Експонати «Лужанської долини» поєднує культура спілкування

Музей було відкрито одразу по Великодню, і на сьогодні в книзі відгуків вже зібралася ціла колекція подяк організаторам закладу, залишених відвідувачами після знайомства з напрочуд цікавими його експозиціями.  А в музеї представлені численні предмети побуту і ремесел, які розвивалися на Свалявщині, зокрема в населених пунктах, які нині входять в ареал санаторію. Є тут розділ, присвячений використанню мінеральних вод – від давнини до наших днів. Увагу відвідувачів привертають стенди, присвячені історичним та культурним подіям на теренах Підкарпатської Русі загалом і зосібна Голубиного, яке має власний багатющий хронопис, збережений родиною сільських педагогів Молнарів.

Тут варто наголосити, що ініціатором створення санаторного музею та його привітною і обізнаною господинею стала представниця цього шанованого голубинського роду – Маргарета Іванівна Безик, ветеран освітянської ниви Свалявщини. Саме ця поважна жінка виконує в музеї обов’язки екскурсовода, детально розповідає відвідувачам про кожен його експонат. А кожна річ тут, - чи кросна, чи старенька залізна праска, чи вишивка, чи оригінал фотографії, яка відображає реалії кінця позаминулого століття, чи пожовкла книжка, датована початком минулого століття, чи кишеньковий годинник часів Другої світової війни, - все це дбайливо збережено впродовж майже століття представниками сім’ї Молнарів. Тому у Маргарети Іванівни немає нецікавих експонатів, бо кожен промовляє до неї особисто, кожен для неї як давній друг, сусід чи родич, про якого вона може розповісти так хвилююче й щиро, що мимоволі заслухаєшся тією оповідкою.

У мене знайшовся час для відвідин музею 9 травня. До 67-ї річниці Перемоги центральною стала експозиція, присвячена пошуковій роботі учнів та педагогів Голубинської школи, які багато літ встановлювали зв’язки з сім’ями радянських льотчиків, що їх машини було підбито над Голубиним. Загинув тоді капітан авіації Григорій Кузьмін, уродженець Вітебської області. Живим зостався В. М. Дудніченко, який намагався допомогти однополчанину, підставивши у польоті, в прямому смислі, крило свого літака. В останній момент перед падінням його пошкодженої машини йому вдалося вистрибнути з парашутом. За п’ять діб гірськими хребтами він дістався місця дислокації своєї частини в селищі Попеля поблизу Борислава. За бойові заслуги В. М. Дудніченку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу і мешкав він відтак у місті Ізмаїл.  А останки загиблого Григорія Кузьміна поховав тієї ж воєнної ночі голубинець Дмитро Грабар. І довго ім’я льотчика, який знайшов останній прихисток у землі Лужанської долини, було невідомим.  А в 1972 році в урочищі Розтоки, де й розбився радянський літак, школярі натрапили на промовисті знахідки – пістолет та іменний годинник, які й допомогли встановити особу героя.

Родзинкою музею мені особисто видалася книжкова поличка, укладена Маргаретою Іванівною. Лишень імена авторів на палітурках та роки видання, зазначені на титульних сторінках, вражають. Це вже потім я довідалася, що окремі з них у букіністів мають чималий попит і нині коштують значно дорожче, аніж будь-який бестселер сучасного письменника чи навіть розкішний художній альбом. Судіть самі. В міні-книгозбірні музею на момент моїх відвідин були представлені «Сборникъ современной русской поэзіи», виданий  1922 року у Львові в друкарні Ставропігійського інституту,  збірка Маріетти Шагінян «Orientalia» того ж року видання, підготовлена видавництвом З. І. Гржебіна з географічною позначкою «Петербург-Германия» і присвятою поетеси Сергієві Рахманінову. А з якими відчуттями береш до рук  «Букварь южнорусскій», укладений Тарасом Шевченком, виданий у Санкт-Петербурзі 1860 року! Це остання прижиттєва книжка Кобзаря.

У цьому музеї сусідують, здавалось би, непоєднувані експонати – з різних історичних епох, різних політичних устроїв.  Але єднає їх культура – культура толерантного спілкування місцевих мешканців, яскравою представницею яких є одна зі старійшин Голубиного Маргарета Іванівна Безик, з усіма, хто так чи інакше впливав на життя в Підкарпатті, чиє ім’я зосталося в пам’яті людській на нашій землі всупереч будь-яким суспільним потрясінням та революційним і воєнним лихоліттям.

Відрадно, що керівництво «Квітки полонини» знайшло можливість до багатющого переліку сучасних послуг лікувально-оздоровчого комплексу санаторію додати не менш важливу дозвіллєво-пізнавальницьку складову, яка допоможе нашим гостям глибше й більше дізнатися про історію тієї місцини, де зцілюються не лишень тіло, а знаходять собі поживу душа та розум.

Теги: Лужанська долина музей Свалявщина

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати