300-ЛІТНЄ МІСЦЕ ПАЛОМНИЦТВА ЗАКАРПАТЦІВ

Та напередодні першої світової війни, в 1912 році, Папа Пій Х  створив  окрему єпархію з центром у місті Гайдудорог у північно-східній частині Угорщини,  до складу якої було включено і Маріяповч разом з  67 парафіями Мукачівської єпархії, де переважно жили русини-українці.

Тепер Маріяповч – це найменше угорське містечко (2,5 тис.мешканців) у 20-ти км від Ніредьгази в Саболч-Сатмар-Берегській області й найбільший центр паломництва Угорщини. Щороку  Маріяповчанський монастир отців василіан відвідує близько півмільйона греко-католиків з цілої Європи. Серед них і чимало закарпатців, для яких Маріяповчанська ікона Пресвятої Богородиці залишилася рідною святинею. Та щоб потрапити українцю в облюбоване Матір'ю Божою місце, потрібно здолати не тільки 85 км з Ужгорода, а й вистояти довжелезну чергу на кордоні (а це ще одне випробування).

НАШИМ УМІЛЬЦЯМ І ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПІД СИЛУ

Історія плакучої ікони бере свій початок у ХVІІ ст. Далекого 1676 року  син Повчанського сільського судді на радість звільнення від турецької навали замовив місцевому іконописцю  ікону Пресвятої Богородиці для іконостасу церкви, та через велику суму (шість форинтів), яку запросив маляр, змушений був від неї  відмовитися. Так образ  потрапив до одного повчанця Лаврентія Гурта, який подарував її Повчанській церкві, де вона скромно простояла 20 років. Аж поки 4 листопада 1696 р. під час богослужіння почала сльозити.

Плач  ікони Божої Матері тривав з перервами до 8 грудня 1696 р. Комісія, прислана єпископом, ґрунтовно перевірила факт сльозіння образу та  численні чуда, що діялися перед іконою Богоматері (зцілення хворих людей), і визнала її чудотворною. По бажанню імператорської сім'ї ікону передали до Відня та помістили у кафедральному соборі святого Стефана, де образ знаходиться і донині, а  її копію залишили в селі. Тодішній імператор Леопольд І приписував Повчанській іконі допомогу у перемозі над турками при Зенті в 1697 р.

Не минуло й два десятиліття, як у серпні 1715 р. уже й копія почала сльозити. 25 серпня 1715 р. духовна комісія зарахувала цю ікону до числа чудотворних. На підставі нового дослідження Егерський єпископ Габор Антал Ердевдій ще того ж року село Повч оголосив святим місцем, де Мати Божа вислуховує молитви, і відтоді його почали називати Маріяповчем. Папа Пій VI уділив церкві повний відпуст на п'ять Богородичних празників.  Для закарпатських русинів- українців Маріяповч став місцем численних прощ, а чудотворна ікона Пресвятої Богородиці – їхньою Покровителькою. З тих пір село стає місцем регулярних відпустів, яке відвідують, крім греко-католиків, і вірники інших конфесій.

Дерев'яна церковця, де знаходилася ікона,  вже не могла вмістити такої великої кількості паломників, тому   8 вересня 1731 р. єпископ Мукачівський Геннадій Бізанцій заклав камінь нового  храму. Його справу продовжили єпископи Сімеон Ольшавський і Гавриїл Блажовський, а завершив єпископ Мануїл Ольшавський (1700 – єп. з 1743 –1767),  могила якого знаходиться у церковній крипті.

Він же заснував при церкві   монастир та монастирську школу. Про значення М.Ольшавського для Маріяповчі можна здогадатися по його барельєфу, вмонтованому у горішній частині металевих дверей головного входу до церкви.

МОНАША ОБИТЕЛЬ ЯК ЦЕНТР ПРОСВІТНИЦТВА

З місцевим монастирем ЧСВВ пов'язані долі багатьох культурно-освітніх діячів краю. Так, одним із найвідоміших учнів, а згодом і викладачем монастиря  був Анатолій Кралицький – ігумен Мукачівського монастиря та один з найпомітніших письменників Підкарпаття у XIX столітті, історик, фольклорист, публіцист, громадський діяч-будитель (похований у Мукачівському монастирі). Саме у Маріяповчі народжуються його художні твори „Пастирь у полонинах" (1860), „Федор Петрюк" (1862), „Казнь неба" (1863), ймовірно, й найвідоміша повість „Князь Лаборець" (1863); історичні дослідження „Короткий опис монастыря Мария-Повчанского чина св. Василия Вел. в Угрии" (1863).
 

Нині монастир, у якому проживає 7 монахів,  займає 2-поверхове приміщення відразу біля церкви. На першому поверсі розміщено музей, що розповідає про історію обителі та чудотворної ікони.

У декількох кімнатах розмістилася книгозбірня та читальня. Бібліотека  має у своєму фонді й старовинні книги ХVІІ-ХVІІІ, які вдалося церковнослужителям у буремні часи вивезти із монастиря і  таким чином врятувати від знищення. 

На другому - знаходяться келії та каплиця у візантійському стилі. Румунському художнику Мігалю Паскаріусу знадобилося цілий місяць, щоб розписати стіни каплиці. Обладнали її тільки у 2001 р., коли держава цю будівлю повністю повернула монастирю.

Як розповів отець Хризостом (родом з Берегова, 10 років вже проживає в Угорщині), раніше (з радянських часів) тут знаходилася психіатрична лікарня, а внутрішній дворик, який тепер називають "Райським", весь був завалений сміттям. Настоятелем монастиря  теж є закарпатцем.

У Маріяповчі народився і Міклош Дудаш (1902–1939–1972) – вихованець Мукачівського монастиря,  єпископ-ординарій Гайдудорозької угорської греко-католицької єпархії. У  1944 р. після смерті єпископа Олександра Стойки він виконував обов'язки апостольського адміністратора Мукачівської єпархії та висвятив на єпископа Теодора Ромжу. Поруч із церквою М.Дудашу встановлено памяятник.

Втретє "заплакала" ікона Пресвятої Богородиці у грудні 1905 року. І знову проводилися дослідження і було підтверджено факт надприродного явища, а Папа Бенедикт ХШ та Папа Пій X черговий раз наділили Маріяповчанську церкву відпустами. Відтоді це чудодійне місце ще більше стало популярним серед прочан.  Так, 8 вересня 1935 р. тут запричащалося 23000 осіб. У знак подяки за чудодійні зцілення вірники почали прикрашали стіни церкви срібними та золотими дарунками (каблучками, ланцюжками, браслетами, годинниками). Тепер всі вони зберігаються у музеї монастиря. 

З недавнього часу церкву стали прикрашати мармуровими табличками, де вписані імена осіб і рід хвороби, яку  в чудесний спосіб вилікувала Божа Мати. Збереглися на стінах і милиці, які залишали каліки після зцілення.

Важливо відмітити, що серед багатьох художників, що розмальовували стіни церкви, був і відомий закарпатець Йосиф Бокшай. У 1946 році церкву ззовні та всередині повністю реставрували. На жаль,  з переходом  церкви до угорської єпархії на багатьох іконах кириличні тексти були замальовані латинськими або угорськими. Лише  при сучасній реставрації церковних образів деякі  надписи було відкрито.

Взялися  відновлювати і дерев'яну церкву, у якій вперше просльозилася ікона Пречистої Марії. Оскільки жодних відомостей про вигляд тодішнього храму не залишилося, поруч з монастирем  збудували типову дерев'яну церкву ХVІІ ст. Внутрішнє облаштування ще не завершено. Планується, що будівля стане ще одним туристичним об'єктом міста. 

У  1948 році римський Папа Пій XII надав святій церкві у Маріяповчі статус  Базіліки (в Україні тільки Львівський кафедральний собор має такий статус), а у  1991 році її відвідав Папа Іоанн Павло ІІ (тоді село отримало статус міста). За словами єпарха Мукачівської ГКЄ, владики Мілана, у світі більше немає ікони, яка би сльозила тричі. 

Храм  став інтернаціональним місцем паломництва. Тільки за один день, коли автор відвідала церкву, поклонитися іконі приїхала сотня паломинків із Закарпаття та група словаків. А після обіду тут вінчалися ромські молодята і під стінами храму лунали запальні циганські пісні і у небо злітали білі голуби віри, надії і любові. От тільки шкода, що вся інформація про святиню та інші принади міста на вуличних стендах написана тільки угорською мовою, що робить чимало незручностей для іноземних гостей.   

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати