Олексій ШУКАЛЬ.
Олексій Васильович саме закінчив обрізувати виноград і пішов на город, адже роботи у селі завжди вдосталь.
Гостям зрадів, як і подарункам, але не розумів, звідки районні керівники знають про його день народження.
Запросивши у хату, почав згадувати про своє життя.
Народився у Чорноголові, що на Березнянщині. Був наймолодшим із трьох синів у батьків. Найстарший брат загинув у 1943, середній помер, три роки вже минуло. На Ужгородщину переїхав із дружиною у 1956-ому. Виростили сина, дочекалися онука. 16 років пролетіло з того часу, як нема поряд другої половини.
«Дід — великий оптиміст, — розповідає онук Михайло, — він замінив мені й батька, який усе життя їздив у відрядження, і маму, яка працювала у місті. Змалечку вчив розуму. А як відомо, за позику — віддяка. Живемо разом багато років. Без роботи ніколи не сидить».
...А Олексій Васильович під час розмови лише нарікав на ледарів. Не може старенький заспокоїтися, коли бачить, що довкола земля заросла чагарниками, а люди жаліються на ціни. Ще й владі дорікають. А він стовідсотково впевнений, що влада добра, але деякі керівники — не дуже.
Тетяна ПАВЛОВА
18 березня 2007р.
Теги: