Як медіа-магнат Максвелл пропонував рідному Солотвину 60 мільйонів доларів

...Я – в закарпатському селищі Солотвино. Директор місцевого музею Карло Лукач провадить мене до вулиці Прикордонної. Саме тут під №16 стоїть халупа під дранкою, в якій народився великий Максвелл. Тоді це була Чехословаччина.

Хатинка – за кілька метрів від Тиси. "У дитинстві він полюбляв стрибати з моста в річку, якого вже немає і в помину", – каже Карло Іванович.

Мені показали школу, де навчався великий лорд. Приміщення ще й досі має сліди чеської будівельної роботи...

У селищній раді мені подають копію свідоцтва про народження нашого славного земляка. Отже, під №64, як записано чеською мовою, майбутній Максвелл (справжнє прізвище – Гох Мехел Гершович) народився 4 березня 1924 року. Батько – Гох Герш Лейбович, мати – Рухел Янкелович.

У рідні краї, звідки його закинула доля аж до Англії, він зміг повернутися аж за 55 років. "Роберт Максвелл приїхав у Радянський Союз як гість Міністерства культури: щоб взяти участь у книжковій виставці у Свердловську, – пригадує один із колишніх перших секретарів Закарпатського обкому Компартії України Юрій Ільницький. – А по дорозі заїхав у рідні місця. Що цікаво: з ним не було жодної охорони..."

Поселивши гостя в готель "Дружба", довго гадали, яке меню йому готувати. "Якщо він своя людина, бограш-левеш йому сподобається!" – сказав кухар Славко. І таки догодили...

В Ужгороді Максвеллу показали історичні пам'ятки: музей народної архітек¬тури та побуту, історичний цвинтар "Кальварій", де поховані герої війни. Він мріяв побачити місцеву синагогу – колись одну з найгарніших споруд Європи. Побачивши, що там обласна філармонія, а на даху демонтовано скрижалі, дуже засмутився.

"...Я так прагну ще раз пройтися босоніж від Солотвина до Берегова!" – вигукнув Максвелл.

Звичайно, його повезли до рідного селища. Дорогою він багато згадував. Дружина тим часом знімала все на відео. Високий гість пригадував переважно військові пригоди.

Він розповідав про те, як втікав від фашистів із Чехословаччини до Югославії, де вступив у загін Опору. Про те, як опинився у Франції, а потім в Англії, де також пішов служити у військо. Згодом воював у Північній Африці, де й отримав перший Хрест від королеви. Ним не нагороджували іно¬земців, тому він прийняв підданство Великобританії.

Коли англійські війська висадилися на північному узбережжі Франції, Максвелл дістав другу нагороду. Крім того, за участь у війні йому дісталося десять тисяч фунтів стерлінгів і десять тисяч безвідсоткового кредиту. Так і почався його зліт. Укладав гроші в акції різних підприємств, у тому числі "Кока-коли", і справа пішла.

Коли у Максвелла виросло троє синів, кожному з них для початкового капіталу він виділив таку ж суму. Двоє з них досягли успіху, а третій, кажуть, усе прогуляв.

... У Солотвині його зустрічали дуже радо. Майже все селище вибігло на вулиці, щоб поба¬чити свого видатного земляка. Солотвинці подарували гостеві кристал солі та два гуцульські домоткані килими. Їх привіз із сусіднього села Діброва тодішній голова колгоспу. Роберт Максвелл сказав, що земляки влаштували йому таку ж зустріч, як Алієв Брежнєву в Баку. (Як відомо, медіа-магнат був добре знайомий із радянським генсеком).

Під час зустрічі всі усміхались. Пам'ятали особливі настанови тодішніх компартійних чиновників: мовляв, не дайте знаку, що в нас усе погано. І раптом Максвелл запропонував керівництву селища взяти від нього подарунок на благоустрій селища – 60 мільйонів доларів!

Проте ті відмовились. "Тоді хоча б візьміть десять мільйонів на будівництво каналізації та водопроводу!" – наполягав гість. Наші люди гордо сказали: "Ні".

А 5 листопада 1991 року світ зворушила звістка про загибель Роберта Максвелла.

Лихо сталося на його яхті "Леді Гіслейн" неподалік Канарських островів: раптом він опинився у воді. Як потім скажуть, "його змило хвилею". Тим часом в Ізраїлі, куди відвезли ховати тіло, на прохання сім'ї зробили повторний розтин, і судмедексперти дали сенсаційний вердикт: "Якби його не вдарили, він був би живим!"

...Вузькою, зарослою бур'яном вуличкою Прикордонна в Солотвині простую до будиночка №16. Тут і досі не встановлено меморіальної дошки на честь нашого славетного земляка. Прикро, адже про своє рідне селище Роберт Максвелл пам'ятав завжди. Та, перефразуючи Володимира Маяковського, що в країні Закарпатській такії люди є! Вірніше, були... Втім, ми не тільки бідні, ми ще й пихаті.

Теги: Максвелл, Солотвино,

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати