П’ять «реформ» нового закону про мови

Законом встановлюється, що регіональними можуть вважатися такі мови, як російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська та кримчацька. Вводитися регіональна мова може у випадках, якщо кількість її носіїв, які проживають на певній території, становить 10% і більше від загальної кількості її жителів. Утім, законом передбачається, що в деяких випадках регіональна мова може бути введена навіть якщо кількість носіїв не дотягує до необхідних 10% – рішенням місцевої влади.

«Коментарі» склали список п´яти основних змін, які можуть відбутися в результаті втілення цього закону в життя.

По-перше, майже половина регіонів країни отримає ще одну мову, яка використовуватиметься на тих самих (а фактично – більших) правах, що й українська. Кримськотатарська напевно стане регіональною в Криму, угорська – на Закарпатті, румунська - в Чернівецькій області. Абсолютним же рекордсменом стане мова російська: навіть за попередніми даними авторів документа вона може стати регіональною відразу в 13 регіонах країни.

По-друге, обходитися без елементарних знань державної мови зможе не тільки старше покоління, а й підростаюче. По суті, знати українську молодим українцям більше ні до чого, навіть мову навчання - від дитсадка до ВНЗ - можна вибирати. Щоправда, громадянин буде зобов´язаний вивчити державну мову в «обсязі, достатньому для інтеграції в українське суспільство», проте яким повинен бути цей обсяг, у законі завбачливо не уточнюється. Як і те, хто контролюватиме виконання цієї норми.

По-третє, державна мова фактично залишить українські кінотеатри та ЗМІ. Телекомпанії самостійно визначатимуть мову свого мовлення,  мову преси диктуватимуть виключно засновники видань, припинить бути обов´язковим і український дубляж фільмів.

По-четверте, буде «перекладений» на регіональні мови і документообіг. Причому ця норма стосується не тільки місцевої, але й загальнодержавної документації. Наприклад, інформація в паспорті та інших документах, що посвідчують особу, подаватиметься двома мовами: українською та регіональною (останньою – за бажанням громадянина).

Таким чином, державна мова практично витісняється на задвірки суспільно-політичного життя країни. Реальна сфера її використання звужується до мінімуму: ненависна деяким депутатам «мова» залишається лише офіційною мовою вищих органів влади, та й то переважно в сфері документообігу, а не використання в роботі або спілкуванні. Крім того, формально україномовними залишаються Збройні Сили, досудове слідство і судочинство. Втім, якщо судовий процес іде на території з регіональною мовою, то на прохання однієї зі сторін суд може перейти на регіональну – і це є ще одним, п’ятим нововведенням цього закону.

Що ж до народних обранців, то вони й раніше не особливо напружувалися з приводу використання державної мови в залі Верховної Ради, а тепер можуть виступати  «регіональною» за законом. Перекладати ж їхні виступи, в разі необхідності, доведеться апарату ВР. Хоча сумнівно, що незабаром під склепіннями українського парламенту зазвучить не тільки російська, але й польська, угорська, ромська, гагаузька або кримськотатарська мова.