Життєва доля нагородила мене честю почати будівництво цього заводу і бути першим його директором, а тому мені дуже хотілось би від усього серця привітати керівництво і трудовий колектив підприємства з ювілейною датою, а також з Новим, 2016 роком.
Коли відзначають ювілейні дати підприємств, то завжди згадують, що передувало пройденому шляху. Стосовно нашого дітища варто зазначити, що в 70-ті роки минулого століття в СРСР був відчутний дефіцит електродвигунів, необхідних для розвитку загального машинобудування, а також підприємств переробного комплексу і виготовлення побутових товарів – холодильників, пральних машин тощо. До слова, аналогічний дефіцит елекродвигунів був і в сусідніх державах соцтабору – Чехословаччині, Угорщині та інших. Саме тому й було підписано міжурядову угоду про будівництво нового заводу з виробництва електродвигунів.
Керівники Закарпатської області, а на той час це були Ю. Ільницький і М. Волощук, та міста Ужгорода – І. Машков і С. Дьолог – внесли пропозицію уряду країни побудувати такий завод у промзоні нашого міста. Пропозиція була підтримана, тож у 1979 році трест «Закарпатбуд» розпочав будівництво заводу. У червні того ж року, під час загальноміського мітингу, в урочистій обстановці в фундамент головного виробничого корпусу було закладено пам’ятну пластину з текстом такого змісту: «Тут 19 червня 1979 року закладено перший камінь у фундамент заводу, що споруджується в м. Ужгороді на виконання міжурядової угоди СРСР і ЧССР про створення спеціалізованого виробництва в галузі асинхронних двигунів».
Завод будувався, а водночас формувався трудовий колектив. Більшість його майбутніх працівників спочатку працювали безпосередньо на будівництві заводу поряд з будівельниками підрядної організації. До речі, завод щороку брав пайову участь у будівництві житла для забезпечення квартирами сімей своїх працівників і, крім того, зводив для них житлові будинки та гуртожитки (було збудовано три багатоповерхівки на вул. Толстого, три – на вул. Залізничній, два гуртожитки на вулицях Джамбула і Коритнянській).
Для підготовки виробництва електродвигунів Міністерство електротехнічної промисловості направило на завод кількох фахівців електротехнічного профілю, які раніше працювали на Полтавському заводі «Електромотор», Мідногорському заводі з виробництва електродвигунів та деяких інших.
На початковому етапі значний внесок у цю справу зробили такі спеціалісти, як А. Рукша, В. Рогов, О. Шаталов, О. Івасюк, М. Іванов, Ю. Гаранжа, котрі прибули з вищезгаданих заводів, а також місцеві висококваліфіковані інженери В. Полтавцев, С. Гложик, А. Кацала, О. Багрій, А. Слук, С. Бунчек, М. Мадяр та інші. Завдяки їм у грудні 1980 року першим пусковим комплексом було введено в експлуатацію блок допоміжних цехів № 1 з об’єктами енергозабезпечення.
Наказом Міністра електротехнічної промисловості від 7 січня 1981 року завод отримав статус діючого підприємства. У його цехах і на дільницях одразу було стабільно розпочато виробництво нестандартного обладнання, штампів, ливарних форм та іншого технологічного оснащення, необхідного для майбутнього випуску електродвигунів.
Із введенням в експлуатацію наступних пускових комплексів і перших виробничих площ головного корпусу заводу було розпочато виробництво електродвигунів. Перший електродвигун зійшов з конвеєра заводу в 1983 році, а згодом завод налагодив їх масове виробництво (на фото внизу: в день випуску першої партії ужгородських електродвигунів колективу механозбиральної дільниці вручено символічний ключ від заводу).
Електродвигуни, що виготовлялися на заводі, мали великий попит як на підприємствах України (Донецький завод холодильників, Сумське машинобудівне об’єднання ім. Фрунзе та багато інших), так і за кордоном – Італія, Німеччина, Угорщина, Польща… З року в рік завод нарощував обсяги виробництва, сформував стабільний трудовий колектив. У 1987 році я був переведений на роботу в Закарпатський облвиконком, тому завод очолив, за направленням Міністерства електротехніки, В. Тінгаєв, який, правда, пропрацював на ньому недовго. З початку 1990-го кервіництво прийняв Й. Горват, котрий згодом, після проведення в Україні масової приватизації, став його власником. У цей період було введено останні виробничі площі заводу, а його будівництво завершено.
Після розпаду Радянського Союзу настала тривала економічна криза, промисловість згасла, тому наш завод, як і інші підприємства, переживав важкі часи. Довелося значно скоротити обсяги виробництва, трудовий колектив. Але Й. Горвату, до його честі, при всіх економічних негараздах, вдалося не допустити руйнації основних корпусів заводу і зберегти найкращих представників трудового колективу.
Прикметно, що на заводі й нині працюють інженери С. Гложик, Ю. Рінгер, О. Багрій, А. Кацала, О. Шаталов, Ю. Гаранжа, М. Іванов, М. Мадяр, а також висококваліфіковані робітники: ливарники металу Я. Бавол і М. Гойдош, багатоверстатник М. Глеба, зварювальник М. Глодан, штампувальники Б. Чаплинець, Я. Гайданка, М. Заяць, ливарник пластмас В. Шумський, обмотувальниця статорів Л. Щомак, просочувальниця обмоток О. Товт, гальванік П. Яцків, кранівник Г. Нестеров та інші. Здоров’ям працівників заводу постійно опікуються дві чудові жінки – лікар М. Пушкаш і медсестра М. Ківеждій. Усі названі працівники безсумнівно становлять золотий фонд «Електродвигуна», з яким можна розв’язувати завдання, що постануть перед підприємством по закінченні економічної кризи в державі.
Завод, при всіх економічних негараздах у державі та світі, сьогодні функціонує і виконує всі замовлення з виробництва електродвигунів для потреб народного господарства України. І, що цікаво та особливо втішно, левову частку своєї продукції постачає до держав Євросоюзу.
В. Кузовков