Шевченкова Катерина на чеський манір

ЯСНА СКОТАКОВА: «ЗАКАРПАТСЬКА ГОСТИННІСТЬ ТА РЕЛІГІЙНІСТЬ ВРАЖАЄ ЧЕХІВ»

Якщо чим далі більше українських студентів намагається поїхати вчитися закордон, то іноземні спудеї шукають способів познайомитися з нашими alma mater. Серед таких «відчайдухів» є чеська студентка магістратури  культурної антропології та україністики університету Палацького в Оломоуці Ясна Скотакова (Jasna Skotáková). Дівчина три останні місяці навчалася в УжНУ та збирала матеріал для своєї наукової роботи. За кілька днів до від’їзду на батьківщину вирішила поцікавитися її враженнями  про Закарпаття, адже її знайомство з нашим краєм не обмежилося одним Ужгородом.
 
Редактор україномовного часопису української громади Чехії «Пороги» Олекса Лівінський у передмові до останнього спеціального літературного видання журналу так характеризує нашу співрозмовницю. «Ця дівчина з типової чеської родини ще в ранній юності поїхала подивитися Україну з батьками, і закохалася в цю країну й нашу культуру, досконало вивчила мову розмовну та письмову, перейнялася кращими рисами характеру українців, фольклором, природою, звичаями, релігійними уподобаннями.  Нині довгокосу аж до колін, схожу на шевченкову «Катерину» Ясну з незмінною усмішкою частіше можна зустріти у якомусь закарпатському, галицькому чи поліському селі, ніж удома на Гані».
 
- Знаю, що знайомство з Україною у тебе розпочалося із Закарпаття. Коли вперше побувала в нашому краї?
 
Вперше побувала тут з батьками у 2005 р., коли мені було 14 років. Приїхали влітку  з цілим автобусом чехів на екскурсію на 5-6 днів. Проживали в Міжгір’ї. Відвідали озеро Синевір, водоспад Шипіт, Мукачівський замок, Ужгород, село Ізу, де плетуть вироби з лози. Тут  дуже гарні туристичні місця, то край мені дуже сподобався.
 
-  І з тих пір зацікавилася  Україною?
 
Не відразу. Після першої поїздки якось потім про Україну забула. А згадала лише коли поступала до університету. В Оломоуці потрібно вибирати студенту відразу дві спеціальності. От я і шукала, щоб обрати до  культурної антропології, яку збиралася  вивчати. Серед переліку спеціальностей, що пропонував університет,  натрапила на спеціальність «Українська філологія» і відразу згадала поїздку 2005 року. Мій вибір був однозначним. Вже коли я поступила до університету, то приїжджаю на Закарпаття кожного року.

 
-   Бакалаврат ти завершила захистом дипломної роботи на тему «Соціально-релігійне життя людей в Закарпатті». Зараз збираєш матеріал для своєї  магістерської роботи, що перегукується з попередньою темою. Поясни свій вибір і розкажи трохи про них?  
 
Тема пов’язана із Закарпаттям тому, що часто сюди їздила в гори і в більшості спілкувалася з закарпатцями. Я побачила дуже велику різницю між закарпатськими людьми і чеськими. На відміну від чеських сіл, в Закарпатті дуже багато церков і люди ходять до них. А Чехія в Європі посідає перше місце як атеїстична держава. Тому мені було цікаво більше дізнатися про релігійні відносини. Тим більше, що в одному селі буває й  кілька віросповідань. Мені було цікаво як уживаються  люди різних конфесій, як спілкуються між собою, чи може православна жінка вийти заміж за католика чи навпаки. Я хотіла розглянути цю проблему з перспективи культурної антропології. Пишу я роботи на чеській мові, а українська мені допомагає збирати матеріал. 
 
- Як збирала матеріал для бакалаврської роботи?
 
Я провела  цілий місяць в одному селі на Рахівщині – Кобилецька Поляна. Проживала в сім’ї, ходила по селу. Село нараховує 3500 жителів, має 7 церкв і 7 релігій. Проводила з мешканцями інтерв’ю, питала як вони між собою спілкуються. Писала я свою роботу на основі одного села. 
 
-  Над якою темою працюєш тепер?
 
В Кобилецькій Поляні  я дізналася про греко-католицьку проблематику (ліквідацію ГКЦ, переслідування і засудження священників). Такої проблеми в Чехії не існує і про наявність такої навіть не здогадуються. Взагалі чехи не цікавляться речами, що стосуються релігії. У цьому селі я познайомилася з одним греко-католицьким  священиком, якого в 1945 р. забрали до Сибіру. Він потім повернувся і організовував підпільні зустрічі греко-католицьких вірян. Мені це було дуже цікаво. І коли постало питання обирати тему для магістерської роботи по спеціальності «Культурна антропологія», а знайшла серед переліку «Проблематику конвертиків» (людей, які переходять з однієї віри в іншу). Тоді я згадала про проблему закарпатських греко-католиків, коли багато людей змушені були перейти в православ’я, а в 90-х роках повернулися до своєї віри, було багато таких, що і залишилися в православній церкві. Я хочу написати роботу про думки вірників, про мотиви їх вибору, я не хочу писати про цю проблему лише  з точки зору священників (багато з них були репресовані), мене цікавлять  бачення простих людей.

 
- Ти вже третій місяць навчаєшся в УжНУ. Що саме вивчаєш? 
 
Я відвідую пари на історичному факультеті. Це дві дисципліни – про греко-католицьку церкву (викладає декан історичного факультету, кандидат історичних наук, доцент В.І.Фенич) та про католицькі ордени в України та на Закарпатті (викладає доцент В.В.Кичера). На жаль, УжНУ не має підписаного договору з нашим університетом в Оломоуці. Тому навчаюся по програмі «Free-Mover». Мій університет платить мені стипендію, якщо я отримую дозвіл на навчання в університеті держави, що не входить до складу ЄС.
 
- І вже традиційне для іноземців питання - що здивувало в Україні? Що в українців є такого, чого нема в чехів, і навпаки?
 
Багато чого (посміхається). У нас нема такого поділу між дівчатами і хлопцями, як у вас. Дівчата якість закриті, не люблять спілкуватися, більше між собою розмовляють. В ужгородському університеті жодна дівчина з нами не хотіла розмовляти. А хлопці навпаки – дуже відкриті. В Чехії такого нема, там молодь разом ходить на чай, каву, спільно проводять вільний час. Неприємно здивувала закарпатська непунктуальність. Домовившись про зустріч на інтерв’ю, можна і до 45 хвилин прочекати співрозмовника. Доводилося телефонувати і цікавитися чи прийде взагалі на зустріч. А от потяги у вас приїздять вчасно, чого нема в Чехії. У нас вони весь час запізнюються, може тому, що їх в сотні більше. Дуже сподобалися ваші плацкарти, де можна поспати, у нас більшість сидячих вагонів, а лежачі місця  досить дорогі. Також важко збагнути, коли закарпатець жартує, а  коли говорить правду. Чехи поважають особистий простір, а у вас у чергах люди стоять дуже близько один біля одного, просто напирають ззаду.  Приємно вразила закарпатська гостинність, особливо у селах люди дуже привітні, щирі, навіть, не маючи багато грошей, накривають багатий стіл. У нас такого нема.
 
- Крім Закарпаття, де в Україні ще побувала?

Дуже часто буваю у Львові і добре його знаю, була в Чернівцях (звідти родом студентка, що навчалася в Оломоуці по обміну студентів), в Києві (там є в мене друзі, що вивчать чеську мов), Тернополі. Одно разу їздила на хокей в Донецьк. Цікаво було порівняти західну, центральну і східну частини України. Вони дуже відрізняються. На сході дуже відчувається комунізм, там всюди пам’ятники Леніну стоять. Такого в Чехії немає. Щодо мови, то у нас в різних частинах країни є тільки маленькі відтінки у мові і відразу можна впізнати з якого ти краю Чехії. А у вас велика різниця в мовах. На сході майже ніхто не розмовляє українською, в центрі – це зазвичай суржик, і тільки на заході чути українську. Мені найбільше подобається українська мова в Галичині. Пригадаю, коли вчилася на першому курсі і ще не дуже знала українську мову, спробувала в Києві в магазині купити якісь продукти, звертаючись до продавця українською, так у відповідь мені завжди відповідали російською. Це мене тоді  дуже демотивувало вивчати українську далі.  
 
- Знаю, що займалися перекладом з української? Що наштовхнуло до такого заняття?
 
Це була ініціатива журналіста Олекси Лівінського, якого знаю ще з часів його перебування в Чехії. Один раз писала статтю про українського письменника Степана Процюка, який приїздив до  Оломоуця  презентувати свої книги.  З тих пір переписуємося.  От Олекса і запропонував перекласти для літературного номеру журналу «Пороги» твір Тані Малярчук «Час дітей» зі збірки оповідань «Мама по скапу», яку нещодавно презентували у Львові. Я погодилася,  адже тема трудової міграції  тепер актуальна.  Перекладалося оповідання дуже легко. Малярчук я перекладала і в універсистеті на практичних заняттях з перекладу на українській філології. Тоді то була книжка «Як я стала святою».
 
-  Плануєш в майбутньому зайнятися перекладами серйозно?
 
У Чехії немає інтересу до перекладів з української мови на чеську. У нас вже є відома перекладачка, україністка Ріта Кіндлерова, ось вона основну роботу і виконує. Потреби в інших немає.  Перспектива художніх перекладів з української на чеську дуже мала. В майбутньому планую отримати дозвіл перекладати юридичні тексти, в цьому напрямку перспектива більша, оскільки українським емігрантам потрібно перекладати свої документи на чеську. І взагалі, мені б було краще  використовувати українську мову при спілкуванні з людьми, дуже хотіла б працювати в консульстві в Україні, у Львові чи Києві, чи вчити чеську мову українців. 
 
-  З українських авторів хто тобі подобається?
 
Мені дуже подобається В.Стефаник, тому що експресіоналізм мене дуже цікавить і в чеській літературі, класик І.Франко, із сучасних – Ю. Андрухович. Останній виступав з польським гуртом «Кarbido» в  Оломовці, його поезій разом з музикою була дуже цікавою. Література С. Процюка також дуже  цікава, це не тільки художні твори, у нього багато філософії, пов’язаної з французьким екзестенціоналізмом. Закарпатські письменники Чехії невідомі.
 
- У  Оломоуці є українська громада?
 
Так, є. Оломоуц – невеличке містечко на 100 тисяч жителів.  Є тут українці, які працюють, є громада студентів з Галичини, котрі  навчаються на  теологічному факультеті на священників.  Коли ми робимо Дні української культури, семінаристи  разом з нами виступають, співають. Але культурних акцій за участі українців у нас дуже мало. Вони здебільшого у Празі відбуваються.
 
-  З українських страв що подобається?
 
Борщ, закарпатський токан. Коли я вперше була з батьками в Закарпатті, то ми уподобали собі токан. Тепер дома робимо його собі з бринзою.  
 
- Ти багато подорожувала Україною. Яке місто тобі найбільше сподобалося?

Львів, напевно. Але це може через те, що три роки назад на другому курсі я три  місяці навчалася у Львові. І коли я приїжджаю в Україну, то часто їду через Львів. Він нагадує мені по архітектурі мій Оломоуц. У Львові у мене багато друзів і тут відбувається дуже багато культурних подій. В Ужгороді такого нема.
 
-  Крім мандрівок і гір, які ще маєш хобі?

Дуже люблю український фольклор, пісні, танці. На жаль,  не вмію танцювати гопак і колимийку, але люблю дивитися як це роблять інші. Збираюся вперше приїхати на Закарпаття на Різдво, хочу побачити українські традиції.

Теги:

7 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати