КРАПЛИНА РОСИ

Приємною несподіванкою стала телезустріч з поетесою Христиною Керитою. Її вірші та ще у виконанні дівчаток з букетами квітів у тендітних руках ворушать у серці не тільки давно минулі часи ,але є й понукають задуматися над неперехідністю поетичного слова. Про Ужгород та Ужгородський університет у середині двадцятого століття згадую чимало приємного:концерт Олександра Градського в тодішньому будинку офіцерів з гітарою без електронно-акустичних ефектів,з неперевершеною первозданністю голосу,а також струнку Керитину постать у червоному плащі... Христина на філфаці була досвідченим медиком і коли вона сказала,що в неї в Хустській ЦРЛ на руках померло двоє людей,сімнадцятилітньому жевжику довелося оніміти.

Христина Керита була й залишається людиною доброго смаку й людської доброти.Я пам,ятаю наші довгі поїздки на червоних дизелях з Ужгорода в Мараморош і назад, коли в Королеві до нас підсідав незабутній Василь Іванович Вароді.І певно передмовка Василя Вароді в "Молоді Закарпаття" 1977 року є для мене дорожчою за всі інші мотто до товстих моїх книжок.Він тоді казав: "Будеш тямити,хто в тя був нанашком?"

Христина залишилися в своїх текстах самодостатньою,такою стильово неповторною, як у "Березневих заручинах",які високо цінував академічний і канонічний критик і викладач Юрій Балега. У нас не було ніякого панібратства,булла сувора дистанція й водночас доброзичливість .Всі ми ходили на літстудію імені Гойди,а Христина те літстудійство давно була прейшла,а поетичні тексти на ТБ читали вже її лістудійці,дуже майстерно,з особливим відчуттям поетичних ритмів своєї вчительки...

У поетичних контрапунктах звучав її досвідчений, добре поставлений голос, навіть тоді, коли поетичні лаври не встигали скиснути в борщі. Я й досі пам,ятаю вишукану метафору Василя Вароді "трава шовкова нашептала..." Тексти Керити ілюструвала камера зразками розкішної закарпатської флори: шовкових трав, деревовидних півоній, зарошених ромашок-невістульок. Бо тільки вона могла написати про "пахучі долоні полонини". Вона влучно висловлювалася про свою "малу батьківшину" ¬  Драгово. Про це село раніше на "Тисі-1" також була гарна передача за участю брата поетеси Василя. " З рідним домом , як з батьківщиною" , ¬ писала Ірина Вільде.  Христина Керита ,певно, знає про ці слова й щиро любить Батьківщину.

На її поетичній поличці в студентському гуртожитку стояли тоненькі збірочки , видані в сімдесятих.І тоді була макулатура за державний кошт і тепер її вистачає за власний. На Христининій поличці були вірші Ліни Костенко й "Червневий сполох" Вароді. Ліна Костенко сьогодні поводиться з публікою артистичного Львова,як свого часу з директором Київської  філармонії,який перекинув її вечір у клуб заводу "Арсенал". Бавлять імена поетеси й видавця "Записок...", якому вона писала передмову до першої книжки "Білий камінь"  Христина Керита в Закарпатті та й в Україні також має безпретензійне ім,я,чудову поезію,яка є свіжою крапелькою роси в прісному етері сьогодення.

Теги: Христина Керита, поетеса, вірші, Василь Вароді, Тиса-1

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати