Два слова про Луценка

Антон 2011-05-23 / 12:29:00

Луценко і не мій герой. Це я, здається, зазначив і в цьому дописі, й в одному зі своїх коментарів минулого року. Реакція пересічних людей на це неподобство влади під назвою "справа Луценка" не дає приводів спекулювати про вірогідність становлення Луценка як лідера опозиції. Бо очевидно, що народу просто байдуже. Або приємно.

Ігор Баран 2011-05-23 / 10:02:00
Антоне, я особисто побоююсь, щоб вся справа із Луценком не виявилась спробою створити нового "лідера опозиції", кишенькового.
З огляду на його безпринципність на займаній посаді, цілком імовірна розвязка.
Коротше, ні на міліметр не вірю цьому персонажу

Олег Диба 2011-05-22 / 14:06:00
Антоне, з останнім абзацом погоджуюся на 150%. Це моя позиція, яка не змінилася з часу виборів. Інша річ, що тепер (як і тоді) рідко можна зустріти тих, хто думає так само. Частіше: "Ну що, треба було вам Януковича? Це ви привели його до влади - тим, що не голосували за Юлю..." Далі не пояснюю... )))

З рештою згоден на 99%. 1 відсоток залишаю на непринципові "нюанси"...

Антон 2011-05-21 / 23:37:00

Пане Олеже, бюджетники, з якими я спілкувався щодо їхньої участі у подібних стадних масовках чи хвалебних відозвах на підтримку місцевої влади (Ратушняк, Слободянюк і Сембер полюбляли такі листи директорів шкіл і садків – Ви як колишній редактор "Ужгорода", думаю, це пам'ятаєте), зазвичай аргументували свою поведінку тим, що вони собі не можуть дозволити принципи. Я не ідеаліст і не очікую, що всі будуть принциповими, як Дж. Бруно чи В. Стус. Але на дворі, слава Богу, не Середньовіччя і не СРСР з таборами і психушками. Тому, рабське прогинання, яке демонструє відео з Вашого репортажу, – це вже чистої води анахронізм і патологія. Чомусь переконаний, що оті ходоки з відео не задоволені політикою Президента, можливо, клянуть владу на кухнях, на святкових застіллях і на базарах. У кожного індивідуальні як поріг больвої чутливості, так і моральної принциповості. Я не берусь засуджувати оту любов до царька-Президента, яку презентує відео з Вашого репортажу. Але так низько прогинатись? Це рабське "нас дрючат – мы крепчаем" просто важко пояснити. Якщо тих бюджетників вже так притисли (можна подумати...), прийшли би, постояли з кам'яними обличчями – й пішли б. Та ні: треба грати в гру "турботливий Президент – вдячний народ": "Ледида у нас хороший, Ви, шановний пане-царю, не сєрчайтє". Бридко. Я у тюрмах більше гідності спостерігав.

Щодо закарпатської журналістики. Мушу визнати, я з нею близько не знайомий. Але можу зрозуміти Ваш біль. Місцевих Ґонґадзе (сьогодні його день народження), Портнових, Мостових, Рахманіних чи Лещенків, на жаль, я не знаю. Більше того, я вже звик завжди мити руки після того, як прочитаю місцеві "РІО", "ВЗП" тощо. Шкода, що журналісти вбачають у своїй професії суто роботу, заробіток. Я про це писав у попередньому дописі: вважаю, у журналіста є суспільна місія, і існує певна відповідальність. Але сьогоднішня журналістика нагадує ситуацію у правоохоронній системі: корупцію й аморальність банально виправдовують – для прикладу, низькими зарплатами. Якщо так піде, лікарі почнуть без докорів сумління масово розпродавати пацієнтів на органи – а у відповідь скажуть: нам же сім'ї теж треба годувати, ну не можемо ми дозволити собі принципи...

Ось пан Орос зауважує, що нема народу. Я менш категоричний. Будь-який народ складається з люду – і наївного, і дурного, і розумного (але часом, на жаль, безпринципного), і культурного, і ницого, і порядного – різного. На жаль, наразі пропорція не найкраща:) Сумніваюсь, що розумні й порядні колись складатимуть більшість – ні в Україні, ні в іншій країні. Проте, думаю, країна має шанс змінитись, якщо оці моральні й розумні стануть активнішими, не мовчатимуть, а голосно й наполегливо – і всюди і всім: друзям, чиновнику, політику, батькам, незнайомим в автобусі, в Інтернеті – заявлятимуть: я не згодний, я це не сприймаю, це не повинно бути так, я за вашими правилами й у ваші ігри не гратиму, я не бидло, не "електорат" в українському розумінні терміну... Найбільше мене дратує, коли буденне неподобство, аморальність, беззаконня й корупцію, жлобство чи страх виправдовують тим, що не пройшли біблейські 40 років. Немов через 40 років "інші ходитимуть люди". Дурниця повна: погляньте на молодь, яка народилась в незалежній Україні, – так вона вихована своїми совковими батьками та вчителями, які ходять на такі демонстрації лояльності. Вихована часто на викривленій радянській системі цінностей (і їхній відсутності), з роздвоєною свідомістю, коли подвійні стандарти – норма, самоповага – відсутня, корупція – дідівська традиція, яку варто плекати. Тому мушу погодитися з Вашим, пане Ярославе, песимізмом. Але – contra spem spero:) Все ж варто якось змінювати і молодь, і батьків зараз, а не чекати на чудо через 40 років.

Ліно, а Ви чекаєте від мене план-п'ятирічку зміни суспільства? :) Дозвольте заперечити: вважаю, що у дописах часто даю своє бачення шляхів змін. Погоджуюсь, вони не радикальні – і вряди-годи банальні, такі собі baby steps. Але переконаний, що треба починати з себе. До того ж, не завжди потрібні зміни. У певних моментах потрібно навпаки залишатися собою, у першу чергу – людиною. Бо можна піддатись загальній тенденції і непомітно стати тим, кого зневажаємо: затурканими, безпринципними, заляканими. У більшості своїх дописів я вказую на те, що варто змінити чи зберегти у собі – а в ідеалі й у суспільстві. Почитайте попередні дописи, для прикладу: 1, 2, 3. Отже, у цьому дописі я не так закликаю до змін, як до супротиву сумним загальним тенденціям: не бути черствими і сторонніми, не сприймати подвійні стандарти за норму. Не бути терпимими до нахабства влади.

На останок, якщо нема за кого голосувати – не голосуйте. Я не голосував за Тимошенко чи Януковича у 2010р., бо для мене вони – рябоє. Якби тоді 60% українців проголосувало би проти обох, Янукович таки став би Президентом, але ті 20-25% які він би реально мав (без додаткових 20% невдоволених політикою Тимошенко), не дали би підстав зараз гратись у театралізоване дійство "всенародна любов", як на цьому відео. Всі би знали, що ті ходоки – маргінали, скоморохи-потєшнікі. А так – вони представники 48% виборців, що проголосували за Януковича. І це дає статистичне обґрунтування і самовдоволеній посмішці пана Президента, і нахабству влади взагалі. Ми своїм голосуванням "за менше зло" легалізували їх.

Ліна 2011-05-21 / 15:51:00
Антоне, ви своїми блогами завжди потрапляєте в ціль, якщо таку маєте. Але здебільшого ви лише констатуєте факти. Хочеться побачити хоча б один запис, у якому будуть бодай якісь, тільки не смійтеся, відповіді. Багато хто розуміє, що зараз робиться. Але вони залишаються на одинці з хрестоматійним питанням: "Что делать?"
Тільки не пишіть, що потрібно було з розумом голосувати, бо, перепрошую, за кого?

п. Тамара 2011-05-21 / 13:37:00
Все, що відбувається в країні нагадує репресії 1937 років. Всі мовчали, бо відчували себе карликами. В наш час безпечніше погутарити про зовнішніх ворогів, наших сепаратистів та русинів, які звідусіль загрожують безпеці неньці Україні. А загрозу країні несе наша цинична влада.

П. Олеже, дійсн5125о, тільки на Вашому сайті не було "одобрямс" з приводу візіту Януковича в наш край. Хоча інші засоби інформаціі співали йому діфірамби.

ярослав орос 2011-05-21 / 10:09:00
пане антоне, добре Ви кажете, тільки народу як такого ще катма... він тільки в зародку... які там карлики...
справа луценка -- результат і плоди пострадянського помаранчевого гниття... на другий день Майдану, як побував я там і вкмітив почет ющенка на феєричному кону, в "українській газеті плюс" написав невеличкий матеріал "жовто-блакитна революція" тільки починається, де завважив, що від сього помаранчу нам залишаться лише лушпайки...
народ -- се не вічно голодна й затуркана маса, а освічене громадянське суспільство, відповідальне за свій рідний край...
на хабарях, протекції, брехні, що дотепер триває тута -- нічого не вибудуєш і прохоплюватися словом про якийсь народ ще зарано...
нехай Вам щастить у Ваших студіях про наше майбутнє...

Олег Диба 2011-05-21 / 09:16:00
Антоне, всі ми знаємо, що написане тут - правда. (Кажу це, хоч також не є фанатом Луценка.) Однак такого роду "несправедливостей" в нинішній Україні - хоч греблю гати. Найгірше те, що ніхто не бачить в такій ситуації просвітку. Наш сайт єдиний, хто "пікнув" з приводу того, в який спосіб організовувався візит Януковича до Ужгорода - з підставним "народом", підставними журналістами з підставними запитаннями. ("Пікнув", бо на більше просто не вистачає часу і сил - ми не дотаційні, а тому обходимося мінімальною кількістю людей.) Ну і що, дуже когось це обурило? Особливо, серед журналістів?

Такі, як твій (нічого, що я - на "ти"?) запис в блогах не можуть не радувати. Бо, принаймні, акцентують на проблемі. Ставлять знак запитання. Бо в середовищі закарпатських журналістів робити це вже, схоже, нікому.

А отже, про наявність проблеми ми знаємо. І навіть - "кто віноват". А от що робити далі?..

Просто не мовчати? На днях "не мовчачому" редактору виноградівської "Чорної Гори" під будинком, де він живе, спалили авто. І журналістів, котріби просто відреагували на цю подію - нуль. Про закарпатську організацію НСЖУ вже мовчу...