МУКАЧЕВО ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКЕ

21 січня журналісти краю разом із владикою Міланом, главою Мукачівської греко-католицької єпархії, здійснили подорож до другого за величиною міста області, щоб ознайомитися із життям тутешньої громади. До 1780 р. Мукачево було центром єпархії, поки єпископ  Андрій Бачинський не  переніс свою резиденцію до  Ужгороду.

Знайомство із містом над Латорицею розпочалося із дерев’яної церкви Зіслання Святого Духа, що знаходиться по вулиці Митрака.

Затишна атмосфера просторого храму із приємним запахом свіжозрубаного дерева та радісне обличчя  настоятеля о. Василя Копина (виповнилося цього дня 30 років) налаштовують на довірливу бесіду.

За словами отця, своїм існуванням церква завдячує невеликій дерев’яній каплиці святого архистратига Михаїла, яка була збудована як подяка одного вірника за своє зцілення. Освячення каплиці відбулося в 2001 р. єпископом Іваном Семедієм. Спочатку громада налічувала менше 10 чоловік і будівлі вистачало для потреб громади.  Але  поступово кількість вірників почала збільшуватися (вже більше 300 чол.) і  навіть добудований навіс вже не вміщав усіх бажаючих помолитися.  Тому  вирішили збудувати  поруч  дерев’яну церкву.

20 квітня 2008 р. владика Мілан освятив наріжний камінь майбутнього храму й  впродовж 1 року майстри з Міжгірщини завершили будівництво. Будували із смереки, привезеної із Львівщини. Споруда має хрестоподібну форму в основі розміром 21х10 м, а заввишки  21 м (разом з хрестом). Цікаво, що у дерев’яної будівлі нема несучих стін. Вся споруда тримається на несучих кутах. І чим їх більше, тим надійніша будівля.

Чому саме обрали дерево за будівельний матеріал, настоятель пояснює тим, що цей мікрорайон ДОСИ (дома офицерского состава) є особливим. Тут жили в радянські  часи 5 підпільних священників та й багато вірників не припиняли молитися в часи заборони. Тому і обрали екологічну чистоту  та комфорт дерев'яної будівлі, де по-домашньому затишно і думки очищуються.

В   оздобленні храму теж вирішили використати дерево і поєднати його зі склом. Чудове дерев’яне різьблення належить мукачівському майстру Олександру Красавіну, а  три вітражі -  Юрію Варзі, теж мукачівцю.  На другий тиждень планують встановити у вівтарній частині величезних вітраж (складається з 9 частин загальним розміром 20 кв.м.) із зображенням Таємної вечері. Якщо до цих пір знаменитий біблійний сюжет завжди зображувався горизонтально, то особливість вітражу полягає  у вертикальній інтерпретації картини. У планах ще зробити майданчик для дітей і теж із дерева.

Другим пунктом подорожі став собор Успіння Пресвятої Богородиці, який є конкафедральним собором Мукачівської єпархії, де  зберігаються часточка Животворящого Хреста, копія чудотворної Мукачівської ікони та копія плащаниці. Сюди приїжджають єпископи на  другий день всіх головних свят.

Як розповів настоятель храму о.Йосип Ловска, задумовувалася будівля як резиденція єпископа, але в процесі будівництва проект було змінено. Так постав храм. Будівництво тривало впродовж 1830-1840-х років. З  приходом радянської влади на Закарпаття і ліквідації греко-католицької церкви собор передали Московському православному патріархату і тільки в кінці 1992 р. храм повернули греко-католикам.

Будівлю  передали в дуже пошкодженому стані (під час богослужінь обсипалася штукатурка), з церкви забрали все, що можна було винести, навіть батареї для обігріву. Уціліла лише центральна лита люста 1905 року, яка була чорна від кіптяви і на вигляд не мала жодної цінності.

10 років пішло на відновлення храму: заново штукатурили (ззовні і в середині), робили розписи (львівськім майстри старалися, але стіни ще зосталися не розписані), встановили новий іконостас, поміняли дах, укріпили стіни.   Основні реставраційні роботи завершилися у 2009 р.

Далі ми  зустрілися з  сестрами Святострітенського монастиря Чину Святого Василія Великого (ЧСВВ).  Двоповерховий будинок ззовні нічим не відрізняється від інших приватних садиб, хіба що ще не поштукатурений. Виявляється, монахині  15 лютого будуть відзначати першу річницю з дня заснування цієї обителі.

Настоятелька сестра Теодора (родом з Доробратова) розповіла, що раніше сестри-василіанки жили і працювали в міській лікарні, поки у 1949 р.  радянська влада їх не вигнала і не заборонила їх діяльність. Тоді  сестер-служебниць нараховувалося 10 осіб. Загалом на Закарпатті  їх було 80, а  монастирі були в Ужгороді (основний), Хусті, Рахові, Берегові та Великому Бичкові.  За радянських часів сестрам доводилося приховувати свою діяльність, жити в  приватних будинках і носити цивільний одяг. На даний час в монастирі є 3 монашки, які, крім служіння Богу, займаються з молоддю, пристарілими, сиротами, працюють при церквах. В області працюють 20 сестер-василіанок (монастирі є лише в Ужгороді, Хусті і Перечині), а в Україні -  200.

Наступним пунктом нашої мандрівки став монастир св. Миколая Чудотворця ЧСВВ. Як стверджує історик  о. А. Кралицький,  саме від мукачівського монастиря на Чернечій горі і отримала свою назву Мукачівська єпархія. Історія обителі бере початок у  ХІІІ ст. Монастир тричі руйнували, аж поки в  другій половині ХVІІІ ст. не розпочалося будівництво сьогоднішнього монастирського комплексу.

З Мукачівського новіціату вийшли такі відомі василіани як нині блаженний Павло Гойдич – єпископ Пряшівський,  Йосиф Мартинець – перший єпископ греко-католиків Канади, Микола Дудаш - єпископ в Угорщині, Павло Миськів – довголітній протоархимандрит ЧСВВ, о. Севастіян Сабол, ЧСВВ (псевдонім Зореслав) - відомий письменник, о. Йосиф Завадяк, ЧСВВ - останній ігумен Боронявського монастиря, який загинув мученицькою смертю у 1958 р. 

24 березня 1947 р. василіанський монастир було ліквідовано, а всіх 33 монахів було перевезено до Імстичівського монастиря. Замість василіян монастир заселили православними монахинями Московського патріархату. Починаючи з 1990 р. василіани намагалися повернути свій монастир (у 1992 р. було зібрано 5 тисяч підписів), але марно. У 2006 р. їм таки виділили земельну ділянку для побудови нового монастиря, але на іншому березі Латориці (в районі вулиці І.Франка). 16 липня 2009 р. було освячено новий монастир св. Миколая. Він представляє собою тимчасову  споруду розміром  10х25 м.,  в одній частині якої розмістилася каплиця, в іншій -  келії і кухня. 

Окрасою обителі є Чудотворна ікона Богородиці, яку у 1926 р. Папа Пій ХІ подарував  мукачівському монастирю. Ікона датується 1453 роком і вважається найстарішою на Закарпатті. Після закриття монастиря образ ретельно переховувався вірниками понад 60 р. 

 Першим ігуменом відновленої обителі став о. Веніамин Довганич. На даний час тут є 3 монахи і 3 священика (парафія нараховую 230 чол.). Метою василіан  є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів і заповідей любові та задля спасіння ближніх через проведення місій і реколекцій, душпастирство і працю з молоддю. Монахи складають три обіти: убожества, чистоти і послуху. В найближчому майбутньому планують будувати церкву і справжній монастир.

Неподалік від монастиря ведеться будівництво (зведені стіни і поставлено центральний купол) Церкви Преображення Господнього, наріжний камінь  якої був освячений владикою Міланом 19 серпня 2004 р.  

За словами отця Василя Зубака, парафія нараховує близько  500 чол. Поки зводять храм громада молиться по сусідству в приміщенні гуртожитку по вулиці М.Токаря. Віряни обладнали на  першому поверсі каплицю св. Миколая, в якій моляться вже 7-й рік.

У мікрорайоні Росвигово  відвідуємо Церкву Різдва Пресвятої Богородиці (1864 р.). Кам’яному  храму передували дві дерев’яні церкви (1692 р. та 1730 р.), які були  зруйновані. Настоятель  о.Іван Геревич (родом з Доробратова) розповідає, що на стінах храму зберігся розпис ХІХ ст., є й  старі ікони середини ХІХ ст.  А от іконостас зробили сучасний,  на дерев’яній основі.

Окрасою церкви є вітражі із старозавітними і новозавітними сюжетами роботи Юрія Варги. При  церкві є 2 священика, бо це найвідвідуваніший храм міста, щонеділі тут причащається близько тисячі вірників.  Окремо навіть стоять ряди стільчиків для малечі.

Наостанок зустрічаємося із сестерами-служебницями непорочної Діви Марії.  Монастир знаходиться по вулиці Дулішковича № 25 . Такі ж обителі є  в Ужгороді та Усть-Чорній.  На Закарпатті нараховується  13 сестер цього згромадження.  У мукачівському монастирі проживає 7 сестер, із них 2 новички, які тільки готуються до монашого життя.

Як розповіла настоятелька  сестра Миколая, на відміну від інших згромаджень, вони не тільки проводять весь час у молитвах, а й займаються  релігійним вихованням дітей і молоді,  допомагають  по парафіях (сиротинці, школи, лікарні, притулки для похилих віком, випікають проскури тощо). З  2004 р. їх монастир виховав 30 сестер.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати