Олександр Кеменяш. Свій не з чужими

Олександра Кеменяша знаю особисто і давно. З часів становлення його як підприємця. Мені також відомо, як Олександр заробив свій перший капітал. Як і те, з яких кіл він «вийшов у люди». З нормальних кіл, з простої родини вчительки та водія, з потомственного свалявського роду, де пишаються ім’ям, зокрема, майстра народної творчості  Василя Асталоша. Немає в біографії Олександра Кеменяша фактів, подій, які б свідчили про його приналежність у минулому до кримінальних кіл. Близьких до кримінальних – можливо. Та ми, по великому рахунку, усі близькі до цих кіл, бо живемо не в вакуумі, а в криміналізованому супільстві. Тим часом Свалява – невеличке сільце, де кожен кожного впізнає і кожен про кожного знає якщо не все, то дуже багато. Я також про Кеменяша знаю немало, тому й дозволю собі розповісти бодай трохи з того, що мені відомо у розрізі його життя й діяльності у Свалявському районі.  Зокрема, мені, наприклад,відомо про те, що Олександр Кеменяш ніколи не був засуджений за жодною із статей КК України. Його не розшукували органи внутрішніх справ за підозрою у скоєнні особливо небезпечних злочинів. Олександр – чудовий батько, син своїх, на жаль, вже покійних батьків. Колись пощастило спілкуватися з його мамою, яка мені, сторонній особі, показала справжню ціну людської вдячності за добрі вчинки. І я неодноразово мала нагоду переконатися в тому, що Олександр Кеменяш мамину науку перейняв сповна. Та щоб розповісти про це, мені б довелося писати не статтю до блогу, а книгу про мецената.

Прошу не сприймати цю публікацію як агітаційну. Готуючи її, до депутата Верховної Ради не зверталася, скористалася документами, які зберігалися у мене з часів редагування газети «Трембіта». До слова, Кеменяш і тоді намагався мінімально бути присутнім на шпальтах видання, до створення якого був безпосередньо причетний. Не надто він відкрита людина – це правда. Але політик – це не оглядач новинарного блоку на телебаченні і не блогер в Інтернеті, у нього інші завдання.

 

Вперше Олександр Кеменяш став депутатом по виборчому округу №73 у 2002 році. В цей округ входили Свалявський, Іршавський та частина Виноградівського району. Підприємець Кеменяш переміг тоді уродженця Іршавщини генерала Дурдинця, який очолював міністерство з надзвичайних ситуацій і, ясна річ, був ставлеником влади часів Леоніда Кучми. Він довів тоді, що адміністративна система не спроможна забезпечити успіху своєму ставленику, якщо їй протистоїть кампанія креатури невладної, однак людини мислячої не шаблонно і не збайдужілої навіть до дрібних, здавалось би, не суттєвих побутових питань, що хвилюють виборців.

Коли змінилася виборча система і до парламенту можна було потрапити виключно за партійними списками, Кеменяш змушений був робити вибір. Власне, слово «змушений» не надто доречне в цьому контексті, бо Олександр Кеменяш і на сьогодні є прихильником прямої виборчої системи, при якій виборець на регіональному рівні має право обирати до Верховної Ради, і тим паче до самоврядних органів, не партійних «невидимок», а знайомі персоналії – людей, відомих у конкретній місцевості, серед конкретної громади, незалежно від їх партійної приналежності. Однак так чи інакше, а в першій половині першого десятиліття 2000-х років у парламенті лідери партійних фракцій звернули увагу на молодого перспективного політика із Закарпаття. Пропозицій вступити в ту чи іншу партію у Кеменяша було вдосталь. Прийшло і розуміння того, що участь у партійній роботі дозволить більш ефективно виконувати депутатські повноваження. Окрім того, вибір тоді робила вся Україна – в умовах визрівання «помаранчевої революції». На виборах президента України Кеменяш заявив про свою підтримку демократичних сил, від цієї позиції не відходить і нині.

Та в житті часто складається так, що носій прогресивних поглядів перебуває в опозиції. Наступні роки в політичній біографії Олександра Кеменяша підтверджують таку закономірність. Цей депутат за всі каденції ніколи не був «своїм» у владних коридорах області, він завжди опирався «ручному керуванню», виявляв самодостатність у способі мислення і самостійність у діях та вчинках. Перефразувавши відомий вислів, про нього можна сказати, що він - «свій не з чужими». Кеменяш не міняв партійної «прописки» на догоду політичній кон’юнктурі, не намагався підкорити політичний Олімп, піднявшись на нього у всюдиході. Він долав кожен щабель політичної кар’єри самотужки, на максимумі моральних та фізичних зусиль. І при цьому майже по-філософськи не зважав на те, що його опоненти перешкоджали його поступу і незрідка застосовували абсолютно заборонені прийоми та брудний піар. Попри все, «підніжки» недоброзичливців успіху не мають, Кеменяш і десять років по тому, як приступив до роботи у парламенті, залишається одним з найупізнаваніших закарпатських депутатів Верховної Ради України зі сталим реноме урівноваженого, поміркованого і заразом принципового політика.  І упізнаваність собі серед краян забезпечує не частим «маячінням» з трибуни Верховної Ради, дешево здобутою популярністю, а системною роботою з реалізації наказів виборців.

Відмовившись від вигідного місця у партійному списку «Батьківщини», нині Кеменяш знову балотується по одномандатному виборчому округу. Передусім тому, що вболіває за розвиток рідного краю і знає, що зможе у випадку обрання його депутатом від громад Свалявщини, Перечинщини, Великоберезнянщини, Міжгірщини та частини Мукачівського району максимально повно виконати накази виборців – так, як це було в період його першої каденції у Верховній Раді України.

Тож пригадаємо ті часи, відслідкуємо  дії депутата, підсумуємо, так би мовити, віддалені результати його роботи у парламенті та на виборчому окрузі.

Слід відзначити, що Кеменяшеві притаманний стратегічний стиль мислення, далекоглядність. Він докладає зусилля, як правило, для реалізації довгострокових проектів, які спроможні позитивно змінити соціальну інфраструктуру в межах виборчого округу. Так, свалявці повинні завдячувати Олександрові Кеменяшу за добудований міський водозабір в урочищі Ждимир. Саме цей депутат звертався до  Бюджетного Комітету Верховної Ради ще у 2002 році  з проханням включити в перелік об’єктів, фінансування яких мало здійснюватися у 2003 році за рахунок державних капітальних вкладень, будівництво міської мережі водопостачання – на загальну суму 750 тисяч гривень, а також спорудження каналізаційно-насосної станції по вулиці Верховинській в Сваляві. Питання надійного  водопостачання та водовідведення на території Свалявського району на кілька найближчих років стає пріоритетним серед тих, які, на думку, Олександра Кеменяша вимагають прискіпливої уваги та якнайшвидшого вирішення. Адже наш земляк не з газетних публікацій знає про всякчасну епідемічну загрозу спалахів черевного тифу  для мешканців Сваляви. Ясна річ, що відвернути її, попередити можливо лише через забезпечення міста та ближніх сіл якісною питною водою та зменшення викидів побутових стоків у навколишнє середовище.  Така першочерговість продиктована ще й тим, що за умови забезпечення міста водою та каналізуванням створюються всі передумови для розбудови всілякої іншої інфраструктури в місті, як от, наприклад, укладання якісного дорожнього покриття на вулицях міста, а також під’єднання до діючих мереж нових об’єктів будівництва. Тому в наступні роки депутат наполегливо й цілеспрямовано домагається виконання запланованого. У підсумку постановами Кабінету міністрів України в період 2003-2009 років загалом Свалявщині на реалізацію різноманітних соціальних програм з ініціативи Олександра Кеменяша було виділено майже девять мільйонів гривень, в тому числі для забезпечення надійного водопостачання та водовідведення – майже пять мільйонів гривень.

А поряд з цим архіважливим завданням Кеменяш наполегливо звертається в усі уповноважені установи з рядом інших питань, реалізація яких на часі. Так, з його подання були реконструйовані тепломережі та котельні централізованого опалення, що подають тепло в житлові масиви центру Сваляви. З його ініціативи розпочато (і вже завершено) будівництво школи на 450 учнів у Неліпині,  спорудження нового корпусу міської ЗОШ №3 І-ІІІ ступенів. Він звертався до галузевого міністерства з пропозицією виділити кошти на ремонт дороги через Поляну на відрізку Голубине – Нижні Ворота. З його подачі виділялися кошти захищеною статтею в бюджеті держави на берегоукріплення в Поляні та Солочині, було профінансовано розробку нового генерального плану Сваляви (2003 рік), споруджено 8,2 кілометра підвідного газопроводу від компресорної станції «Росош» до сіл Росош, Дусина, Плав’я та Лопушанки, реконструйовано Свалявський залізничний вокзал. Щодо останнього об’єкту, то робота по оновленню станційного приміщення була виконана у 2005 році. Тоді було повністю замінено покрівлю на споруді, відремонтовано фасад, проведено значний ремонт з оздобленням усередині вокзалу, відремонтовано санітарно-технічні приміщення, газифіковано станційну котельню.

У моїй папці, що стосується роботи депутата, назбиралося чимало документів – звернень і депутатських запитів, які Олександром Кеменяшем були подані свого часу з того чи іншого приводу в ті чи інші організації, установи, державні інституції. Є серед них і переписка народного депутата з Міністерством транспорту і зв’язку України та державним територіально-галузевим об’єднанням «Львівська залізниця», датовані 2008 роком, щодо можливості будівництва у Сваляві підземного шляхопроводу на ділянці залізничного переїзду. Це дозволило б значно пришвидшити транспортний потік на виїзді зі Сваляви та розвантажити від надміру транспорту вулиці Київську та Головну. Варто зазначити, що депутатові вдалося донести до адресатів важливість вирішення для Сваляви згадуваної проблеми. Однак виявилося, що мають місце і серйозні перешкоди. Про них – у відповіді з Міністерства транспорту і зв’язку:

«Беручи до уваги соціальні та транспортні проблеми, що існують у м. Сваляві, Мінтрансзв’язку не заперечує проти будівництва шляхопроводу тунельного типу під залізничними коліями у м. Сваляві за державні кошти.

Однак цей об’єкт не бере участі в технологічному процесі залізниці, тому функції замовника та розпорядника державними коштами на проектування та будівництво відносяться до компетенції місцевих органів влади.

Крім того, будівництво транспортної розв’язки в умовах складного рельєфу, щільної міської забудови може потягнути за собою необхідність зносу житла, значного пониження рівня прилеглих вулиць та вимагатиме складної системи ливневого водовідведення. Це робить варіант підземного перетину залізниці надзвичайно складним, а соціальні проблеми, що виникають, можуть бути вирішені виключно місцевими органами влади.

Разом з тим за наявності технічної документації, фінансування будівництва за кошти замовника – органів місцевого самоврядування, Мінтрансзв’язку  сприятиме вирішенню цієї проблеми».

Додамо, що на запит Кеменяша відповіли і тодішній міністр транспорту, і керівництво «Львівської залізниці». Та всі вони наполягали на тому, що підземний тунель, якщо такий будуватиметься, матиме статус комунального об’єкту, бо жодним чином не впливає на роботу залізниці,  наземного переїзду. А отже, функції замовника і розпорядника коштами на його будівництво повинні взяти в свою компетенцію місцеві органи влади, так само, як і вирішення чисельних соціальних проблем, що неминуче виникнуть у зв’язку з реалізацією такого затратного проекту.

З даної ситуації випливає, що місту і району простіше, а також, ймовірно, і дешевше було б довести до ладу занедбану об’їзну дорогу та збудувати ще один міст через Латорицю. Однак вирішення цього питання є компетенцією саме місцевого самоврядного органу – тобто міської ради Сваляви, спільно з районною радою та райдержадміністрацією. Між тим, ламаючи списи довкола теми залізничного переїзду і звинувачуючи народного депутата в бездіяльності, сьогочасна міська влада навіть не робить спроб підійти до обговорення даного питання з позицій конструктивних, а не спекулятивних. Адже й справді, будівництво підземного тунелю слід було б вести під руслом Латориці. Яких витрат – проектувальних, технічних, фінансових – це вимагає, можна лишень припустити. Зате паплюжити того, хто намагається знайти оптимальні шляхи вирішення проблеми, - значно легше.

Втім, нехай це залишається на совісті критиків депутатської діяльності Кеменяша. Хтозна, чи не була б заважкою для них ота «шапка Мономаха», якби довелося її носити. Олександр Михайлович не переймається вигодами депутатства, за десять років у Верховній Раді він добре зрозумів, що то є бути  публічною людиною і слугою народу. Бо насправді це – складна щоденна боротьба з усілякими обставинам, політичними «підводними» течіями, а по великому рахунку – боротьба бажаного і реального. Однак Кеменяш – і не песимістичний фаталіст, йому відомо, що досягнути мети – цілком реально, якщо рухатися до неї цілеспрямовано й наполегливо, якщо по першій невдалій спробі не опускати рук, якщо покладатися на допомогу однодумців, прислухатися і до критики, і навіть до образливих випадів недоброзичливців та заздрісників. Усе перемелеться, перетреться – борошно буде.

Що є важливим для кожної людини і становлення політика зокрема? Мабуть, досвід. Ні, не той, який вкладається у можливість вільно знаходити входи й виходи у потрібні двері та кабінети, хоч і це полегшує орієнтування в цьому непростому світі.  Бо ж відомо: стукайте – і вам відчинять. Та найперше важить усе ж здобутий життєвий досвід спілкування зі співрозмовниками, незалежно від того, якої думки вони притримуються – твоєї чи цілковито протилежної, а також досвід переборювання тих перешкод, які здатна створити собі та іншим сама ж людина. Олександр Кеменяш має і той, й інший досвід. Варто пригадати хоча б таку деталь: були у нього протиріччя з відомими закарпатськими політиками, однак вони не стали перешкодою для продовження спілкування з ділових питань. А питання ділові в контексті діяльності народного депутата – це спільна робота на благо Закарпаття та його мешканців.

В Олександра Михайловича є вигідна риса – він, попри власну політичну опозиційність, є людиною цілковито розважливою, ба, навіть, дещо консервативною, у доброму розумінні цього слова. Консерватизм його полягає в тому, що не нехтує він такими поняттями, як почуття справедливості, плече друга, рідна земля та іншими з цього ж етичного ряду. Іноді, на його думку, варто знехтувати якимись інтересами, продиктованими сухим прагматизмом, задля того, аби полегшити життя ближніх. А ближні для нього – це закарпатці, життєві проблеми яких йому відомі не з газет та телебачення, а з реального життя. Він знає, що то є безробіття, яке жене нашого горянина за тридев’ять морів, аби заробити на дім та дітей. Він знає про суспільне розшарування мешканців краю за їхніми статками і завжди стоїть на боці окраденого й скривдженого. Він розуміє важливість здобуття освіти для дітей із простих міських та сільських родин. Він цінує людей талановитих і роботящих, людей, які мають гідну мету в житті.

Теги: Кеменяш, Свалява, вибори, парламент

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати