Така різна любов

Кожен  замок має свою легенду, яка додає йому чарівності чи робить відомим. Більшість таких історій стосуються  кохання.  Та є замок, який завдячує своєму існуванню любові до музики.  Палац  Нойшванштайн став лебединою піснею «казкового» короля Баварії Людвіга II з династії Віттельсбахів, присвяченій своєму улюбленому композиторові Ріхарду Вагнеру. Всі зали замку прикрашені картинами, гобеленами і фресками, сюжети яких повторюють сюжети вагнерівських опер. Планувалося, що і сам композитор буде  жити та творити у його стінах поруч зі  своїм найпалкішим шанувальником.  Але цій мрії короля так і не судилося збутися. 

Вперше Людвіг почув музику німецького композитора  в  16 років, 2 лютого 1861 року на виставі його опери "Лоенгрін". Ця  подія  багато в чому визначила його долю.  Музика Вагнера вразила  його  наскільки,  що він став назавжди захопленим шанувальником великого композитора.  Спадкоємець престолу побачив в ній втілення своїх романтичних мрій, музика  збігалася з його власним уявним світом. Коли Людвіг  став королем, то насамперед віддав розпорядження розшукати і привезти Вагнера до нього в Мюнхен. Їх зустріч відбулася 4 травня 1864 р. і з тих пір почалася  їх дружба. "На жаль, - писав Вагнер, - він такий хороший, такий розумний, такий повний глибокого відчуття, такий прекрасний, що я боюся, що його життя, подібне до мрії богів, зав'яне в  цьому буденному світі! Він любить мене із запалом першого кохання, знає все про мене, як моя власна душа... Тільки би він жив, він надто  хороший для світу!".  Реформатор опери ніби дивився у воду.

Їх відносини породили море різноманітних чуток. Вагнера звинувачували в тому, що він втручається в державні справи, що намагається розбестити короля, проповідуючи йому безшлюбність, називали його "злим духом" Людвіга. Натякали навіть на їхню нетрадиційну орієнтацію.  Монарху ставили в провину величезні витрати на композитора - подарований будинок в Мюнхені,  посада Першого композитора при дворі,  сплата всіх його боргів та  призначення чималого утримання. Завдяки такій щедрості  Вагнер нарешті міг спокійно зайнятися творчістю, не думаючи про матеріальне. Для Ріхарда   король навіть побудував  спеціальний театр в Байройті, в якому донині проходят  музичні фестивалі. 

Але найбільшим виявом  захоплення творами композитора  став  замок Нойшванштайн біля містечка Фюссен і замку Хоеншвангау в південно-західній Баварії, неподалік австрійського кордону. Назва в перекладі з німецької  означає «Нова лебедина круча». І дійсно, лебединим мотивом пронизана вся архітектура споруди. Лебідь був вибраний невипадково. Ця королівська птаха була геральдичним символом старовинного роду графів Швангау, наступником якого вважав себе батько Людвіга II, Максиміліан II Баварський. Крім того, Людвіг   ототожнював себе з одним з персонажів опер Вагнера - Лебединим лицарем. 

 
Уперше ідея побудови  замку виникла у Людвіга II під час вагнерівського фестивалю в Мюнхенському королівському театрі в 1867 році. Фестиваль повинен був включати  дві  опери Вагнера "Тангейзер" і "Лоенгрін", і король задля достовірності їхньої постановки вирішив побувати в середньовічному замку Вартбург в Тюрингії, де, за легендою, проходили в середні віки знамениті змагання міннезінгерів (поетів-співців). Дія "Тангейзера" розгортається якраз в цьому замку. У Вартбурзі Людвіг побачив замок, який символізував все що він любив: гори, легенди, пов'язані з операми Вагнера, середньовіччя. Ця фортеця зберігала більше історії й легенд, ніж його улюблений  Хоеншвангау (замок, де пройшла його юність), і король вирішив побудувати якщо не копію Вартбургу, то замок, який би перевершував його по красі.

Місце для "Нового Хоеншвангау" (спочатку замок називався саме так, а назву "Нойшванштайн" отримав вже після смерті короля)  було вибране в горах, на високій кручі. З вузького гірського хребта відкривається прекрасний вигляд з вершинами тірольських Альп і дзеркалами озер. Верхівку скелі завдяки підриву динамітом опустили приблизно на 8 метрів і створилии тим самим майданчик для зведення палацу (на висоті 1008 м!). Після будівництва дороги і прокладки трубопроводу 5 вересня 1869 року був закладений перший камінь для зведення величезного замку.

Через екстравагантні  смаки та забаганки Людвіга, будівництво просувалося дуже повільно. Нойшванштайн будувався 17 років, але, на жаль, так і не був повністю добудований. Третій поверх замку (всього їх п’ять) і рицарське приміщення не були закінчені. Основна прикраса будови - собор в готичному стилі, який повинен був увінчати всі споруди, - залишився лише в планах. До смерті Людвіга було закінчено оформлення лише 14 залів. І все рівно він залишається найкрасивішим і  найвідомішим  замком  Німеччини.

Як справжній середньовічний замок, Нойшванштайн складається з кількох різних будівель, об'єднаних в один великий комплекс. Першими були побудовані Головні ворота з двома кутовими баштами, через які відвідувачі потрапляють до замку, подолавши дорогу, що  серпантином в'ється через густий ліс. Основна будівля воріт побудована з червоної цеглини, що створює яскравий контраст з білим вапняком, яким оздоблений весь комплекс. 

Усередині будівлі розташувалися апартаменти короля (Палац), з яких він міг спостерігати за ходом будівництва. Це головна частина замку і  єдина (не рахуючи Головних воріт), в якій більш менш були закінчені оздоблювальні роботи ще за життя Людвіга II.  У 1883 році будівництво палацу було завершене, а весною 1884 роки король вже міг жити в своїх покоях на 4 поверсі, де він і провів чверть всього часу за останні два роки до своєї смерті.

 
 Позбавлений живого спілкування з Вагнером, якого оточення короля змусило покинути Баварію, Людвіг II все більше віддаляється від людей і зосереджується на своїй королівській величі. В процесі будівництва він змінює початковий план споруди. Кімнати для гостей були замінені  "мавританським Залом" з фонтаном, який так ніколи і не був побудований.  Скромний "Зал для прийомів" став величезним Тронним Залом. Він більше не був призначений для прийому гостей, а був побудований як пам'ятник королівській величі і як копія легендарного залу Чаші Граалю (з легенди про Парсифаля). Зал вінчає позолочена люстра у формі королівської корони, яка парить між стелею Тронного залу, зробленій у вигляді зоряного неба, і підлогою, вистеленою мозаїкою із зображенням тваринного і рослинного світу. Люстра-корона, виконана відомим майстром Воленвебером, містить 96 свічок, важить близько тонни і опускається на залізних ланцюгах за допомогою лебідки. Король Людвіг так і не побачив цю люстру – вона була встановлена після його смерті аж в 1904 році.

Спеціально для постановок вагнерівських опер був побудований розкішний Співочий зал, найбільший зал замку (займає всю східну частину четвертого поверху). Нойшванштайн, за задумом монарха, повинен був стати храмом Вагнера.  Проте Людвіг II так ніколи і не почув звуків улюбленої музики в Залі Співців – перша вистава була дана тут лише через 60 з гаком років після смерті короля. Нині в залі проводяться вересневі концерти класичної музики, присвячені Вагнеру. 

Заслуговує на увагу  і сама незвичайна кімната Замку – Грот. Це натяк на грот Венери в Херзельберзі біля Айзенаха. За легендою, саме там Тангейзер піддався чарам Венери. Коли двері закриті, Грот схожий на природну печеру – стіни оброблені каменем, а із стелі звисають сталактити. За життя короля Людвіга маленький водопад і різноколірна ілюмінація створювали романтичну атмосферу, а крізь прихований в стелі отвір король міг почути музику із Залу Співців, розташованого поверхом вище.

Скляні двері, заховані в скелі, ведуть з Гроту в Оранжерею. Контраст між цими кімнатами приголомшує – з «підземної» атмосфери Гроту з приглушеним світлом ви потрапляєте на відкрите повітря. Триметрові скляні панелі ще більш підсилюють це враження. Крізь них відкривається дивовижний вид на альпійські передгір'я. Оскільки замок був побудований в стилі середньовічної фортеці, а в XII столітті не було скляних вікон, король хотів створити враження відкритих віконних склепінь. Тому скло було вбудовано безпосередньо в кам'яну стіну.

Людвіг II не шкодував грошей на втілення в життя своїх фантазій, тому для роботи в Нойшванштайні були запрошені кращі архітектори, художники, декоратори, скульптори, ювеліри і різьбярі по дереву (загалом 57 майстрів). Архітектор Гофман і його помічники присвятили декоруванню палацу кілька років, збираючи мотиви для тканин, вітражів і різьблення в старих замках і церквах Баварії.  Дубове облицювання стін з багатим різьбленням, склепінчасті стелі, важкі двері з кованими скобами, лавки уздовж стін, великі кахельні печі додають кімнатам палацу старовинного затишку. Над  різьбленням по дереву в одній лише спальні короля 14 теслярів працювали 4,5 років. Жінки декількох баварських сіл протягом багатьох років виконували по ескізах художників і самого короля прекрасні вишивки для портьєр і штор.  І скрізь - на стінах і гобеленах, в оформленні меблів, інтер'єрі сходів і коридорів, на стелях – зображення лебедів, мальованих, кам'яних, дерев'яних, металевих....

Але середньовіччя в Нойшванштайні  було лише ілюзією: за старовинним виглядом замку ховалися   передові технології того часу.  Кімнати Королівських апартаментів були оснащені системою центрального опалювання. Температура  в замку регулювалася калориферною системою, яка також могла керувати вологістю повітря. На кожному поверсі був водопровід з гарячою водою. Туалети мали автоматичну систему зливу, а палацова кухня  - установку з проточною гарячою і холодною водою і автоматичні рожни для печені. Їжу для короля не потрібно було носити вгору слугам: для цієї мети був обладнаний спеціальний ліфт, який доставляв страви прямо на стіл. Король використовував електричний дзвінок для виклику прислуги. На третьому і четвертому поверхах були телефони. Між замком і адміністративною будівлею біля підніжжя гори була проведена телефонна лінія – одна з перших телефонних систем в Німечинні.  У Нойшванштайні король поставив динамо-машини і провів електрику. Уявіть собі грандіозне видовище – в нічних Альпах ХІХ ст. десятки залитих світлом вікон замку (хіба не казка?!).

Та казковим палац називають не через це. Замок справляє враження театральної декорації, а частково і є нею, оскільки створювався під керівництвом мюнхенського театрального художника Крістіана Янка. Білокам'яні будови з прорізами візерунчастих вікон вінчають витончені гостроверхі круглі башточки з бійницями і арочними балконами. У архітектурі замку органічно поєднуються візантійська помпезність, романська брутальність і пізньоготична піднесеність. 

Вважається, що найкращий вид на замок і його околиці відкривається з містка Марієнбрюке, розташованого над 45-метровим водопадом на висоті 92 м. Підвісний місток в горах з'явився задовго до будівництва Нойшванштайна, Людвіг, захоплений прекрасним виглядом, замінив старий місток металевою конструкцією і назвав на честь своєї матері - королеви Марії, принцеси Прусської.

 На жаль,  будівельні проекти Людвіга (крім Нойшванштайна, побудував ще 2 замки і третій значно перебудував) спустошували державну казну і заважали виконанню його монарших обов'язків. Урешті-решт Баварський уряд вирішив припинити ці витрати дивакуватого короля. Людвіг рідко цікавився державними справами особисто, і своїми витівками заслужив  славу божевільного. До того ж страждав від галюцинацій - наприклад, обідав з духом Людовика XIV. За баварськими законами, король може бути усунений від влади, якщо визнаний непридатним до управління. 9 червня 1886 року найвідоміший мюнхенський психіатр Бернард фон Гудден за підтримки ще трьох лікарів, які ніколи в очі  не бачили короля, оголосив Людвіга психічно хворим.  Король під охороною був вивезений з Нойшванштайну в невеликий замок Берг на березі озера Штарнберг, де він потонув. Подейкують, що ця  таємнича смерть, визнана у той час самогубством, справа рук його кабінету, який  не був задоволений простим усуненням Людвіга від влади. Враховуючи, що лікуючий психіатр короля також розділив долю свого пацієнта, підозри мають право на існування. Ці загадкові події породили безліч легенд і створили інтригу довкола замку Нойшванштайн, зробивши його найвідомішим замком в Німеччині.
Після загибелі короля всі роботи по будівництву і обробці інтер'єрів Нойшванштайна припинилися, замок був оголошений національним надбанням і з тих пір дбайливо зберігається, будучи особливою гордістю баварців.

Витончений, спрямований увись, по-лебединому красивий замок  став не тільки візитною карткою Баварії, але й  найпопулярнішим європейським замком. Щорік його відвідують близько 1 млн. 300 тис. чоловік, що приносить чималий прибуток країні. Нойшванштайн став прототипом замку Сплячої красуні в Паризькому Діснейленді та джерелом натхнення для балету "Лебедине озеро" Чайковського (неподалік замку знаходиться озеро  Шванзєє (Лебедине). 

І якщо вам хтось скаже, що казки не існує, не вірте. Серед  засніжених вершин баварських Альп на вас чекає Нойшванштайн –  одне з найромантичніших місць на землі. 
 

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати