Я не потрапила на цю виставку в день її відкриття. Але зовсім не шкодую. З тієї причини, що не люблю гамору, накритих столів у сусідній з виставковою залі, які, не відповідно до моменту, поширюють аромати минущого й тлінного. І мені більше подобається спокійне споглядання живопису без супроводу сторонніх поглядів, які ловлять чужу міміку, бажаючи довідатися про твою оцінку побаченого ще до того, як ти сам до неї прийдеш. А може, ще й нав"язати ту оцінку.
Виставка відкрилася 25 червня в Свалявському будинку культури і названа "Естафета поколінь". Двоє художників, молодий та дуже молодий, які живуть і працюють в Сваляві. Працюють не художниками, а заступником міського голови - Іван Івановчик та вчителем Полянської школи мистецтв - Віталій Дорош.
Коли я прийшла 26 червня на провінційний вернісаж, мені відімкнув залу працівник Будинку культури. Я знімкувала картини. А потім заглянула до книги відвідувачів, куди, за задумом організаторів, мали б бути написані схвальні чи несхвальні відгуки про роботи. Там був один запис, позначений 24 червня. Але працівник будинку культури мені пояснив, що насправді запис зроблений за годину до мого приходу ще одним любителем живопису. Просто чоловік помилився датою.
Мені стало сумно, додала свій запис і подзвонила Іванові Івановчику. Довідалася в нього й про Віталія Дороша, уродженця села Пасіки, якого досі не знала та вже відкрила для себе як справді надзвичайно талановитого живописця.
Деякі знімки трохи засвічені. Це зроблено навмисне. Аби була можливість побачити мазки пензлів обох митців. Роботи Віталія мене вразили рельєфністю, опуклістю та його грубим мазком, який створює навдивовиж чітку картинку. Фотознімками магію його полотен передати неможливо. Це треба бачити на власні очі.
Що ж до Івана Івановчика, члена Професійної спілки художників Закарпаття, то його роботи пастеллю просто вишукано делікатні. До них боїшся доторкнутися. Здається, що квіти його абсолютно живі і ти можеш пошкодити ненароком пелюстку.
Це були роботи Віталія Дороша. А нижче - Івана Івановчика.