Його душа сумує...

Цими словами колись відкрив для нащадків, тобто – для нас, Василь Довгович свої сокровенні писання – “Поемату”.

Але ж як дошкульно звучать донині слова Василя Ляховича з його “Життя старого Василя Довговича”, вписані в цю ж “Поемату” ще 1854 року:

Тільки у власному краї
Не здобув він визнання,
У рідній своїй колисці
Не дожився заслуженої шани.

Василь Довгович – для нас (маю на увазі “Ґражду”) особлива тема. Ми свого часу видали його “Поемату” (за свидницьким "списком") та дослідження Наталії Вигодовананець "Василь Довгович – людина Бароко". Потім переклали з угорської (Наталка Коляджин) й видали першу в Україні теоретичну працю про етнографію як науку з-під пера Василя Довговича. До речі, в цьому ж виданні подали й переклад виступу його колеги-академіка Ференца Толді (що цікаво, також нацмена – німця – в мадярській академії) на посмертному вже вшануванні Василя Довговича, який надзвичайно високо ставив цю постать у європейській науці. "Ґражда" ініціювала й провела кілька наукових конференцій, присвячених В. Д., й окремо видала матеріали "Василь Довгович з точки зору прочитання". Там ми, зокрема, зазначали, що "ювілейні конференції мають ту особливість, що ставлять наріжним каменем, серединою світу постать, подію, явище чи щось ще інше і, таким чином, провокують особливу акцентацію, яка може грішити надмірністю або ж поверховістю. Наше переконання у виїмковості й геніальності Василя Довговича є самодостатнім й наразі про це не говоритимемо. Тому, обираючи тему "Академік Василь Довгович з точки зору прочитання", ми не стільки ставили для себе мотою показати велич Довговича, скільки прагнули зосередитися на проблемі прочитання". Отак ми сказали 2004 року й далі навели перелік ніким не прочитаного з доробку нашого славного земляка. Перелік довжелезний і ні на цент не вкорочений на нині. Але на цьому ми не зупинилися й дали сучасникові перший у світі етимологічний словник авторства Василя Довговича у перекладі Ю. Сака та Я. Штернберга та з науковим коментарем Й. Дзендзелівського. Цей поважний том мав бути першим продуктом творчої співпраці "Ґражди" з Дзендзелівським, і він ним став, але професор стрімко почав занепадати на силі й скоро нас покинув. І все ж ми встигли підготувати ще не відомий і найповніший варіант автобібліографії Довговича. 

Філософські праці Довговича відомі рівно на стільки, на скільки описав і прокоментував їх Федір Потушняк у "Короткому нарисі...", який ми також давно уже видали окремою книгою "Я і Безконечність" з ґрунтовною післямовою Романа Офіцинського. А тому, що цей грішний світ покинули наші найприхильніші друзі-перекладачі-довговичознавці Сак, Галас, Баглай, то взялися за його філософію з іншого кінця. Наталка Коляджин в Будапешті поробила нам копії його публікацій та рукописів, а її мама - Дьонді (Конвалія) Коляджин – працювала до останнього дня у "Гражді" над комп'ютерним набором. Та й вона нас покинула. Тепер цим займається донька, і маємо надію в осяжному майбутньому видати принаймні зібрані й упорядковані філософські праці Довговича мовою оригіналу (угорською, латинською та німецькою). Бо твердити, що, на жаль, Василеві Довговичу не вдалося створити власної філософської системи, яку він декларував, навіть не розгортаючи його рукописів, дещо легковажно. 

Маємо сякий-такий досвід роботи над розшифруванням його текстів в українському прочитанні і можемо твердити, що у Довговичеві заховано ще чимало несподіванок. Бо й коли ми працювали над словником, то лише у процесі зрозуміли, з чим маємо справу. Все повище описане робилося з нашої ініціативи й нашим коштом. А коли я в січні поцікавився в нашої наукової еліти: з чим ми йдемо назутріч славному ювілею Довговича, виявилося – ні з чим. 

Аж тут Довгович спонукав нашого видатного земляка Дмитра Креміня й цього березня він обізвався до нас “Сонетом панотцю Василю Довговичу”, який пропонуємо до прочитання:

На схилі днів, у дальній стороні,
Прошу, панотче, прощення за муки
Мої стражденні, і цілую руки
Тому, хто нам дорожче од рідні.

Із тьми віків промовите мені,
Чому й тепер ми в рабстві без принуки...
Невже в раби ідуть і наші внуки,
І рабство – гра на золотій струні?

І знову смутен грозовий Дунай,
І Мараморош, наш отецький край,
Про віщо діви піють на Дунаї?

Панотче із отців василіан,
У сповіді розвіється обман:
Довгович є ,та є і граф Довгаї.

І звичайно ж – маємо в Золотареві невгамовного шанувальника й організатора належних пошанувань наших світочів Наталію Дмитрівну Гайдур, яка не озираючись на князів від науки й культури, в рідній своїй школі, в рідному селі цими днями провела й шкільну наукову конференцію, присвячену Василеві Довговичу, й тематичний урок з покладанням квітів до барельєфу митця й науковця та урочистим концертом. Все як належить…

Повертаюсь до слів Василя Ляховича:

Олександр Великий на могилі Ахілла
Вигукнув: “Його душа не сумна,
Бо його славні діла
Звеличив своїм геніальним пером Гомер”.

Бачу, що тебе, Довгович, до сих пір
Не звічнило перо генія.
Готовий вклонитись і тіні твоїй…

Що ж? Будеш, батьку, панувати…

Теги: Довгович

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати