «друска», що в перекладі з литовської означає «сіль». Декілька століть село займалося солеварним промислом (із солоної води – сировиці, ропи – випарювання сіль). Цілковита монополізація австрійцями солеварного промислу привела до його занепаду. У 1784 року трускавецьку солеварню було закрито, а з тим на початку ХІХ ст. – останнє соляне джерело, з якого черпалася сировиця.

Втім, життя у Трускавці продовжилося завдяки створенню гірничих товариств для пошуку корисних копалин. Наприкінці ХVІІІ ст. тут знайшли олово, цинк, свинець, сірку, гіпс, а згодом – нафту й озокерит (земляний віск). До речі, саме наявність корисних копалин і зумовила утворення різних за хімічним складом і лікувальними власнивостями мінеральних вод, які мають в собі сполуки вуглецю, містять радон, глауберову сіль, срібло, сірководень.

У  1814 року гірниче товариство Юзефа Геккера «Добра надія» виявило поблизу Трускавця значні запаси нафти. Спочатку цей продукт селяни використовували як колісне мастило, а згодом, шляхом перегонки, почали отримувати гас. Шахти, які утворювалися після видобутку породи, у природний спосіб заповнювалися водою, яка за своїм хімічним складом була подібною до води з мінеральних джерел. Цю воду селяни вживали на різні потреби (для пиття, прийняття ванн), спостерігаючи неабиякий лікувальний ефект.
 
Офіційною  ж датою народження курорту Трускавець вважається 1827 рік, коли було відкрито водолікарню на 8 кабін для мінеральних купелей. Проте всесвітній славі курорт Трускавець завдячує не хлоридно-натрієвим водам, а, без сумніву, цілющій воді Нафтусі, вперше згаданій у документах ще у 1469 році, а детальніше описаній у 1578 році королівським лікарем Войцехом Очком. Початок науковому дослідженню Нафтусі поклали львівський аптекар Теодор Торосевич, котрий вперше зробив її хімічний аналіз в 1835 році, і лікар Антон Машек, котрий описав в 1836 році її лікувальну дію.

З часом будується велика водолікарня на 60 кабінок з найсучаснішим медичним обладнанням, будинок для приймання грязевих ванн, відкривається соляний інгаляторій за системою Васмута, що підносить курорт на значно вищий рівень. Закладається  великий курортний дендропарк з рідкісними екзотичними рослинами. Наприкінці ХІХ століття Трускавець стає в один ряд з найкращими європейськими курортами, а подекуди перевершує їх.

У 1911 році новим господарем курорту стає повітовий маршалок пан Раймонд Ярош. З цих часів починається «європизація» Трускавця. Будується залізна дорога з вокзалом, що забезпечило зручне сполучення зі Львовом, Віднем, Варшавою. На зміну газовим лампам прийшло електричне освітлення. Модернізуються водолікарні, запроваджуються новітні засоби лікування, будуються нові вілли. На той час Трускавець був найкращим польським курортом. У 1913 році за великі успіхи в розвитку курорту - його лікувальної бази, - Трускавець було нагороджено Великою золотою медаллю.

За радянські часи збудовано висотні санаторії, нові бювети мінеральних вод, нові свердловини «Нафтусі». У 1950 р. Трускавець отримує статус міста, а в 1952 - статус всесоюзної оздоровниці. Побувати у Трускавці стає престижним. З утворенням незалежної України відкрито санаторно-курортні заклади, які  надають найсучасніші медичні послуги. У 2003 р. відкрито Міжнародну клініку відновного лікування професора В. Козявкіна. Реалізовано кілька потужних інвестиційних проектів: постали п’ятизіркові готелі та лікувально-діагностичні spa-центри. Трускавець й надалі тримає марку найбільшого у світі бальнеологічного курорту, куди щомісяця з'їжджаються на відпочинок і лікування біля 15 тисяч людей з різних країн.

МИСТЕЦТВО ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ЛІКУВАННЯ

Одним з шедеврів Трускавця стала вілла «Гопляна», побудована у 1928 році. Вона виконана у польському народному, так званому "закопанському" стилі, який на той час був дуже популярним у Польщі, та особливій техніці (без жодного цвяха).  «Гопляна» (з польської – русалка) була літньою резиденцією Раймонда  Яроша. У 30-их роках минулого століття у цій величній споруді приймали посла США у Польщі, президента Туреччини, президента Естонії і багатьох інших почесних гостей. Зараз в унікальній пам’ятці дерев’яного зодчества знаходиться музей Народного художника України Михайла Біласа, майстера гобелену, модельєра, митця світової слави. Це є перший прижиттєвий музей (відкритий у 1992 році) в Україні, і знаменно, що відкрився він у місті, де майстер проживає. Його  ім'я знане на всіх континентах і записане у понад сотні публікаціях та виданнях на різних мовах світу. Тільки от парадокс - пересічним українцям чомусь воно не дуже відоме. У Франції художника включено до асоціації “Ліс тисячі поетів і митців”. На околиці міста Весдена, на території площею 3,14 га лісничими Франції посаджено 1200 іменних дубів: визначних поетів, митців з усього світу та дуби від 400 держав. У цьому лісі посаджено три українські дерева: на честь України, Тараса Шевченка – геніального поета і Михайла Біласа – народного художника.

Народився художник декоративного мистецтва 1 серпня 1924 року в селі Креховичі, що на Івано-Франківщині. У його доробку біля п’ятсот неповторних унікальних робіт, які існують в єдиному примірнику. Світ уперше побачив гобелени Михайла Біласа в 1960 р. на міжнародній виставці в Делі (Індія), в 1961 р. – Польщі, Болгарії, Канаді, Франції, Німеччині, Румунії. Тільки в 1967 р., коли інші країни відкрили для себе цього самобутнього майстра, захоплювались його неординарністю, довершеністю форм та кольорів і мистецьким хистом, відбулась перша виставка у Львові. Вона виявилась  новою хвилею в декоративно – прикладному мистецтві, й, зокрема українському народному килимарстві. Новаторство художника полягало у філософськи гармонійному поєднанні двох незалежних напрямків ткацтва – класичному традиційному та модерново – абстрактному. На даний час твори майстра зберігаються у музеях (у коломийському музеї, краєзнавчому музеї “Дрогобиччина”, Національному музеї у Львові, Музеї Т. Шевченка у Каневі, ВДНГ (Москва)) та у приватних колекціях (Канада, Польща, Німеччина, США). Про Михайла Біласа знято чотири телефільми.

У трускавецькому музеї представлені унікальні роботи майстра: гобелени, килими, верети, ліжники, вишивані доріжки, аплікації, декоративні квіти.  «Скільки треба мати сонця в душі, тепла в серці, і мудрості в руках, щоб виткати таке диво, таку радість, неповторність», - написав Іван Драч після того, як відвідав музей. Це «сонце в душі» особливо зігріває похмурої дощової днини, відразу стає тепло і затишно, ти просто розчиняєшся у веселкових барвах, мандруючи весіллями (гуцульським та бойківським), пасхальними та різдвяними святками.  Повертається  забутий смак дитинства і виходиш з музею просвітленим.

У свої майже 88 років майстер продовжує творити. Митець  стверджує, що любов до прекрасного треба прививати в родинах із раннього дитинства. Він радить батькам з маленького навчати дітей мистецтву вишивки, називає її класикою. Маестро наголошує на потребі розповідати дітям українські казки, співати колискові.

Із цим душевним піднесенням можна сміливо мандрувати у третій музей - Єпархіальний (відкритий у 1998 р.), експозиції якого розповідають про історію Самбірсько-Дрогобицької Єпархії, про життя і діяльність видатних діячів української Греко-Католицької церкви, таких як Архиєпископ Йосафат Кунцевич, Митрополит Андрей Шептицький, Патріарх Йосиф Сліпий.  Задум створення музею виник у 1991 році. Власне тоді Юліян Вороновський - єпископ Самбірсько-Дрогобицький, будучи в Римі, відвідав виставку «Блаженнійший Патріярх Йосиф у філателістичних і пропам'ятних виданнях Помісної Української Католицької Церкви» і познайомився з її автором, доктором Романом Смиком (племінником письменника Богдана Лепкого), який і став в подальшому одним із засновників музею.

Серед музейних раритетів -  стародруки, мощі Святого священомученика Йосафата, пасмо волосся та накидка Митрополита Андрея,  особисті речі Патріарха Йосифа, копія грамоти Берестейської унії. Динаміці музею надають постійні виставки.

Яскравим спогадом також буде відвідання трускавецького Римо-Католицького костелу Успіння Пресвятої Богородиці. Вже дванадцять років поспіль силами адміністратора храму пана Станіслава Чаплі  тут проводяться незабутні вечори органної музики та поезії для прихожан і курортників. Так відроджується забута традиція, яка існувала до 1939 року. Ще  до війни  такі вечори проводились польською, англійською, німецькою мовою, сьогодні ж тут звучить українська, російська та польська. Поезія, яку тут читають, має переважно духовних характер. Подібні вечори практикують ще в Ялті.  Родзинкою їх є справжній орган (існує ще 3 такі подібні у  світі) та класична музика у виконанні піаніста Володимира Ковалишина та  скрипаля Євгена Сов’яка. Сюди приходять вірники різних конфесій і  тричі на тиждень (у вівторок, п’ятницю та неділю) тут справді дуже людно.

Залишаючи це привітне, не дивлячись на дощ, містечко, згадується пісня «Ой, летіли дикі гуси». І не дарма. На сучасному гербі Трускавця зображено білу гуску з піднятими догори крилами і галузкою у дзьобі. В основу герба покладено давню сільську печатку, датовану кінцем ХVIII ст. Гуска –  це ознака добробуту і здоров’я. І розумієш, гуси не лише Рим врятували…

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати