Взагалі ж догляд за “легенями міста” має свою історію. Який вигляд мав зелений Ужгород у 1980-их роках, ми дізнавались у колишнього міського голови обласного центру Омеляна Поповича.
– Яким був Боздоський парк за вашої каденції?
– Хочу відзначити, що парк – це не тільки зона відпочинку, а й зона оздоровлення. Тому свого часу ми звертали велику увагу не тільки на озеленення та розваги, а побудували загату, яка підняла рівень води. Завдяки цьому люди могли поплавати, навіть на човнах. Був створений штучний пляж. До речі, на цей пляж пісок ми замовляли аж із Києва.
Але опікувались ми не одним Боздоським парком: у ті часи почали закладати парк Перемоги, який розташований за “Юністю”. Хотіли об’єднати його зі спортивним комплексом в одне ціле – там мав постати могутній спортивно-розважальний комплекс. Багато дерев було завезено в сьогоднішній мікрорайон Горяни. Та це були не прості дерева, серед них можна було помітити й екзоти, й рідкісні види. Закінчити роботи так і не вдалося: територію віддали під будівництво – спочатку для дач, пізніше район розвинувся. Хотів зробити зону відпочинку в Оріховиці, але справи пішли не так, як планували…
– Які ще нереалізовані справи залишились?
– У першу чергу мені прикро за те, що навіть ті зелені зони, які були в Ужгороді, з часом зникають. Маю на увазі не тільки нереалізовані проекти, парки. У 1987 році на кожну жінку припадав трояндовий кущ у місті, це я впевнено кажу. Здавалось би, люди не дбають про озеленення, але я впевнений, що це не так. Скоріше за все, вони просто знесилені.
– Ви входите до Ради старійшин міста, до ваших порад прислухаються. Що порадите нині?
– Раджу комплексний підхід до кожного питання. Ось, наприклад, Боздош: уже сьогодні можна побачити, як машини їдуть через зелену частину чи навіть зупиняються на ній. Очевидно, що майданчик вже замалий. Раджу проблему вирішувати вже, шукати вихід якнайшвидше, а не чекати погіршення ситуації. На площі Богдана Хмельницького потрібна зелена зона, з прямою вулицею на набережну, а не торгові центри – їх для нашого міста вже достатньо. Загалом архітектура, зовнішній вигляд міста – теж велика проблема. Але я радий, що молоді люди усвідомлюють проблеми і вимагають їх вирішення. Взагалі, потрібно залучати громадськість до своїх рішень. Інтелігенція завжди була і буде рушійною силою. Я розумію: щоб усе відразу зробити, потрібні величезні кошти, але цього ніхто й не вимагає! При недостачі фінансів потрібно зберегти те, що у нас залишилось, залучити спонсорів на допомогу. Як на мене, потрібно більше проектів, де молоді дизайнери могли би проявити свої таланти і зробити місту корисне! Свого часу Ужгород був відомий на весь Радянський Союз як зелене місто з чудовими зонами для відпочинку. Хотілось би, щоб колишня слава повернулась до нас.
Розмовляла Ніколетта Данкулинець
читач 2012-02-02 / 20:20:26
В заголовку і далі по тексту неправильно вказано імя - по документах ця дуже достойна всіх похвал ЛЮДИНА - Еміл Михайлович Попович.
Чи давав він згоду АВТОРУ на зміну свого імені?